Ухвала суду № 37864857, 25.03.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

_________копія:____

У Х В А Л А

Іменем України

25 березня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого Шпинти М.Д.

суддів Іващука В.Я., Збитковської Т.І.

за участю прокурора Салайчука Т.І.

захисників-адвокатів ОСОБА_1,ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_12

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників-адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_9 на вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 12 серпня 2013 року.

Цим вироком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Рівне, зареєстрований в.АДРЕСА_1, гр.України, неодружений, з середньою спеціальною освітою, непрацюючий, раніше не судимий,-

засуджений за ч.2 ст.121 КК України на 7 років позбавлення волі;

за ч.3 ст.296 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначено 8 років 6 місяців позбавлення волі;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець та житель АДРЕСА_2, гр.України, з середньою освітою, непрацюючий, засуджений 25 жовтня 2011 року вироком Сарненського районного суду Рівненської області за ч.1 ст.122 КК України на 1 рік обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 1 рік, з покладенням обов"язків, передбачених ст.76 КК України,-

засуджений за ч.2 ст.121 КК України на 7 років позбавлення волі;

за ч.3 ст.296 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначено 8 років 3 місяці позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового складання призначених покарань визначено 8 років 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженець та житель АДРЕСА_3, зареєстрований в АДРЕСА_4, гр.України, неодружений, з середньою освітою, непрацюючий, засуджений 31.05.2011 року вироком Сарненського районного суду Рівненської області за ст.128 КК України на 2 роки обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 роки, з покладенням обов"язків, передбачених ст.76 КК України,-

засуджений за ч.2 ст.121 КК України на 7 років позбавлення волі;

за ч.2 ст.296 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання визначено 8 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового складання призначених покарань остаточне покарання визначено 8 років 3 місяці позбавлення волі.

Судом стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь:

бюджету Сарненського району 659 грн.86 коп. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого;

потерпілої ОСОБА_9 18 034 грн. 53 коп. на відшкодування майнової шкоди і 250 000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

потерпілого ОСОБА_10 57 грн. 79 коп. на відшкодування майнової шкоди та 40 000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

потерпілої ОСОБА_11 350 грн. на відшкодування майнової шкоди та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Судом прийнято рішення щодо речових доказів по справі.

Як установив суд, 10 грудня 2011 року приблизно о 00 год.10 хв. ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння, діючи в групі спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_7, знаходячись на подвір"ї господарства по АДРЕСА_5, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих правил поведінки і моральності у громадських місцях, демонструючи перевагу у фізичній силі та кількості, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно, умисно нанесли ОСОБА_13 та ОСОБА_10 тілесні ушкодження. Після чого, скориставшись тим, що потерпілі перестали чинити опір, перетягнули останніх, роздягнули їх догола, та продовжили безпричинно, умисно наносити тілесні ушкодження.

Так, під час вказаних хуліганських дій ОСОБА_6 умисно наніс ОСОБА_13 один удар долонею правої руки по обличчю, 11 ударів кулаком правої руки в область голови та обличчя, 2 удари правою ногою в область голови та 2 удари правою ногою по тулубу, а також наніс ОСОБА_10 2 удари кулаком правої руки в область голови та 2 удари кулаком правої руки в область тулуба.

ОСОБА_8 в ході хуліганських дій умисно наніс ОСОБА_10 2 удари правою ногою в область голови, 2 удари правою ногою в область тулуба, а також умисно наніс ОСОБА_13 2 удариправою ногою в область голови та 2 удари правою ногою по тулубу.

ОСОБА_7 в ході хуліганських дій умисно наніс ОСОБА_10 4 удари правою ногою в область живота, 3 удари ногою в область голови, 2 удари правою ногою по тулубу, а також умисно наніс ОСОБА_13 2 удари правою ногою в область живота, 2 удари правою ногою по голові, 2 удари правою ногою по тулубу.

Під час хуліганських дій ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень умисно спільно заподіяли ОСОБА_10 тілесні ушкодження,, які за критерієм тяжкості тілесних ушкоджень в своїй сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров"я, а також спільно заподіяли ОСОБА_13 тілесні ушкодження, в тому числі важку закриту черепно-мозкову травму - забій головного мозку важкого ступеня (стовбурова форма), які в своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння, і які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв"язку з настанням його смерті 14 грудня 2011 року.

Також під час вказаних хуліганських дій ОСОБА_6 вчинив опір ОСОБА_14, який намагався припинити хуліганські дії, під час чого безпричинно наніс останньому один удар викруткою по правій руці та один удар кулаком правої руки в область голови, спричинивши останньому фізичний біль та тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров"я.

