Ухвала суду № 37836891, 20.03.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8731/13-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.Провадження № 22-ц/780/1336/14 Доповідач у 2 інстанції Данілов О.М.Категорія 36 20.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

20 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,

при секретарі: Франюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про встановлення факту родинних відносин, визнання права на спадкування, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, мотивуючи свої вимоги тим, що її мати померла коли їй було вісім років. Згодом її батько одружився вдруге з ОСОБА_6 Остання фактично удочерила позивачку та виконувала для неї всі обов'язки матері. При житті ОСОБА_6 питання про реєстрацію удочеріння уповноваженим державними органами не ставилось, оскільки ОСОБА_6 постійно представлялась матір'ю позивачки, оскільки своїх дітей не мала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, однак оформити свої спадкові права позивачка не має можливості через відсутність підтвердження родинних відносин як мати та донька.

Просила суд, встановити факт удочеріння ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та визнати за нею право на спадкування у першу чергу після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданого Жовтневим районним бюро ЗАГС у м. Києві (а.с. 10).

28 березня 1975 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померли ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 14, 16).

Як вбачається з матеріалів справи, 03 травня 2012 року до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_4 (а.с. 50-51), 28 травня 2012 року - ОСОБА_2 (а.с. 56), 05 травня 2012 року - ОСОБА_3 (а.с. 58).

При цьому, в заявах про прийняття спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зазначаються як особи, що проживали з ОСОБА_6 однією сім'єю з 1975 року по день її смерті, а ОСОБА_3, як племінниця померлої.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрація удочеріння не була проведена за життя ОСОБА_6 в установленому законом порядку, а позов заявлений 06 вересня 2013 року з підстав ст.ст. 251, 254 України та ст.ст. 202, 203, 207, 208 СК України, норми регулюють порядок усиновлення дитини, вказане сімейне законодавство також вказує на обставини, що стосуються усиновлення, згідно ч. 2 ст. 208 СК України - у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, у цьому разі суд бере до ваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення, тому у суду не було підстав для задоволення позову.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах чинного законодавства.

Згідно вимог п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка посилається на обставини, які не підтверджують факт удочеріння, а саме свідки показали, що позивачка доглядала та піклувалася за померлою ОСОБА_6, факт проживання з померлою та батьком однією сім'єю тривалий період часу, суд дав належну правову оцінку наданим доказам в обґрунтування позовних вимог відповідно до вимог ст.ст. 57, 58, 59, 212 ЦПК України, вказавши про те, що удочеріння не проводилось при житті померлої, тому неможливо встановити факт реєстрації удочеріння.

Про такі вимоги також вказано в п. 10 Постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди можуть встановлювати факти реєстрації усиновлення (удочеріння), шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадянського стану (ст. 256 ЦПК України).

Позивачкою не надано жодного належного доказу в обґрунтування позовних вимог, реєстрація її удочеріння померлою ОСОБА_6 проведена не була у встановленому законом порядку, а тому у колегії суддів відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: