Рішення № 37820740, 25.02.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-ц/796/188/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шумейко О.І.

Доповідач: Волошина В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Круглик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ВоробейЄвгенія Валерійовича - представника Приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» про визнання незаконним звільнення, внесення змін до наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПНВП «Синапс» про визнання незаконним звільнення, внесення змін до наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у період з березня по липень 2013 року він працював на посаді директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «Синапс». 27 червня 2013 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням, яку відкликав у той же день шляхом подачі заяви про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником трудового законодавства. У день звільнення він ознайомився з наказом про своє звільнення, однак у такому наказі не була вказана причина звільнення, зазначена ним у другій заяві. Крім того, начальник кадрового сектору відмовилась надати йому належним чином завірену копію наказу про звільнення, відповідачем при звільненні не проведено повний розрахунок, не видано трудову книжку. Також посилався на те, що такими діями йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що він був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя, його родина втратила нормальні життєві зв'язки, йому разом з дружиною доводилося брати позики для забезпечення життєвих потреб. За таких обставин, позивач просив суд визнати незаконним його звільнення з посади Директора дивізіону низьковольтного обладнання на підставі абз. 1 ст. 38 КЗпП України, зобов'язати відповідача внести зміни у наказ № 31/2013/з, замінивши підстави звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з грубим порушенням уповноваженим органом власника ПНВП «Синапс» законодавства про працю, зобов'язати відповідача внести зміни до трудової книжки в частині формулювання підстави звільнення, замінивши підставу на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2013 року по 31 липня 2013 року у сумі 6392,92 грн., стягнути з відповідача на його користь розмір завданої моральної шкоди у сумі 11 752,58 грн., вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 до Приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» про визнання незаконним звільнення, внесення змін до наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади директора дивізіону низьковольтного обладнання приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» з 02 липня 2013 року згідно з абзацом першим статті 38 Кодексу законів про працю України. Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_3 зі «звільнений за власним бажанням, згідно абз. 1 ст. 38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням у зв'язку із порушенням власником законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України». Стягнуто з приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у сумі 22965 (двадцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 51 копійка. Стягнуто з приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, на користь ОСОБА_3 1000 (одну тисячу) гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, судовий збір у сумі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень 05 копійок в дохід держави. Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, витрати на правову допомогу у сумі 1705 (одна тисяча сімсот п'ять) гривень 43 копійки.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції представник відповідача подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі представник відповідача порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного науково-виробничого підприємства «СИНАПС» про визнання незаконним звільнення, внесення змін до наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача у повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Також представник відповідача в апеляційній скарзі виклав заперечення проти ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 08 грудня 2013 р. (журнал с/з, а. с. 91, об 14:31:36) та просив скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення доказів від 08 листопада 2013 р., поданої в судовому засіданні 08 грудня 2013 року

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що у суду першої інстанції не було жодних законних підстав для встановлення наявності порушення із боку відповідача законодавства про працю по відношенню до позивача, а відтак і для визнання незаконним звільнення позивача з посади директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «СИНАПС» з 02 липня 2013 р. згідно абз. 1 ст. 38 КЗпП України; змінювати формулювання причини звільнення Позивача зі «звільнений за власним бажанням, згідно абз. 1 ст. 38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням у зв'язку із порушенням власником законодавства про працю згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України»; стягувати із відповідача на користь позивача вихідну допомогу у сумі 22965,51 грн., а також стягувати з відповідача на користь позивача 1000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні представник відповідача Воробей Є.В., ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги. Позивач та його представник ОСОБА_5 - заперечували, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2013 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «Синапс» на підставі наказу від 28 березня 2013 року № 14/2013/п. 27 червня 2013 року позивач звернувся до роботодавця в особі генерального директора Федорова С.Д. із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажанням. Того ж дня, 27 червня 2013 року позивач зареєстрував за вхідн. № 078 заяву про звільнення за власним бажанням з 02 липня 2013 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням працедавцем трудового законодавства, а саме систематичної невиплати заробітної плати. Відповідно до наказу ПНВП «Синапс» від 27 червня 2013 року № 31/2013/з ОСОБА_3 звільнено з посади директора дивізіону низьковольтного обладнання ПНВП «Синапс» з 02 липня 2013 року згідно з абз. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. (а.с. 47).

Судом першої інстанції встановлено, що 27 червня 2013 року від позивача на ім'я директора ПНВН «Синапс» надійшло дві заяви про звільнення. У першій заяві позивач просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням, не посилаючись, при цьому, на обставини, що унеможливлюють продовження ним роботи. На такій заяві міститься резолюція керівника, в якій він безпідставно вказує дату звільнення ОСОБА_3 02 липня 2013 року, яке передує закінченню двотижневого терміну попередження, передбаченого ст. 38 КЗпП України. Крім того, з пояснень сторін та показань свідків судом встановлено, що перша заява подана позивачем вранці 27 червня 2013 року, до обідньої перерви того ж дня керівником підприємства вже був підписаний наказ про звільнення позивача, тобто питання про звільнення позивача власником фактично вирішено протягом строку попередження. (а.с. 39, 47, 49).

