Постанова № 37783828, 19.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 77212/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судового засідання Луки Х.М.,

представника відповідача Чубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лідер» до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Цайпер-Україна», приватне підприємство «МКМ-Сервіс» про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лідер» (далі - ТзОВ «Компанія «Лідер») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі - ДПІ) від 25.11.2011 року

№ 0002092321, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 92546,33 грн., з яких за основним платежем 92545,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.;

№ 0002102321 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 115682,66 грн., з яких за основним платежем 115681,66 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі № 2а-13727/11/1370 позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ДПІ просить скасувати вказану постанову суду та прийняти нову, якою у задоволенні позову ТзОВ «Компанія «Лідер» відмовити.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Компанія «Лідер» з питань правильності дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Цайпер-Україна» та з ПП «МКМ-Сервіс», за результатами якої складено акт № 4070/23-209/31290590 від 11.11.2011 року.

При проведенні перевірки позивача використано матеріали позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Цайпер-Україна» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року, акт № 1580/23-209/32484335 від 20.06.2011 року, відповідно до висновків якого господарські операції з ТзОВ «Цайпер-Україна» носили нікчемний характер.

Вказаним актом перевірки встановлено, що у ТзОВ «Цайпер-Україна» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між підприємствами. Враховуючи зазначене, операції з реалізації мали безтоварний характер.

Таким чином, усі операції купівлі ТзОВ «Компанія «Лідер» з ТзОВ «Цайпер-Україна» не спричинили реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Нікчемність правочину по господарських операціях ПП «МКМ-Сервіс» відображена у акті документальної перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 23.06.2011 року № 1649/23-209/35383180, у якому зазначено, що у ПП «МКМ-Сервіс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань у січні-лютому 2011 року.

У ході перевірки ТзОВ «Компанія «Лідер» встановлено, що позивач відобразив у бухгалтерському обліку господарські операції щодо придбання будматеріалів від ПП «МКМ-Сервіс», які фактично не відбувались, а отже є нікчемними у зв'язку із тим, що первинні документи, отримані від вказаного підприємства, є недостовірними.

Крім того, апелянт зазначає, що основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних перевезень, є товарно-транспортні накладні, які одночасно виступають і первинним документом бухгалтерського обліку, однак таких у ході перевірки позивачем не було надано.

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду підтримала подану апеляційну скаргу, просила скасувати оскаржуване судове рішення та відмовити у задоволенні позову ТзОВ «Компанія «Лідер».

Інші особи, які беруть участь у справі, на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між ТзОВ «Компанія «Лідер» та ТОВ «Цайпер-Україна» було укладено договір на проведення окремих видів та комплексів підрядних робіт від 03 лютого 2011 року № 003, від 03 лютого № 004, а також договір поставки з ПП «МКМ-Сервіс» від 04 січня 2011 року.

Відповідно до договору № 007 від 04.01.2011 року ПП «МКМ-Сервіс» у січні-лютому 2011 року було продано та поставлено ТОВ «Компанії «Лідер» будівельних матеріалів на загальну суму 247351,10 грн.

ТзОВ «Компанією «Лідер» у січні-лютому 2011 року було включено до податкового кредиту і відображено у реєстрі отриманих податкових накладних суму податку на додану вартість у розмірі 92545,33 грн., правомірність віднесення якої до податкового кредиту підтверджено податковими накладними, виписаними та оформленими з дотриманням усіх норм та вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що документи (договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), на підставі яких позивач включив вказані суми до податкового кредиту відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

На переконання суду першої інстанції, відповідачем не доведено факту відсутності у контрагентів ТзОВ «Цайпер-Україна» та ПП «МКМ-Сервіс» виробничих потужностей, майна, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів у володінні, кваліфікованих спеціалістів, які б свідчили про невиконання умов укладених договорів з контрагентом ТзОВ «Компанія «Лідер».

Даючи оцінку рішенню суду першої інстанції та доводам апелянта, що викладені у поданих апеляційних скаргах, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Положеннями пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами п. 198.1. ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 198.6. ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

На думку апеляційного суду, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своєї позиції, з якою погодився суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Зокрема, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відтак обставинами, які підлягають перевірці у зв'язку із наведеним, є фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 11 листопада 2011 року ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку з питань правомірності нарахування ТзОВ «Компанія «Лідер» податку на додану вартість та податку з прибутку підприємств по взаєморозрахунках з ТзОВ «Цайпер-Україна» та ПП «МКМ-Сервіс» за січень-лютий 2011 року.

При проведенні перевірки було використано матеріали позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Цайпер-Україна» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року, акт № 1580/23-209/32484335 від 20.06.2011 року, у ході якої встановлено відсутність у ТзОВ «Цайпер-Україна» основних фондів та виробничих потужності, трудових ресурсів, транспортних засобів, що свідчить про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності.

Окрім того, відповідно до висновків, викладених у акті документальної перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 23.06.2011 року № 1649/23-209/35383180, у ПП «МКМ-Сервіс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності у січні-лютому 2011 року.

Окрім того, відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року за № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом, що повинен заповнюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 11.1 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Пунктом 11.3 Правил встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у позивача відсутні документів, які б підтверджували здійснення вантажних автоперевезень та отримання товарно-матеріальних цінностей на виконання договору поставки з ПП «МКМ-Сервіс» від 04 січня 2011 року.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про безтоварний характер зазначених господарських операцій позивача з ТзОВ «Цайпер-Україна» та ПП «МКМ-Сервіс», а відтак про безпідставність відображення у їх операцій у податковому обліку неможливість врахування відповідних первинних документів позивача у його податковому обліку ТзОВ «Компанія «Лідер».

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі № 2а-13727/11/1370 скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лідер».

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

Л.П.Іщук

Постанова у повному обсязі складена 20 березня 2014 року.