Під час хуліганських дій ОСОБА_7 вчинив опір ОСОБА_11, яка намагалась припинити хуліганські дії, під час чого наніс їй один удар ногою в обличчя та 2 удари по тулубу, спричинивши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров"я.

В поданих апеляційних скаргах:

прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи кваліфікацію дій засуджених та доведеність їхньої вини у вчиненому, покликається на м"якість призначеного їм покарання. При цьому зазначає, що при призначенні покарання засудженим суд не в повній мірі врахував форму їх вини, мотив і мету злочину, їх негативні характеристики за місцем проживання та те, що злочини вони вчинили, перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння. Крім того, прокурор вважає, що суд невірно вирішив цивільний позов в частині, що стосується стягнення з винних осіб витрат на лікування потерпілих. Просить вирок скасувати та постановити новий, яким визнати винними та засудити:

ОСОБА_6 за ч.2 ст.121 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч.3 ст.296 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань визначити остаточне покарання 9 років позбавлення волі;

ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч.3 ст.296 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань визначити остаточне покарання 9 років позбавлення волі. Відповідно до ч.1 ст.71 КК України шляхом часткового приєднання не відбутого покарання за попереднім вироком, призначити остаточне покарання 9 років 6 місяців позбавлення волі;

ОСОБА_8 за ч.2 ст.121 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч.2 ст.296 КК України 2 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань визначити остаточне покарання 8 років позбавлення волі. Відповідно до ч.1 ст.71 КК України шляхом часткового приєднання не відбутого покарання за попереднім вироком, призначити 9 років позбавлення волі.

Позовні заяви заступника прокурора Сарненського району задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 295,75 грн. витрат на лікування потерпілих від злочину, з ОСОБА_7 - 364,08 грн. на лікування потерпілого від злочину в дохід Сарненського районного бюджету (р/р 31416544700338 ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, код 38012494).

- потерпіла ОСОБА_9 просить вирок скасувати та постановити новий, яким засудженим призначити по кожній із статей обвинувачення максимальне покарання та скасувати вирок в частині „рішення про знищення одягу, належного її сім"ї, та панелі до автомагнітоли". При цьому зазначає, що при призначенні покарання суд не врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винних та обставини, що обтяжують покарання. Зокрема, на її думку, обставинами, що обтяжують покарання, є вчинення злочину з особливою жорстокістю та безжалісність, вчинення винними особами злочину в стані алкогольного сп"яніння. До того ж, засуджені у вчиненому не розкаялись, намірів до відшкодування матеріальної і моральної шкоди не приймали.

-адвокат ОСОБА_1, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_8, не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин справи та доведеність вини підзахисного, просить вирок змінити та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України;

- адвокат ОСОБА_2, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, просить вирок змінити. Вважати його засудженим за ст.124 КК України на два роки обмеження волі, а кримінальну справу за ч.3 ст.296 КК України закрити за відсутності в його діях складу злочину, цивільні позови до ОСОБА_6 залишити без розгляду. Доводить, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, та при постановленні вироку суд невірно застосував кримінальний закон. При цьому зазначає, що в тій ситуації, що склалась, ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони, що показання потерпілих ОСОБА_10,ОСОБА_11, ОСОБА_14, свідка ОСОБА_15, покладені судом в основу вироку як на доказ вини засуджених, є непослідовні. Не доведений ніякими доказами той факт, що в руках ОСОБА_6 була викрутка;

- адвокат ОСОБА_3, що діє також в інтересах ОСОБА_6, не заперечує того факту, що його підзахисний вину в нанесенні потерпілому ОСОБА_13 ударів визнає, оскільки вважає, що він захищався від нетверезих братів ОСОБА_10. Вину у вчиненні хуліганських дій заперечує. На думку адвоката досудове і судове слідство проведено однобічно і неповно. Зокрема, перед судово-медичними експертами слідчий не поставив запитання, що стосуються вини медичних працівників при наданні потерпілому ОСОБА_13 медичної допомоги. У вироку суд не описав всі події, що відбулись 10.12.2011 року, що ОСОБА_6 не мав умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, від яких той помер, що ОСОБА_6 захищався від неправомірних дій потерпілих, а тому в його діях нема хуліганства, що справа відносно нього за вчинення хуліганства не порушувалась, а була порушена тільки за фактом хуліганства, що було порушено його право на захист, так як органи досудового слідства тривалий час не допускали до нього захисника. Просить вирок щодо ОСОБА_6 змінити, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.121 на ст.124 КК України та виключити з обвинувачення ч.3 ст.296 КК України;

- адвокат ОСОБА_4, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, просить вирок скасувати та повернути справу прокурору Сарненського району для проведення додаткового розслідування. В обгрунтування вимог апеляції зазначає, що при досудовому розслідуванні була допущена його неповнота, яка виразилась в тому, що на місці вчинення злочину не було проведено відтворення обстановки і обставин події, хоча така слідча дія проведена, але у дворі Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області, що відмова ОСОБА_7 на досудовому слідстві від захисника була вимушеною, що він удари в голову потерпілому ОСОБА_13 не наносив та були порушені вимоги кримінально-процесуального законодавства при призначенні та проведенні судово-медичних експертиз. Також вважає, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбаченого ч,3 ст.296 КК України.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав апеляцію прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та частково апеляцію потерпілої, а в задоволенні апеляцій захисників-адвокатів просив відмовити, потерпілі та представник потерпілої підтримали апеляцію потерпілої ОСОБА_9 та прокурора, а в задоволенні апеляцій захисників-адвокатів просили відмовити, захисники-адвокати, захисник та засуджені просили задовольнити апеляції адвокатів та відмовити в задоволенні апеляцій прокурора та потерпілої, посилаючись на обставини, викладені в апеляціях.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників апеляційного розгляду, надавши їм і засудженим можливість виступити в судових дебатах і останнім останнє словом, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та потерпілої ОСОБА_9 підлягають задоволенню частково, а апеляції захисників-адвокатів задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як убачається з вироку, суд визнав доведеною вину ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчиненого групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.

У ході досудового слідства і в судовому засіданні засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т.2,а.с.159, 171), а ОСОБА_6 (т.2, а.с. 181) у ході досудового слідства повністю визнали себе винуватими, та у судовому засіданні ОСОБА_6 - частково у пред"явленому їм обвинуваченні.

Під час досудового слідства ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 пояснювали, що спільно наносили потерпілому ОСОБА_13 тілесні ушкодження, в тому числі били руками і ногами по голові.

За показаннями потерпілого ОСОБА_10, його з братом засуджені били по голові, тулубу, а потім кинули на землю і били ногами.

Із показань потерпілого ОСОБА_14 також видно, що потерпілих ОСОБА_10 били всі засуджені.

Такі ж показання дали свідки ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18

Показання засуджених, потерпілих та свідків про обставини, за яких потерпілому ОСОБА_13 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, узгоджуються з даними, які містяться у висновку судово-медичної експертизи №630 від 16 січня 2012 року, з якого видно, що у потерпілого виявлена, зокрема, закрита черепно-мозкова травма у вигляді крововиливів у речовину головного мозку та під його оболонки, чисельні синці та садна на голові з крововиливами в м"які тканини, уламкового перелому кісток носа. Виникнення черепно-мозкової травми у потерпілого було обумовлене неодноразовим прикладанням сили в ділянку голови, а тому , за цих умов, чисельні ушкодження ділянки голови не можуть розглядатися окремо, оскільки кожний удар в ділянку голови, незалежно від того, чим і куди він наносився (рукою, ногою чи іншим травмуючим предметом), посилював дію попереднього, призводив до настання чи відновлення внутрішньо-черепної кровотечі, травматизації головного мозку та створював реальну небезпеку для життя. А тому тілесні ушкодження ділянки голови у потерпілого за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень і перебувають у прямому причинно-наслідковому зв"язку з настанням смерті.

Смерть ОСОБА_13 настала внаслідок отриманої закритої черепно-мозкової травми з крововиливами у речовину та під оболонки головного мозку, яка ускладнилась набряком-набуханням та компресією головного мозку.

Статтею 36 КК України передбачено право на необхідну оборону. Разом з тим, таке право на захист передбачено не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року № 1 „Про судову практику у справах про необхідну оборону" зазначено, що щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема, місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров"я) та інші обставини.

Матеріалами справи встановлено, що між засудженими і потерпілими відбулась бійка, в ході якої вони один одному наносили удари.

Доказів, які б свідчили, що засуджені при цьому діяли в стані необхідної оброни, у матеріалах справи відсутні.

Згідно з вироком дії засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судом кваліфіковані також і за ч.3 ст.296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, пов"язані з опором громадянам, які припиняли хуліганські дії, а дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.2 ст.296 КК України, як вчинення хуліганства, тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб.

Визнаючи засуджених винним у вчиненні даних злочинів суд в основу вироку, зокрема, поклав і показання потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_14, згідно яких хуліганські дії засуджених виразились в порушенні ними громадського порядку в нічний час на подвір"ї господарства ОСОБА_19, в ході чого ними були нанесені останнім тілесні ушкодження, а також ОСОБА_11 та ОСОБА_14 показали, що активно намагались припинити такі дії, однак засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у відповідь вдарили їх відповідно ногою в обличчя і по тулубу та викруткою по руці та кулаком в голову.

У п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 22 грудня 2006 р. „Про судову практику у справах про хуліганство" зазначено, що за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

У п.8 зазначеної постанови Пленуму ВС України також роз"яснено, що як опір представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч,3 ст.296 КК), слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов"язок з охорони громадського порядку.

За висновками судово-медичних експертиз у потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 виявлені тілесні ушкодження, які в своїй сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров"я (т.2, а.с., а.с.6, 63, 54 ).

Доводи захисників-адвокатів, що досудове і судове слідство проведено неповно, однобічно, що висновки суду про винуватість засуджених, покладені в основу вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, що при досудовому слідстві було порушено право засуджених на захист і це є підставою для скасування вироку з направленням справи на новий судовий розгляд чи на додаткове розслідування, є безпідставні.

Як видно з матеріалів справи, доводи захисників-адвокатів, зокрема, про порушення органами досудового слідства право засуджених на захист, судом перевірялись і не знайшли свого підтвердження.

В ході досудового слідства при допитах ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 як підозрюваних (т.1, а.с.90, 122, 142, 149, 153), обвинувачених (т.2, а.с.152, 164, 174) при відтворенні обстановки і обставин події (т.2, а.с., 199, 207, 217 ) їм роз"яснювались передбачені законом процесуальні права, в тому числі й право на захист, що зафіксовано у відповідних протоколах, підписаних ними. При цьому вони власноручно зазначали про відмову від послуг захисника з власної ініціативи, в тому числі і від послуг адвоката ОСОБА_2, (т.1, а.с.108, т.2 а.с. 163 ). Даних, які б ставили під сумнів добровільність такої відмови, у справі не встановлено. Враховуючи викладене, а також положення ст.45 КПК України 1960 р., згідно з якими участь захисника у справах даної категорії не є обов"язковою, відмова слідчим була прийнята відповідно до вимог ст.46 цього Кодексу.

За таких обставин, та враховуючи те, що доводи захисника-адвоката ОСОБА_4 про порушення права засудженого ОСОБА_7 на захист перевірялись судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що його право на захист порушено не було.

Крім цього, порядок проведення слідчих дій із засудженими, в тому числі проведення відтворення обстановки і обставин події у дворі райвідділу міліції не вплинули на законність вироку.

Інші порушення законодавства, які, на думку захисників-адвокатів, допущені органами досудового слідства і судом при розгляді справи, не є безумовною підставою для скасування вироку.

Кваліфікація дій засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.2 ст.121, ч.3 ст.296 КК України та ОСОБА_8 за ч.2 ст.121, ч.2 ст.296 КК України є вірною

При призначенні покарання засудженим, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував тяжкість вчинених ним злочинів, дані, що характеризують їх особу, обставини, що пом"якшують і обтяжують покарання, і призначив їм мінімальне покарання, передбачене санкцією за вчинення тяжкого злочину. З урахуванням вимог статей 70, 71 КК України визначене їм остаточне покарання є необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.

З огляду на наведене та, враховуючи те, що ні прокурор, ні потерпіла не навели в апеляціях переконливих доводів щодо м"якості призначеного засудженим покарання, колегія суддів вважає, що їхні апеляції в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, доводи прокурора, що суд невірно вирішив цивільний позов прокурора про стягнення з засуджених витрат на лікування потерпілих, та потерпілої про повернення їй речових доказів заслуговують на увагу і апеляції в цій частині підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів ,-

ухвалила:

Апеляції прокурора та потерпілої ОСОБА_9 задовольнити частково, а в задоволенні апеляцій захисників - адвокатів відмовити.

Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 12 серпня 2013 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову прокурора та щодо вирішення долі речових доказів потерпілого змінити.

Замість вказівки суду в резолютивній частині вироку про стягнення солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь бюджету Сарненського району Рівненської області 659 грн. 86 коп. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого на рахунок фінансового управління Сарненської районної державної адміністрації (р/р 31416544700338, МФО 833017, код 38012494) зазначити, що „ позовні заяви заступника прокурора Сарненського району задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 295 грн.75 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілих від злочину; з ОСОБА_7 стягнути 364 грн. 08 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в дохід Сарненського районного бюджету (р/р 31416544700338 ГУ ДКУ у Рівненській області, МФО 833017, код 38012494).

Речові докази по справі: 2 пари чоловічих трусів, чоловічу шапку, панель до автомагнітоли, 2 куртки, 2 пари кросівок, 4 пари штанів, футболку повернути потерпілій ОСОБА_9.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Головуючий підпис

судді: підписи

З оригіналом згідно:суддя-доповідач: М.Д.Шпинта