У другій заяві (зареєстрована за вхідним № 078) позивач просив звільнити його за власним бажанням, визначив дату свого звільнення - 02 липня 2013 року та зазначив причину звільнення: порушення власником трудового законодавства, систематична невиплата заробітної плати. Директор генеральної дирекції ПНВП «Синапс» ОСОБА_7 протиправно залишив без вирішення другу заяву позивача про звільнення, зареєстровану за вхідн. № 078 від 27 червня 2013 року. Будь-яких рішень з приводу такої заяви про звільнення відповідачем не приймалося у період роботи позивача, останнього не було повідомлено, що його друга заява не вирішена керівником. Лише під час розгляду судом справи директор генеральної дирекції ПНВП «Синапс» ОСОБА_7 своїм наказом від 08 листопада 2013 року № 40/2013/з залишив заяву ОСОБА_3 від 27 червня 2013 року про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України без розгляду, що також не передбачено положеннями Кодексу про працю України.

Відповідно до інформації, отриманої від відповідача, заробітна плата, що нарахована позивачу за квітень, травень, червень, липень 2013 року, виплачена йому 02 та 05 липня 2013 року, тобто із значним порушенням строків виплати заробітної плати, встановлених у ст. 115 КЗпП України.

На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що за період роботи позивача на ПНВП «Синапс» відповідачем було порушено законодавство про працю та ОСОБА_3 мав право на звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України із виплатою на його користь вихідної допомоги. Діями відповідача, що виразилися в ухиленні від розгляду та прийняття рішення по заяві ОСОБА_3 про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником законодавства про працю, порушено трудові права позивача та його звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України є незаконним.

Відповідає вимогам закону - статті 44 КЗпП висновок суду першої інстанції про одночасне ухвалення рішення про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги. При обчислені виплати, суд першої інстанції правильно виходив із розміру середньої заробітної плати позивача за останні два календарні (повні) місяці роботи у розмірі 15 310,34 грн. згідно довідки про доходи від 14 жовтня 2013 року № 48, а також із положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348), а тому суд першої інстанції прийшов до законного висновку про те, що сума вихідної допомоги складає 22 965,51 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

При визначенні розміру моральної (немайнової) шкоди, суд в повній мірі врахував положення статті 237-І КЗпП України та роз'яснення Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, викладені в пункті 9, а також характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, вимушеність змін у його життєвих стосунках на необхідність додаткових зусиль для організації його життя, а тому прийшов до законного висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав затримки видачі трудової книжки працівникові з вини відповідача у порядку, передбаченого статтею 235 КЗпП України, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не доведена вина відповідача у затримці видачі йому трудової книжки. Так, під час судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 2013 року комісією у складі Пилипченко Т.В., Бабюк О.А. та Федорової Ю.І. складено акт, яким зафіксовано факт відмови ОСОБА_3 від отримання трудової книжки в день звільнення. Вказані особи допитані судом під час розгляду справи в якості свідків, вони підтвердили, що позивачу при ознайомленні з наказом про звільнення було запропоновано отримати трудову книжку. Крім того, 03 та 31 липня 2013 року на адресу позивача направлені листи з проханням з'явитися за отриманням трудової книжки, або надати свою письмову згоду на надсилання трудової книжки поштовим зв'язком. Обидва листи отримані позивачем. (а.с. 42-46). Трудова книжка позивача зберігається на ПНВП «Синапс», її оригінал оглянуто судом в судовому засіданні за клопотанням відповідача, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вина відповідача у затримці видачі позивачу трудової книжки відсутня.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.

Проте колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Так, стягуючи з позивача - ОСОБА_3 на користь відповідача - Приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» витрат на правову допомогу у сумі 1705 (одна тисяча сімсот п'ять) гривень 43 копійки,суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, а тому у відповідності до положень статей 84, 89 ЦПК України, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» на користь відповідача підлягає стягненню правова допомога пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Однак з таким висновком погодитись не можна.

Згідно зі ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною…

Таким чином, загальне правило розподілу витрат полягає в тому, що сторона, яка правомірно звернулася до суду, і як наслідок, довела свої вимоги, не повинна зазнавати жодних втрат. Тому стороні на користь якої увалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався передбаченими чинним законодавством правом та звернувся до суду за захистом своїх прав. Під час судового розгляду частково довів свої вимоги та судом ухвалено рішення на його користь.

Враховуючи вищевикладене, підстави для стягнення з позивача витрат на правову допомогу в порядку статті 84 ЦПК України та Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» відсутні. До того ж, фінансовий документ ( платіжне доручення а.с. 57) не підтверджує сплату послуг за надання правової допомоги, оскільки за призначенням платежу оплата здійснена за інформаційно-консультаційні послуги, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухвалення нового про відмову у стягнені з ОСОБА_3 на користь приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, витрат на правову допомогу в сумі 1705 (одна тисяча сімсот п'ять) гривень 43 копійки. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Що стосується заперечень представника відповідача проти ухвали суду першої інстанції від 08 листопада 2013 року (журнал с/з, а. с. 91, об 14:31:36) постановленої з питання щодо забезпечення доказів, то колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції дане питання вирішено у відповідності до порядку, визначеного нормами ЦПК України, при цьому підстав вважати, що розгляд даного питання потягло до неправильного або необ'єктивного вирішення справи, немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ши л а:

Апеляційну скаргу Воробей Євгенія Валерійовича - представника Приватного науково-виробничого підприємства «Синапс» - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні стягнення з ОСОБА_3 на користь приватного науково-виробничого підприємства «Синапс», код ЄДРПОУ 24267073, витрати на правову допомогу у сумі 1705 (одна тисяча сімсот п'ять) гривень 43 копійки, відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: