Постанова № 37876901, 12.02.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 лютого 2013 рокусправа № 2а-5140/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Семененка Я.В. Бишевської Н.А.

за участю секретаря судового засідання: Шкуропадська В.М.

за участю представників:

позивача: - Горбань С. Ю. (дов. від 12.02.13 за №4)

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу державного підприємства «Азовський центр ПівденНІРО»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року

у справі №2а-5140/10/0870

за позовом державного підприємства «Азовський центр ПівденНІРО»

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про скасування рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство «Азовський центр ПівденНІРО» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції: № 0002032310/0 від 04.12.09, № 0002042310/0 від 04.12.09, № 0000152310/1 від 17.02.10, № 0002032310/1 від 17.02.10, № 0000152310/2 від 11.05.10, № 0002032310/2 від 11.05.10, № 0000152310/3 від 14.07.10, № 0002032310/3 від 14.07.10.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу пр. порушення підприємством Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Віднесення до валових витрат у першому кварталі 2009 року вартості робіт по укладці кабелю систем відеонагляду траншею є правомірним, оскільки вказані роботи не є установкою, монтажем, налагодженням, поліпшенням основних фондів або доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні до використання, оскільки вказана система вже була змонтована та використовувалась у господарській діяльності, що підтверджується актами виконаних робіт та вводу в експлуатацію. Також позивач зазначає, що формування валових витрат по встановленню прожекторів у розмірі 7000,00 грн. відповідає законодавству, оскільки вказані витрати є поліпшенням основних фондів, а система відеонагляду обліковується саме як основний засіб. До того ж, валові витрати по перевезенню вантажів підтверджені рахунками за транспортні послуги, платіжними дорученнями про перерахування коштів, актами здачі-приймання виконаних робіт по перевезенню вантажів, а придбання транспортних послуг відображено у книзі придбання товарів за відповідний період. Крім того, позивач вказує на відсутність порушень постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 №271, оскільки позивач витратив залишки коштів акумульованих на рахунку за 2008 рік в лютому 2009 року, а тому не зобов'язаний був перераховувати кошти до державного бюджету (кошти у розмірі 18852,00 грн., які знаходилися станом 01.03.2009 на рахунку були перераховані на 19.02.2009 та акумульовані на рахунку у 2009 році, а тому вилученню до державного бюджету не підлягають).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2010 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (а.с.156), в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга фактично мотивована доводами, викладеними в позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Запорізької області проведено планову виїзну перевірку державного підприємства «Азовський центр ПівденНІРО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, за результатами якої складений акт №205/23-306/32298061 від 20.11.2009 (а.с.13).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.2, пп.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток, у періоді, що перевірявся, на загальну суму 32722,00 грн., у тому числі за 2008 рік - на 16533,00 грн., за півріччя 2009 року - на 16189,00 грн.;

абз.2 п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 №271, в результаті чого залишки коштів станом на 01.03.2009 в сумі 18852,00 грн. стягуються до бюджету.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0002032310/0 від 04.12.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток (доходи) підприємств та організацій державного підпорядкування у загальному розмірі 48588,00 грн., в т.ч. 32722,00 грн. - основний платіж, 15866,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції

№0002042310/0 від 04.12.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 18852,00 грн. - основний платіж.

Позивач оскаржив означені податкові повідомлення-рішення в порядку ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». За результатами розгляду скарги позивача рішенням Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області №1176/10/25-017 від 05.02.2010 податкове повідомлення-рішення №0002032310/0 від 04.12.2009 скасовано в частині 16533,00 грн. і в частині 11573,00 грн. штрафних санкцій; податкове повідомлення-рішення №0002042310/0 від 04.12.2009 скасовано.

Одночасно застосовано до позивача 18852,00 грн. штрафних санкцій з податку на додану вартість, нарахованих на підставі п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 №271.

Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0002032310/1 від 17.02.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток (доходи) підприємств та організацій державного підпорядкування у розмірі 20482,00 грн., в тому числі 16189,00 - за основним платежем та 4293,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000152310/1 від 17.02.2010, яким позивачу визначено суму штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 18852,00 грн.

В результаті подальшого оскарження податкових повідомлень-рішень скарги позивача залишені без задоволення, податкові повідомлення-рішення - без змін.

Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №000152310/2 від 11.05.2010, №0002032310/2 від 11.05.2010, №0000152310/3 від 14.07.2010, №0002032310/3 від 14.07.2010, якими не змінені суми визначених податкових зобов'язань.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо виявленого порушення позивачем Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» колегія суддів зазначає наступне.

Спірними є питання формування позивачем валових витрат за рахунок вартості послуг з перевезення вантажів (17958,00 грн.), вартості установки прожекторів (7000,00 грн.), вартості робіт з укладки кабелю відео нагляду (39800,00 грн.).

Відповідно до п.5.1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. пункту 5.1. Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР).

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Перевізник) та позивачем (Замовник) укладено договір перевезення від 15.10.2008, відповідно до якого Перевізник бере на себе зобов'язання за рахунок Замовника здійснювати перевезення вантажів, зазначених в Замовленні, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

Фактичне виконання цього договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, рахунками за транспортні послуги, платіжними дорученнями про перерахування коштів, актами здачі-приймання виконаних робіт по перевезенню вантажів, а придбання транспортних послуг відображено у книзі придбання товарів за відповідний період.

Вищенаведені документи містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку, в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

Вказаний факт встановлено та сторонами не заперечується.

Отже, колегія суддів вважає, що оскільки вказані первинні документи в повній мірі підтверджують здійснення перевезень товарів та використання вказаних послуг у власній господарській діяльності позивача, позивачем правомірно вартість вказаних послуг віднесена до складу валових витрат відповідних податкових періодів.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про порушення позивачем наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми №1-ТН, оскільки вищезазначений наказ не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України як того вимагає Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 р. №493/92, що свідчить про необов'язковість виконання вимог вищевказаного наказу позивачем, оскільки він не входить до сфери управління органу, який видав цей наказ.

Щодо віднесення до складу валових витрат вартості встановлення прожекторів у сумі 7000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.5.2. ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно з пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону №334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Матеріалами справи підтверджено, що 30.03.2009 між позивачем (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Виконавець) укладений договір на установку прожекторів світлодіодних, відповідно до п.1.1 цього договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання робіт по встановленню прожекторів POWER LED 10/6000 KA-41W вартістю 875,00 грн. за штуку у кількості 6 (шість) штук і по установці прожекторів POWER LED 10/6000 KA-41W вартістю 875,00 грн. за штуку у кількості 2 (дві) штуки, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Виконавцю роботи. Сума договору становить 7000,00 грн. (п.3.1. договору).

Фактичне виконання цього договору підтверджується актом приймання передачі виконаних робіт від 30.06.2009, відповідачем не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи, система відеоспостереження введена в експлуатацію 08.01.2009 з присвоєнням інвентарного номеру 307 та належить до основних фондів позивача, що підтверджується актом вводу основних засобів від 08.01.2009. Зважаючи на той факт, що установка прожекторів здійснена 30.06.2009, а система відеонагляду самостійно функціонувала з 08.01.2009, колегія суддів приходить до висновку про проведення позивачем саме поліпшень основних фондів.

До того ж, колегія суддів вказує також на дотримання позивачем вимог пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону №334/94-ВР, оскільки балансова вартість фондів позивача станом на 01.01.2009 становить 314020,00 грн., отже витрати позивача на установку прожекторів в сумі 7000,00 грн. не перевищують дозволеного ліміту, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на поліпшення основних фондів в сумі 7000,00 грн.

Щодо віднесення до складу валових витрат вартості робіт по укладці кабелю систем відеонагляду в траншею, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»», затвердженого Наказом Мінфіну України №92 від 27.04.2000, первісна вартість об'єкта основних засобів складається, зокрема, з сум, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків) та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.02.2009 між позивачем (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір на виконання робіт по укладці кабелю відео нагляду в траншею, відповідно до п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання робіт по укладці кабелю відео нагляду в траншею, що включає в себе: риття траншей для укладки кабелю відео нагляду, укладку кабелю відео нагляду в траншею та засипку траншеї, а Замовник в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити виконані Виконавцем роботи. Вартість робіт за даним договором становить 16 (шістнадцять) грн. 00 копійок за кожен метр укладеного в траншею кабелю.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 31.03.2009, відповідачем не спростовується.

