Ухвала суду № 37809660, 19.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 876/470/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

30 липня 2013 року позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача - Державної міграційної служби України, в якому просила скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту побоювання позивачки, що у разі повернення її до країни походження вона буде насильно видана заміж батьками (примусовий шлюб) та піддана стигмації сім'єю, яка від неї відмовилася, та у зв'язку з цим дискримінації та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з боку сім'ї та суспільства, оскільки позивач є матір'ю-одиначкою, що суперечить релігійним нормам ісламу. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник апелянта - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтовними, додатково пояснив, що судом першої інстанції необґрунтовано не взято до уваги побоювання позивачки щодо можливого застосування в майбутньому обряду обрізання жіночих статевих органів її доньки, що може призвести до важких ушкоджень здоров'я. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача - Клапчук Р.Я в судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є уродженкою м.Конакрі, район Саноя, республіка Гвінея, що підтверджується паспортом громадянки Республіки Гвінея НОМЕР_1, виданим Комісаріатом поліції м.Конакрі 24 серпня 2011 року терміном дії до 23 серпня 2016 року. Позивач належить до національності гвінейка, етнічна група сусу, сповідує іслам.

З країни громадянської належності виїхала 12 листопада 2011 року, транзитом через Марокко м.Касабланка прибула в Україну.

Державний кордон з Україною ОСОБА_1 перетнула 13 листопада 2011 року в аеропорту м.Донецька на підставі паспорта та одноразової візи типу «Д»№У02985577, виданої Посольством України в Гвінейській Республіці на запрошення Харківського національного автомобільно-дорожнього університету (ХНАДУ) .

У період з листопада 2011 року по 2012 рік позивач навчалася на підготовчому факультеті Харківського національного автомобільно-дорожнього університету (ХНАДУ), мала реєстрацію за вказаним навчальним закладом, документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 виданої 27 червня 2012 року терміном дії до 19 грудня 2012 року, зарахована на перший курс факультету управління та бізнесу ХНАДУ (лист від 13 грудня 12 року №9205/64).

З матеріалів справи вбачається, що під час навчання перебула у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_10, студентом з Гвінеї, від якого завагітніла. Про це вона повідомила своїх батьків, котрі перестали допомагати їй, оплачувати навчання, внаслідок чого вона залишилася без засобів для існування, не змогла продовжувати навчання через відсутність коштів та втратила право на проживання в гуртожитку університету.

08 жовтня 2012 року громадянка Гвінеї ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У заяві ОСОБА_1 зазначила, що не може повернутися у країну громадянської належності, оскільки є вагітною та незаміжньою. Вказане, як стверджує заявниця, за релігійним переконанням мусульман є ганьбою та карається забиттям камінням. Повідомила, що батьки не бажають бачитися та спілкуватися з нею, відмовили в матеріальній допомозі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила доньку - ОСОБА_9, котра є громадянкою України, що підтверджується Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3, виданим 18 січня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (а.с.81).

З батьком дитини в зареєстрованому шлюбі не проживає.

Рішенням Державної міграційної служби України № 402-13 від 04 липня 2013 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні (а.с.55).

Крім того, 24 липня 2013 року позивач отримала Повідомлення № 40 від 17 липня 2013 року Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.7,56).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що у разі повернення до країни громадянської належності - Гвінеї може зазнати серйозної шкоди, яка є такою, що підпадає під заборону ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, під перелік підстав для надання додаткового захисту згідно з п.В Європейської Директиви ЄС 2004/83/ЄС від 29.04.2004 року, а відповідно і під визначення п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Таким чином, рішення відповідача № 402-13 від 04 липня 2013 року, яким відмовлено громадянці Гвінеї ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та в межах повноважень відповідача, з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 3акону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

П.13 ч.1 ст.1 3акону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до ч.5 ст.5 вказаного Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Ч.1 ст. 8 вказаного Закону передбачено, що орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до ч.6, ч.7 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Згідно з ч.4 ст.8 вказаного Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Процедура попереднього розгляду заяви врегульована ст.ст.7 та 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також розділом ІV Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, виходячи із змісту яких, у висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Колегія суддів зазначає, що встановлення статусу біженця потребує, перш за все, оцінки тверджень заявника, проте ця оцінка не може вважатись повною та правильною, якщо вона проведена без врахування загальної соціальної, політичної та правової ситуації в країні походження. Належний розгляд потребує, щоб зібрана та проаналізована інформація відносно біженця містила актуальні та повні матеріали про ситуацію у країні походження заявника, необхідні як невід'ємний елемент для аналізу істотних підстав для надання (відмови) статусу біженця.

Матеріалами справи стверджується, що при розгляді заяви вказану вище оцінку органу міграційної служби здійснено з урахуванням тверджень позивача щодо побоювання стати жертвою переслідувань за гендерною ознакою. Зокрема, посадовою особою Управління проведено співбесіду з детальним опитуванням щодо побоювань стати жертвою примусового шлюбу та стигмації з боку сім'ї та суспільства у сукупності з політичною та правовою ситуацією в країні походження, надана оцінка послідовності, правдоподібності детальних пояснень заявника.

Відповідно до п 8.3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, за результатами розгляду скарги Державна міграційна служба України в межах строку, передбаченого ч.5 ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", приймає одне з таких рішень: а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) про залишення скарги без розгляду.

Згідно з п. 8.5. вказаних вище Правил, рішення, передбачені п.8.3, оформлюються рішенням ДМС України, реєструються в журналі реєстрації рішень про розгляд скарг та надсилаються разом з особовою справою заявника у встановленому порядку до відповідного органу міграційної служби.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до п.195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Зважаючи на Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Ч.11 ст.9 3акону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем в повному обсязі перевірено достовірність тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується заява ОСОБА_1 про надання їй статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Матеріалами справи стверджується, що з позивачем проводилися співбесіди з метою з'ясування всіх обставин справи, необхідних для прийняття рішення за поданою заявою, відповідачем проводився аналіз матеріалів офіційних джерел про країни походження позивача. При цьому, перевірка фактів, обставин та підстав, зазначених позивачем у заяві про надання статусу біженця здійснена відповідачем на основі всебічного вивчення та оцінки всіх документів і матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.

Дослідивши заявлені позивачем обставини та інформацію про країну походження, орган міграційної служби підготував висновок, згідно з яким рекомендував Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову громадянці Гвінейської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки побоювання ОСОБА_1 стати жертвою переслідувань є необґрунтованими, а також не встановлено реальність цих побоювань.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що позивачем надано до органу міграційної служби та до суду жодних переконливих доказів, які б свідчили про її переслідування на батьківщині або наявність будь-яких підстав щодо побоювань за своє життя та життя своїх рідних на батьківщині. Позивачем не доведено жодного суттєвого факту заяви та не надано документів у підтвердження обґрунтованості свого звернення. Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, які є дискримінаційними, а відповідач не виявив таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача не склались умови, які зазначені у п.1 та 13 ч.1 с.1 3акону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване позивачем рішення про відмову у визнанні позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства України, з урахуванням Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН.

Висновки ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є законні, обґрунтовані та прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і чинними законами України, тобто правомірно, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача в частині оскарження рішення є безпідставними.

Оскільки суд першої інстанції встановив законність спірного рішення та відсутність підстав для його скасування, а тому правильно відмовив у задоволенні вимоги щодо зобов'язання повторного розгляду відповідачем заяви позивача про надання йому статусу біженця і прийняття рішення про визнання біженцем в Україні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі № 807/2696/13-а- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлений 24.03.2014 року