Ухвала суду № 37923204, 27.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" лютого 2014 р. м. Київ К/800/32671/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Сіроша М.В., при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі № 2а-2414/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (надалі також - ТОВ «Телесистеми України», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 лютого 2012 року №0000122303.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2012 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 10 лютого 2012 року №0000122303.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2012 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 681907,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 31 січня 2012 року №255/23-322-34726705, про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також- ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 591 326,00 грн., в тому числі за січень 2011 року на суму 114 289,00 грн., за березень 2011 року на суму 114 720,00 грн., за липень 2011 року (в базі даних «Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» відображено в серпні 2011 року) на суму 182 250,00 грн. та за серпень 2011 року на суму 180 067,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем необґрунтовано одержано податкову вигоду в результаті пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість по податкових накладних виписаних ТОВ «Феліс КО» та ТОВ «Будівельне управління 26», оскільки господарські операції між позивачем та вказаними суб'єктами господарювання не були реальними.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Так, з наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Телесистеми України» (покупець, замовник) та ТОВ «Феліс КО» (постачальник), ТОВ «Будівельне управління 26» (підрядник, виконавець) були укладені:

- договір поставки від 26 січня 2011 року б/н, відповідно до умов якого ТОВ «Феліс КО» (постачальник) зобов'язується поставити у власність покупця обладнання, продукцію матеріально-технічного призначення та іншу продукцію, узгоджену сторонами у відповідних Специфікаціях. Відповідно до Специфікації від 26 січня 2011 № 1 загальна договірна вартість товарів, що поставляються (комутатори, карта розширення, модулі оптичні, пачкорди, тощо) становила 685 732,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 114 288,67 грн.).

- договір поставки від 29 березня 2011 року б/н, відповідно до умов якого ТОВ «Феліс КО» (постачальник) зобов'язується поставити у власність покупця обладнання, продукцію матеріально-технічного призначення та іншу продукцію, узгоджену сторонами у відповідних Специфікаціях до договору. Відповідно до Специфікації від 29 березня 2011 року № 1 загальна договірна вартість товарів, що поставляються (кабелі, мультиплексори) становила 688 322,71 грн. (в т.ч. ПДВ - 114 720,45 грн.).

- договір підряду від 21 липня 2011 року № 8 на виконання робіт по будівництву та проектних робіт, предметом якого є виконання проектно-вишукувальних робіт телекомунікаційних мереж, а також ТОВ «Телесистеми України» (замовник) доручає, а ТОВ «Будівельне управління 26» (виконавець) зобов'язується виконати згідно робочої проектної документації, умов даного договору, локального кошторису та договірної ціни роботи по будівництву телекомунікаційних об'єктів замовника в обумовлений договором термін відповідно до вимог проекту, кошторису, будівельних норм і правил.

- договір від 21 липня 2011 року № 9 на виконання профілактичних робіт, згідно якого ТОВ «Будівельне управління 26» (підрядник) зобов'язується виконати профілактичні роботи по обслуговуванню обладнання телекомунікаційної мережі ТОВ «Телесистеми України» (замовника).

Фактичне виконання зобов'язань за вказаними договорами підтверджуються наявними у матеріалах справи первинними і розрахунковими документами: видатковими накладними щодо відвантаження та отримання придбаних товарів за договорами поставки; актами приймання виконаних будівельних робіт; актом здачі-приймання виконаних робіт до договору на виконання профілактичних робіт; платіжними дорученнями, що підтверджують факт оплати отриманих послуг та робіт коштів шляхом безготівкового розрахунку; податковими накладними, які містять усі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 201 Податкового кодексу України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбані товари та результати виконаних робіт були використанні позивачем у власній подальшій господарській діяльності (зокрема, створення нових основних фондів - будівництво нових телекомунікаційних об'єктів, поліпшення наявних основних фондів - телекомунікаційного обладнання C&C08 (АТС), використання придбаних матеріалів під час виконанні робіт і наданні послуг за угодами, укладеними ТОВ «Телесистеми України» з контрагентами-суб'єктами господарської діяльності, реалізація придбаної продукції), про що свідчать наявні у матеріалах справи докази.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Феліс КО» (постачальник), ТОВ «Будівельне управління 26».

Щодо доводів відповідача, наведених в касаційній скарзі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 10 лютого 2012 року №0000122303 прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкового повідомлення-рішенння.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

М.В. Сірош