Відповідач та суд першої інстанції, вказуючи на неправомірне віднесення до складу валових витрат вартість робіт по укладці кабелю систем відеонагляду в траншею, зробили висновок, що вказані роботи є будівельно-монтажними та безпосередньо пов'язаними з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою, з чим колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, актом вводу в експлуатацію основних засобів від 08.01.2009 система відеоспостереження була введена в експлуатацію з присвоєнням інвентарного номеру 307. При цьому, в акті вводу в експлуатацію вказано, що система відеоспостереження введена в експлуатацію в справному стані, що свідчить про її функціональну придатність саме з 08.01.2009. Відтак висновок суду першої інстанції про те, що використання системи відеонагляду неможливе без укладки кабелю у траншею, не відповідає дійсності. Крім того, роботи по укладці кабелю систем відеонагляду в траншею не є будівельно-монтажними роботами, оскільки відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України №230 від 30.05.2008 «Рекомендації зі страхування ризиків у будівництві» будівельно-монтажні роботи - роботи, які виконуються на будівельному майданчику в процесі нового будівництва, реконструкції існуючих будівель та споруд, їх капітального ремонту та реставрації, технічного переоснащення виробничих потужностей. Зважаючи на той факт, що позивач не здійснював ані нового будівництва, ані реконструкції існуючих будівель та споруд, віднесення до складу валових витрат вартості робіт по укладці кабелю систем відеонагляду в траншею є правомірним.

Щодо порушення позивачем постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 №271 «Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 11.29 статті 11 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість» зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Вказаною нормою передбачено, що зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом п'ятим Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №271 від 26.02.1999, передбачено, що кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку.

Залишок коштів на окремому рахунку в кінці року вилученню до бюджету не підлягає і використовується сільськогосподарськими товаровиробниками на зазначені цілі в наступному році, а починаючи з 1 березня року, що настає за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, перераховується до державного бюджету (протокол про вступ України до Світової організації торгівлі підписаний у м. Женеві 05.02.2008 та ратифікований Законом України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10.04.2008 №250).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2008 році був зареєстрованим платником податку на додану вартість та використовував відкритий у ДОФ АКБ «Укрсоцбанк» розрахунковий рахунок №26045330341971 для акумуляції пільгового ПДВ на підставі п.11.29 ст.11 Закону №168/97-ВР .

Разом з тим, пунктом 11.22. ст.11 Закону №168/97-ВР тимчасово до 1 січня 2009 року зупинено дію статті 81 цього Закону, відповідно до якої резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач обрав спеціальний режим оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість №100190192, згідно з яким дата реєстрації суб'єктом спеціального режиму оподаткування 01.01.2009, дата початку дії свідоцтва - 07.02.2009.

Отже, зважаючи на той факт, що позивач обрав спеціальний режим оподаткування та на нього розповсюджується дія статті 81 Закону №168/97-ВР, якою не встановлені терміни використання сум податку на додану вартість, що залишаються у розпорядженні суб'єкта спеціального режиму оподаткування, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем правомірно використано грошові кошти, що перебували на спеціальному рахунку.

Також, колегія суддів зазначає, що суми податку на додану вартість, які не підлягають перерахуванню до бюджету, а акумулювались та використовувались відповідно до п.11.29 ст.11 Закону №168/97-ВР не є податковим зобов'язанням платника податку, оскільки статтею 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам» не визначено застосування штрафу у разі не перерахування коштів сільськогосподарськими товаровиробниками на окремі рахунки. Аналіз правових норм, що регулюють такі правовідносини дає підстави для висновку, що в разі порушення порядку використання акумульованих коштів з ПДВ податковий орган має право звернутися до суду з позовом до платника податків про стягнення зазначеної суми коштів, але в жодному разі не здійснювати накладення штрафу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст.202 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Азовський центр ПівденНІРО» задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2010 р. у справі №2а-5140/10/0870 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002032310/0 від 04 грудня 2009 року, №0002042310/0 від 04 грудня 2009 року, №0000152310/1 від 17 лютого 2010 року, №0002032310/1 від 17 лютого 2010 року, №0000152310/2 від 11 травня 2010 року, №0002032310/2 від 11 травня 2010 року, №0000152310/3 від 14 липня 2010 року, №0002032310/3 від 14 липня 2010 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська