Ухвала суду № 37846468, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/9991/38524/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011

у справі № 2а-12540/10/12/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Сервіс-Термінал"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром-Сервіс-Термінал" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Пейд» за період з 01.04.10р. по 30.04.10р., за результатами якої 15.09.10р. було складено акт №306/41-02/33071230.

В ході вказаної перевірки виявлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»що призвело до завищення податкового кредиту за квітень 2010 року у сумі 140454,00грн.

За наслідками висновків вищезазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 24.09.2010 № 0001804102/0, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 140454,00грн. та штрафних санкцій у сумі 70277,00грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що контрагентом позивача ТОВ «Пейд» податкову звітність за квітень 2010 року із податку на додану вартість до ДПІ у Малинівському районі м. Одеси надано не було, на підставі чого, відповідач зробив висновок, що сума ПДВ у розмірі 140454,00грн., неправомірно віднесена позивачем до податкового кредиту у квітні 2010 року.

До матеріалів справи надані докази виконання вказаних договорів, а саме первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» та п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку». Таким чином, судами встановлено, що податкові накладні, отримані в перевірений період від контрагента ТОВ «Пейд» позивач враховував при формуванні податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до приписів п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції на час правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В той же час, судами встановлено, що на момент укладення угоди між позивачем та ТОВ «Пейд», а також на час виконання цієї угоди, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумість предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 у справі № 2а-12540/10/12/1770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 у справі № 2а-12540/10/12/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко