Ухвала суду № 37870004, 25.03.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-сс/781/93/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Завгрродній Є.В.

Категорія 191 (84, 86-4) Доповідач в колегії апеляційного суду Іванов Д. Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 року м. Кіровоград

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Іванова Д.Л.,

суддів - Бондарчука Р.А., Лещенка Р.М.,

при секретарі - Черненко Х.В.,

за участю прокурора - Кондрашової В.Ф.,

захисника-адвоката - ОСОБА_3,

підозрюваної - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_3, в інтересах підозрюваної ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2014 року в кримінальному провадженні, внесеного 29 січня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014120020000523, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 та 3 ст. 191 КК України, якою стосовно:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Підлісного, Олександрівського району,Кіровоградської області,громадянки України, з середньою спеціальної освітою, не одруженої, що не працює, зареєстрованої в АДРЕСА_1, проживає в АДРЕСА_2, раніше не судимої,

продовжено строк тримання під вартою, -

ВСТАНОВИЛА:

З представлених матеріалів кримінального провадження вбачається, що 13 березня 2014 року слідчий СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області Мудрий І.В., за погодженням із прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Кіровограда Могили В.Г., звернувся до слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровоград з клопотанням про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4, підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 та 3 ст. 191 КК України.

Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Завгороднього Є.В. від 18 березня 2014 року клопотання слідчого було задоволено, строк тримання під вартою ОСОБА_4 продовжено до 10.20 год. 24 квітня 2014 року з визначенням розміру застави в сумі 1 300 000, 00 грн., в разі внесення якої ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти та зобов'язана виконувати покладені на неї обов'язки.

Рішення слідчого судді мотивовано тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисних, тяжких кримінальних правопорушень, внаслідок яких значній кількості потерпілих заподіяні збитки, що ОСОБА_4 у випадку доведеності її вини загрожує покарання у виді 8 років позбавлення волі, заподіяна нею шкода тривалий час не відшкодовується, що ОСОБА_4 перебуваючи на волі може переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню, що на думку судді, свідчить про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Також слідчий суддя в ухвалі, в якості обґрунтування, зазначив, про те, що визнання ОСОБА_4 вини у вчиненні кримінальних правопорушень лише під час розгляду даного клопотання, не свідчить про її каяття, відсутність у підозрюваної стабільного, законного джерела доходу та постійного місця проживання може стати передумовою для її неявки до слідчого, прокурора або суду, що в сукупності із тривалістю, умисних, заздалегідь спланованих дій ОСОБА_4, а також великим розміром пред'явлених позовних вимог, тяжкості висунутої проти неї підозри, істотно підвищують суспільну небезпечність ОСОБА_4 як особи.

Крім того, суддя вказав, що застосування до підозрюваної ОСОБА_4 такого виду запобіжного заходу як домашній арешт, не зможе запобігти встановленим ризикам, зазначеним в ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпечити виконання нею процесуальних обов'язків.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_3 просить скасувати дану ухвалу слідчого судді і застосувати до його підзахисної запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, а саме домашній арешт, вказуючи на відсутність об'єктивних даних та достовірних доказів, які б підтверджували наявність обгрунтованих ризиків та законних підстав для подальшого тримання ОСОБА_4 під вартою.

Крім того зазначає, що під час розслідування даної кримінальної справи ОСОБА_4 з лютого 2012 року знаходилась на підписці про невиїзд, умови даного запобіжного заходу виконала, свої зобов'язання з'являтись за першою вимогою до слідчого та суду не порушувала, до затримання працювала, має постійне місце реєстрації та проживання, позитивні характеристики, ніколи не впливала і не може впливати на потерпілих та свідків або знищити речові докази.

Наведені обставини, на думку адвоката ОСОБА_3, свідчать про безпідставність та необгрунтованість висновків слідчого судді про неможливість та недоцільність перебування ОСОБА_4 під домашнім арештом, як на підставу для задоволення апеляційної скарги посилається на практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003 року, в яких зокрема зазначено про те, що ступінь небезпеки переховування не може встановлюватися тільки на підставі суворості можливого вироку, а тяжкість злочину не є самодостатньою підставою для обрання запобіжного заходу.

В судовому засіданні захисник підозрюваної ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав повністю, просив колегію суддів її задовольнити і крім обставин, викладених в скарзі доповнив, що в даному випадку, за нині діючим Кримінальним процесуальним кодексом України, після оголошення ОСОБА_4 підозри, слідчому Мудрому І.В., який розслідує кримінальну справу, спочатку необхідно було звернутися до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу, а не про продовження строку тримання під вартою, не виконання цієї вимоги закону є грубим процесуальним порушенням, на яке слідчий суддя не звернув уваги, що вплинуло на законність та обгрунтованість прийнятого ним рішення.

Прокурор прокуратури м. Кіровограда Кондрашова В.Ф. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, вказуючи на наявність законних та обґрунтованих підстав для подальшого утримання підозрюваної ОСОБА_4 під вартою в межах строку досудового розслідування даного кримінального провадження.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, пояснення адвоката ОСОБА_3 та підозрюваної ОСОБА_4, яка також підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах підозрюваної ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

В інформаційному листі «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»№ 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 року, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено про те, що слідчий суддя при вирішенні питань про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу зобов'язаний, в тому числі здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а також враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

З представлених матеріалів кримінального провадження вбачається, що клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_4 надійшло до слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Завгороднього Є.В. 13 березня 2014 року, про те, розглянуто по суті лише 18 березня 2014 року, тобто з порушенням процесуальних строків, передбачених ст. 186 КПК України.

Слід зазначити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК (ч. 1 ст. 183 КПК).

Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч. 2 ст. 183 КПК та розширеном тлумаченню не підлягає.

Строки застосування такого запобіжного заходу передбачено у ст. 197 КПК.

Слідчому судді, суду необхідно враховувати вимоги дотримання розумного строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження.

Загальні положення щодо розумних строків у кримінальному провадженні встановлено у ст. 28 КПК та конкретизовано у ст. 197 КПК.

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку цього запобіжного заходу не може перевищувати шістдесяти днів.

Слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дату закінчення її дії (ч. 4 ст. 196 КПК).

У випадку продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов'язані враховувати, що сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати: 1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; 2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Загальне положення щодо розумних строків у таких випадках викладено у правовій позиції ЄСПЛ в рішенні у справі «Харченко проти України», згідно з якою розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно.

Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення.

Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням із прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання підвартою.

Якщо ж таке клопотання подане пізніше, воно вважається поданим із порушенням процесуальнихстроків.

Слідчому судді, суду при розгляді відповідного клопотання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах протии України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою у багатьох випадках навіть не розглядалася.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюнеобхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.

Слідчому судді, суду також необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі «Белевитський проти Росії», пункти 111-112 рішення від 01 березня 2007 року;п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Дія ухвали про застосування запобіжного заходу припиняється після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження.

У випадку коли слідчий суддя суд першої інстанції відмовляє у продовженні строку тримання під вартою, він має право за правилами ч. 4 ст. 194 КПК застосувати до підозрюваного, обвинуваченого інший, більш м'який, запобіжний захід.

При цьому необхідно враховувати, що застосування такого запобіжного заходу є можливим лише після закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, наведені правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при застосуванні положень глави 18 КПК України, вказують на те, що при вирішенні питань про продовження строку тримання підозрюваного (обвинуваченого) під вартою, визначальним є закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Однак, як вбачається з вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 лютого 2013 року ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч.2, 3 та ч.4 ст. 190 КК України за подіями, які відбулись протягом 2007 - 2009 років, тобто під час дії КПК 1960 року та призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_4 запобіжний захід з підписки про невиїзд змінений на тримання під вартою в залі суду, в строк відбуття покарання зараховано термін її перебування під вартою, а саме з 04 листопада 2009 року по 10 лютого 2012 року ( а.с. 62).

В подальшому, ухвалою колегії суддів апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2013 року вирок Ленінського районного суду стосовно ОСОБА_4 скасований з направленням справи на додаткове розслідування з триманням ОСОБА_4 під вартою ( а.с. 73).

24 січня 2014 року кримінальна справа надійшла до прокуратури м. Кіровограда для подальшого розслідування, 30 січня 2014 року створена група прокурорів на чолі з прокурором Могилою В.Г., за період з 29 січня по 22 лютого 2014 року до Єдиного рееєстру досудових розслідувань за № 12014120020000523 внесені відомості про кримінальні правопорушення ( а.с. 4- 35).

26 лютого 2014 року ОСОБА_4 у присутності захисника оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 та ч.3 ст. 191 КК України, тобто за змістом, характером та обсягом обвинувачення ОСОБА_4 інкриміновано зовсім інше протиправне діяння, ніж те, що було раніше.

При таких обставинах справи, вважається, що запобіжний захід ОСОБА_4 в контексті виконання вимог ст. ст. 176 - 178, 183, 184, 193, 194, 196, 197 КПК України не обирався і ці питання у встановленому порядку не вирішувались, а тому слідчий після оголошенння ОСОБА_4 про підозру, повинен був спочатку звернутись до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу, а не про продовження строку тримання під вартою, як це відбулось в данному випадку.

Слідчий суддя на вказані порушення уваги взагалі не звернув, більш того сам допустив грубе порушення прав ОСОБА_4 на свободу та особисту недоторканність, гарантованих ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, обрахував строк тримання ОСОБА_4 під вартою не з моменту її фактичного взяття під варту в залі суду, тобто з 08 лютого 2013 року, а з дня коли кримінальна справа надійшла до прокуратури м. Кіровограда для подальшого розслідування, а саме з 24 січня 2014 року.

Таким чином, 11 місяців тримання ОСОБА_4 під вартою слідчим суддею не враховані, вимоги КПК України щодо дієвого судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осібпід час кримінального провадження - явно проігноровані.

На виконання роз'яснень та рекомендацій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з урахуванням критеріїв Європейського суду з прав людини по даній категорії справта відповідно до положень ч.1 та ч.4 ст.5, а також ч.1 та ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів дійшла до висновку про безумовне скасування ухвали слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Завгороднього Є.В. про продовження строку тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_4 із звільненням її з-під варти в залі суду.

По суті клопотання слідчого з наведених вище підстав не відповідає вимогам КПК України, а тому задоволенню не підлягає.

У зв'язку з тим, що питання про застосування ОСОБА_4 будь-якого запобіжного заходу, в тому числі альтернативного триманню під вартою, процесуально не вирішувалось, то суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати питання про застосування домашнього арешту, на якому наполягає захисник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_3, а тому апеляційна скарга в цій частині не відповідає вимогам закону і по суті задоволена бути не може.

Керуючись ст.ст. 309, 370 - 372, 376, 407, 409, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_3 в інтересах підозрюваної ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Кіровського районного сулу м. Кіровограда від 18 березня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_4 - скасувати.

У задоволенні клопотання слідчому СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області Мудрому І.В. від 12 березня 2014 року про продовження строку тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_4 - відмовити.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити з-під варти в залі апеляційного суду Кіровоградської області.

Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

Іванов Д.Л. Бондарчук Р.А. Лещенко Р.М.