Ухвала суду № 37821490, 17.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2014 року м. Київ К/800/25091/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції в Кіровоградській області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.02.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013

у справі № 1170/2а-5032/11

за позовом Комунального підприємства «Енерговодоканал» Смолінської селищної ради Маловисківського району Кіровоградської області

до Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції від 01.08.2011 № 0000602310.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами заявника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, складено акт № 60/2310/24153091 від 18.07.2011, в якому зафіксовано порушення позивачем п. 4.9 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вищевказаного акта перевірки, відповідачем 01.08.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000602310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 228 830,00 грн.

З акта перевірки вбачається, що перевіряючими встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань у вересні 2010 року в сумі 162 684,00 грн.

Відповідно до актів на списання основних засобів б/н від 14.04.2010 ліквідовано тепломережі міста із балансовою вартістю 510 000,00 грн. та недоамортизована сума 260 134,00 грн., із балансовою вартістю 3 180 599,00 грн. та недоамортизована сума 553 286,00 грн. Дані акти складено у зв'язку з тим, що тепломережі міста мали незадовільний технічний стан (корозія металу, деформація, численні пориви) та у подальшому не підлягали експлуатації, оскільки відпала необхідність в даній тепломережі, так як виведена з експлуатації центральна котельня. У вересні 2010 року КП «Енерговодоканал» списало на підставі рішення Смолінської селищної ради № 675 від 23.04.2010 тепломережу міста.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абз. 1 п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням (абз. 2 п. 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Аналізуючи зазначену норму, суди обох інстанцій вірно зазначили про те, що підставою для звільнення платника податку від обов'язку нараховувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість є надання податковому органу документів щодо знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Матеріали справи свідчать, що позивачем було дотримано вказаний порядок ліквідації об'єктів основних фондів. Так, постійнодіючою комісією, утвореною відповідно до наказу від 16.03.2009 № 26, було проведено огляд технічного стану центральної тепломережі, за результатами якого було встановлено перелік виявлених пошкоджень, знос основних засобів та зроблено висновки про те, що тепломережа не придатна для подальшої експлуатації; в актах на списання основних засобів, складених за встановленою типовою формою № ОЗ-3, зазначено необхідні відомості щодо об'єкта основного засобу.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що під час списання основних засобів в порядку абз. 2 п. 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем було дотримано законодавчо установлену процедуру такого списання, зокрема, подано усі необхідні документи на підтвердження обставин, з якими наведений припис цього Закону пов'язує можливість ліквідації основних засобів, що виключає правомірність здійснених податковим органом донарахувань податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 162 684,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо посилань відповідача на порушення позивачем п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме включення податкових накладних отриманих із запізненням у складі наступних звітних періодів, слід зазначити наступне.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, законодавцем визначена дата виникнення права на формування податкового кредиту, тобто початок перебігу строку виникнення права, як можливості такого платника податку на його використання. Натомість будь-якого обов'язку відображення такого кредиту, в тому числі і у відповідному звітному періоді його виникнення, та наслідків невиконання такого обов'язку для платника закон не містить, у зв'язку із чим судами правомірно не прийняті посилання Маловисківської МДПІ на те, що чинне законодавство не передбачає можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит.

Право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

З урахуванням наведеного, а також того, що положення абз.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачають, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на загальну суму податку на додану вартість 20 380,00 грн. по факту отримання від контрагентів податкових накладних, тобто по першій події, передбаченій пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак, у податкового органу не було підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 01.08.2011 № 0000602310.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду, не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції в Кіровоградській області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль