Ухвала суду № 37824572, 20.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року Справа № 183148/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

представника позивача Цукорник С.Г.,

представника відповідача Задорожного І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ПМС» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство ПМС» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2012 року № 0000672300 та № 0000682300.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року позов задоволено повністю, оспорювані податкові повідомлення-рішення визнані протиправними та скасовані.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач, який обґрунтовуючи вимоги скарги зазначив, що в ході проведення перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства встановлено фіктивність господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами ТОВ «Рондобуд», ПП «Авторесурс Сервіс» та ПП «Егеста». Поставка товарів від вказаних підприємств позивачу належним чином не оформлена, на них відсутні виробничі, транспортні та складські потужності, а також працівники, що свідчить про відсутність можливості здійснювати ними будь-яку господарську діяльність. Тому, відобразивши в податковій звітності результати господарських операцій з вказаними контрагентами, позивач завищив валові витрати по безтоварних операціях на суму 1081294 грн. та податковий кредит на суму 216258 грн. Отже винесені за наслідками податкової перевірки податкові повідомлення-рішення є законними і суд першої інстанції безпідставно їх скасував. Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову постанову про відмову в позові.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, та представника позивача, який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і знайшло підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, що за результатами позапланової виїзної позапланової перевірки ТОВ «Підприємство «ПМС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року ДПІ у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби складено акт від 12.06.2012 року № 220/22-00/13833233 та прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.07.2012 року:

- № 0000682300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1411170 грн. 25 коп., в тому числі за основним платежем 1206882 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 204288 грн. 25 коп.;

- № 0000672300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2281392 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 1951485 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 329907 грн. 75 коп.

Як вбачається з висновків акта перевірки, перевіркою встановлено порушення вимог:

- підп. 7.4.1, підп. 7.4.4, підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 1210572 грн. 00 коп.;

- п. 5.1, підп. 5.2.1, підп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 1951485 грн. 00 коп.

З акта перевірки вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало те, що в порушення норм податкового законодавства позивач відобразив в податковому обліку по податку на додану вартість та податку на прибуток господарські операції з ТОВ «Рондобуд», ПП «Егеста» та ПП «Авторесурс Сервіс».

Між ТОВ «Підприємство «ПМС» (покупець) та ПП «Авторесурс-Сервіс» (продавець) 31.01.2011 року було укладено договір поставки № 1, згідно з умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар згідно погодженого асортименту, в кількості та за ціною згідно накладних, а покупець - прийняти товар і оплатити його в термін, визначений даним договором.

Між ТОВ «Підприємство «ПМС» (покупець) та ПП «Егеста» (продавець) 28.01.2011 року було укладено договір поставки № 3-01, згідно з умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар згідно погодженого асортименту, в кількості та за ціною згідно накладних, а покупець - прийняти товар і оплатити його в термін, визначений даним договором.

Між ТОВ «Підприємство «ПМС» (покупець) та ТОВ «Рондобуд» (продавець) 02.08.2010 року було укладено договір поставки № 5, згідно з умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар згідно погодженого асортименту, в кількості та за ціною згідно накладних, а покупець - прийняти товар і оплатити його в термін, визначений даним договором.

Вищенаведені господарські операції були відображені в податковому та бухгалтерському обліках платника податків.

Суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи та вірно застосував відповідні положення матеріального права.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж норми закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Абзацом 1 п. 138.2 даної статті передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно вимог п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як передбачено п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до положень п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Податкова накладна, як передбачено п. 201 цієї ж статті, складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Аналогічні положення щодо порядку формування податкового кредиту містяться закріплені у ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В акті перевірки позивача орган державної податкової служби посилався на обставини, викладені:

- в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Рондобуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період липень 2010 року - січень 2011 року» від 04.03.2011 року № 1603/23-4/36844639, згідно якого під час перевірки не встановлено факту передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання наслідків. Також, відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства;

- в акті Алчевської ОДПІ «Про проведення невиїзної позапланової перевірки ПП «Егеста» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.12.2010 року по 30.09.2011 року» від 14.11.2011 року № 1815/236-37156841, з якого вбачається, що під час перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

- в акті ДПІ у Франківському районі м. Львова «Про проведення невиїзної позапланової перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків згідно додатку № 5 до декларації за лютий 2011 року» від 14.04.2011 року №602/23-2/3703617 та акті «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, салютного та іншого законодавства за період з 16.03.2010 року по 30.09.2011 року» від 14.02.2012 року № 134/23-2/37030617, згідно яких для здійснення господарської діяльності підприємство не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів.

В матеріалах справи наявні надані позивачем первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій з вказаними вище контрагентами, зокрема, договори поставки, додаткові угоди та додатки до договорів поставки, генеральні довіреності видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки.

Як вбачається з п. 4 договорів поставки, поставка товару організовується продавцем за власний рахунок. Місце поставки товару - склад покупця.

Спростовуючи посилання органу державної податкової служби на відсутність підтвердження фактичного транспортування товарно-матеріальних цінностей (шпали дерев'яні) суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що на виконання вищенаведених договорів поставка товару організовувалась його продавцями. При цьому, обов'язок збереження документів в підтвердження транспортування згаданого товару на позивача законодавством не передбачений.

Крім того, суд першої інстанції, встановлюючи реальність заперечуваних відповідачем господарських операцій, оцінив наявні у справі угоди № ПШ/П/09-12 від 28.12.2009 року та № ПШ/П/11-02 від 04.01.2011 року, укладені між ДП «Рава-Руський шпалопросочувальний завод»(виконавець) та ТОВ «Підприємство «ПМС» (замовник), згідно яких виконавець зобов'язується поставлену замовником лісопродукцію прийняти, вивантажити, відсортувати і просочити антисептиком згідно ГОСТ 20022.5-93 та завантажити її в транспорт замовника пропорційно до суми проведеного розрахунку згідно його листа, а також договір про надання послуг від 28.01.2011 року, укладений між ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» в особі відокремленого структурного підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» (виконавець) та ТОВ «Підприємство «ПМС» (замовник), згідно якого виконавець зобов'язується прийняти від замовника певну лісопродукцію і провести вивантаження, сортування (за вимогою замовника) окороку (в разі потреби) та обрізання довгих шпал (в разі потреби), а замовник зобов'язується сплатити відповідну суму на умовах даного договору.

Виконання вищенаведених угод підтверджується відповідними актами здавання-приймання просочення та схемою навантаження непросочених шпал для залізниць широкої колії при постачанні автотранспортом на НШПЗ для просочення.

Отриманий від вищезгаданих контрагентів товар був в подальшому реалізований АТЗТ «Харківська Агропромислова спілка», ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України», ТОВ «Крот» УБ ХАЕС», МНРВАП «Авіакон проект», що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставки, субпідрядними договорами, додатковими угодами до них, специфікаціями, банківськими виписками, видатковими та податковими накладними, актами прийому-передачі продукції, довіреностями, актами звірки взаєморозрахунків.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, на фактичність виконання господарських договорів вказує й те, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах справи Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість та витягом з сайту Державної податкової служби України.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, з якої не вбачалося недобросовісності його контрагентів.

Суд першої інстанції обґрунтовано послався і на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 року, згідно якої визнано протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Егеста» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 14.11.2011 року за №1815/236-37156841.

Вищенаведені докази в своїй сукупності дали підставу суду першої інстанції для обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Рондобуд», ПП «Егеста»та ПП «Авторесурс Сервіс» та про безпідставність тверджень відповідача щодо нереальності вказаних господарських операцій.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзацу 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платником податків (позивачем) на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування, про що обґрунтовано зазначено в оскаржувуаному4 судовому рішенні.

Також є правильним послання суду першої інстанції на практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії», в якому зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем своїх зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Даючи оцінку доводам відповідача, суд першої інстанції правомірно зазначив, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини були правомірно враховані судом першої інстанції при прийнятті судового рішення.

Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому висновки про неправомірність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданому податку не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Також обґрунтованим є посилання в оскаржуваному судовому рішенні на те, що у відповідності до п. 86.9 ст. 86 ПК України 9 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінального процесуального законодавства або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінальним процесуальним законодавством або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Як вбачається з наказу начальника ДПІ у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби від 17.05.2012 року за №102 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Підприємство «ПМС» перевірку призначено, зокрема, на підставі підп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, відповідно до якого документальна позапланова перевірка здійснюється якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

В матеріалах справи також наявна постанова слідчого відділу податкової міліції від 25.01.2012 року про призначення позапланової виїзної документальної перевірки позивача.

З врахуванням цих обставин податкові повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не повинні були прийматись до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2012 року у справі № 2а-8708/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М.Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 21.03.2014 року