Рішення № 37916044, 25.03.2014, Подільський міськрайонний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Котовський міськрайонний суд Одеської області)

Справа № 505/4526/13-ц

Провадження № 2/505/46/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 року Котовський міськрайонний суд Одеської області

повна назва суду

в складі: головуючого - судді Драгомерецької К. П судді__________

судді _________

при секретарі Марченко Н. Б.,

та адвоката (ів)

представника громадськості

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Котовськ Одеської області

справу за позовом ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

Про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього грошових коштів в сумі 47097,89 грн. В ході судового розгляду справи представник позивача надав суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 29584,08 грн. в рахунок відшкодування витрачених позивачем ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості ОСОБА_2 по кредитному договору № 18050409692 від 26.03.2012 року та сплачений судовий збір.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 у позовній заяві обґрунтовував тим, що 23.03.2012 року на підставі договору купівлі продажу № 42 від 23.03.2012 року відповідач придбав у ІП «АІС-АвтоЮг» автомобіль марки Citroen С13 РХ101Е5, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 99 408 грн.

Даний автомобіль купувався відповідачем, за попередньою домовленістю із позивачем, для подальшого його використання за виробничої необхідності і потреб його підприємства.

Після придбання даного автомобіля відповідач повинен був працювати на підприємстві, що належить позивачу (ПП «Час піцца») на посаді водія. Однак на роботу він і не вийшов і не оформився.

Для придбання цього автомобіля відповідач уклав кредитний договір № 18050409692 від 26.03.2012 року з ПАТ «Профін Банк» (м.Донецьк, проспект Ілліча, будинок 100а) на суму 67 408 грн. строком на п'ять років.

За усною домовленістю з відповідачем, у зв'язку з відсутністю у того коштів на внесення коштів для погашення кредиту , позивач за рахунок своїх особистих коштів сплачував періодичні платежі в рахунок погашення згаданого кредиту.

При цьому відомості щодо банківських реквізитів для зарахування грошових коштів та сум, які підлягали сплаті, надавались позивачу відповідачем ОСОБА_2 В свою чергу відповідач зобов'язався по закінченні розрахунку з банком передати автомобіль у власність позивача.

Проте відповідач порушив свої зобов'язання, став використовувати автомобіль в своїх цілях, а не на потреби підприємства позивача. Згодом взагалі присвоїв автомобіль та перестав виходити на роботу.

Грошові кошти вносились ним (ОСОБА_1) у відділення банку у м. Одеса по місцю свого проживання. Наявність у нього (ОСОБА_1) оригіналів квитанцій про сплату періодичних платежів по кредиту, підтверджує, що саме позивач ОСОБА_1, а не позичальник ОСОБА_2 сплачував грошові кошти на погашення кредиту. Цей факт також засвідчує і власноручна заява ОСОБА_2 до банку від 30.07.2013 року.

У судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 з внесеними змінами та доповненнями підтримав, просив його задовольнити. Зазначив, що надані ОСОБА_1 квитанції про перерахунок грошових коштів на рахунок на якому обліковувалась заборгованість ОСОБА_2 перед банком по кредитному договору, є письмовим підтвердженням виникнення між ним та ОСОБА_2 правовідносин позики, які регулюються параграфом 1 глави 71 ЦК України, і які повинні застосовуватись при вирішенні спору.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 проти позову заперечили, наполягали на тому, що відповідач ОСОБА_2 самостійно сплачував всі платежі по кредитному договору № 18050409692 від 26.03.2012 року. На підтвердження даного факту вказали, що на всіх квитанціях в графі платник вказано прізвище та ініціали відповідача ОСОБА_2, обгрунтували наявність оригіналів квитанції в позивача тим фактом, що позивач іх викрав у відповідача. Просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 29584,08 грн. підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право, в порядку встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому згідно з ч.2 ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, та визнано сторонами та їх представниками в судовому засіданні, ті обставини, що для придбання автомобіля відповідач уклав кредитний договір № 18050409692 від 26.03.2012 року з ПАТ «Профін Банк» (м.Донецьк, проспект Ілліча, будинок 100а) на суму 67408 грн. строком на п'ять років.

Згідно оригіналів квитанцій, наданих представником позивача, позивач ОСОБА_1 сплатив кошти в рахунок погашення даного кредиту на загальну суму 29584,08 грн.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про викрадення даних квитанцій у відповідача, так-як даний факт нічим не підтверджений, позивач не звертався до компетентних органів по факту викрадення у нього квитанцій, та будь-яке процесуальне рішення з цтого приводу не приймалось.

Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновків, що в результаті внесення ОСОБА_1, по домовленості з відповідачем, грошових коштів замість ОСОБА_2 для погашення заборгованості останнього перед банком по кредитному договору, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини позики, які регулюються відповідними статтями параграфу 1 глави 71 ЦК України. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). До форми договору позики законодавець пред'являє вимогу укладення його у письмовій формі, якщо його сума не менше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у разі, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України). При цьому законодавець крім дотримання письмової форми не обмежує сторони в наданні доказів, які підтверджують укладення договору позики (ч.2 ст. 1047 ЦК України). Зокрема такими доказами можуть бути розписка позичальника, або інший документ, передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

В якості іншого документу, визначеного приписами ч.2 ст. 1047 ЦК України, суд, як письмовий доказ наявності договору позики між позивачем та відповідачем, визнає долучені до справи оригінали квитанцій про погашення заборгованості за кредитним договором, а також власноручну заяву відповідача ОСОБА_2 на адресу банку від 30.07.2013 року, в якій він визнає факт сплати платежів по кредиту ОСОБА_1 замість нього.

Згідно з ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відомості про стан рахунків клієнтів, операції які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, фінансово-економічний стан клієнта, є банківською таємницею. Тому відомості щодо банківських рахунків, на яких обліковувалась заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору, стану цих рахунків, могли бути відомі ОСОБА_1 лише від ОСОБА_2 Поведінка ОСОБА_2 щодо дій ОСОБА_1 по внесенню до банківської установи грошових коштів для їх зарахування на відкриті на ім'я ОСОБА_2 банківські рахунки свідчить про те, що він не заперечував стосовно отримання у власність грошових коштів переданих ОСОБА_1 та використання цих коштів банком для списання його заборгованості по кредитному договору. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 передав згідно з квитанціями, а ОСОБА_2 прийняв у власність грошові кошти у сумі 29584,08 грн. та розпорядився ними на власний розсуд, спрямувавши їх на погашення заборгованості за кредитним договором.

Висновки суду щодо виникнення між сторонами правовідносин договору позики базуються на тому, що грошові кошти вносились ОСОБА_1 на банківський рахунок ОСОБА_2 з відома останнього, ОСОБА_2 отримав ці грошові кошти у власність і розпорядився ними на власний розсуд. Сторони не надали доказів того, що грошові кошти були передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 на інших правових підставах.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України повернення позики визначається моментом пред'явлення позикодавцем вимоги до позичальника, якою на думку суду і є заявлений ОСОБА_1 позов.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні , на користь якої ухвалено рішення , суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню документально підтверджені суми судових витрат.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд , -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 29584 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) гривні 08 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплаченого ним судового збору у розмірі 471 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Котовський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення.

Суддя К.П. Драгомерецька