Ухвала суду № 37774072, 11.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12782/13-а ( у 8-ми томах) Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.12.2013 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна» до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Філіпс Україна» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників № 0000534220 та № 0000524220 від 18.05.2013 .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.12.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Філіпс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 464/42-20/33744042 від 25.04.2013, яким встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 4.1.1 п. 4.1 статті 4, пп. 5.4.3 п. 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 137.1 статті 137, п. 138.1, п. 138.2 статті 138, п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139, абз. 2 пп. 140.1.4 п. 140.1, п. 140.2 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 3 513 683, 00 грн.;

- пп. 7.2.8, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 187.1, статті 187, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого позивачем було занижено податок на додану вартість на 3 562 363, 00 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013:

- № 0000534220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 914 321, 50 грн. (3 394 157, 00 грн. - основний платіж, 520 164, 50 грн. - штрафні санкції);

- № 0000524220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 744 498, 00 грн. (3 017 538, 00 грн. - основний платіж; 726 960, 00 грн. - штрафні санкції).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що зважаючи на правові підстави віднесення сум податкового кредиту з ПДВ та сум податку на прибуток відомості про фактичне виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідками укладення фіктивних угод.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та котрагентами, оскільки всі валові витрати сформовані на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим мають бути скасовані.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Філіпс Україна» (замовник) було укладено договори з організаціями сервісного гарантійного обслуговування продукції марки Philips з наступними підприємствами (виконавці) ТОВ «Комел» та ТОВ «Топаз-Сервіс».

Так, умовами договору № 01/06-SC від 01.06.2009 про виконання гарантійного обслуговування з ТОВ «Комел» визначено, що сервісне обслуговування включає перепродажне, гарантійне і післягарантійне обслуговування, дослідження характеру поломок товару, які здійснює виконавець відповідно до цього договору. Гарантійний термін на кожен товар призначається окремо і вказується у гарантійному талоні Philips.

Для компенсації витрат на сервісне обслуговування виконавець зобов'язався готувати звіти про проведену роботу кожен тиждень. Звіти складаються у електронному вигляді з погодженням сторонами формату. Вартість послуг виконавця визначається в додатку 1 до цього договору. Вартість послуг включає вартість гарантійного обслуговування товару, запасних частин, які були використані під час цього гарантійного обслуговування.

Умовами договору № 03/11-SC від 03.11.2008 з ТОВ «Топаз-Сервіс» про надання послуг (сервісне обслуговування товарів) визначено аналогічні умови, що і із зазначеним вище підприємством ТОВ «Комел». Також, вказано, що виконавець передає замовнику для отримання плати за виконання гарантійного ремонту два примірника акту приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактуру та податкову накладну.

ТОВ «Філіпс Україна» за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 віднесено до складу інших витрат витрати в сумі 12 198 878, 00 грн. по гарантійному ремонту і гарантійному обслуговуванню.

Крім того, в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав правовідносини з такими підприємства як ПП «Ай Кью Комунікейшенс», ТОВ «Агелес», ТОВ « Трой Україна», ТОВ «Ван Сорс».

21.06.2010 між позивачем (принципал) та ПП «Ай Кью Комунікейшенс» (агент) було укладено агентський договір № 21/06-10, відповідно до якого агент зобов'язувався з метою підвищення об'єму продаж позивача здійснювати дії щодо проведення рекламних заходів, здійснювати рекламні й інші послуги, а принципал зобов'язувався оплачувати такі послуги.

09.11.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «Агелес» (виконавець) було укладено договір № 132011 про надання консультаційних послуг, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги із консультаційного обслуговування щодо функціональності та конфігурації програмного забезпечення SAP ERP, а замовник зобов'язаний був прийняти надані послуги та сплатити їх в строк та на умовах, визначених договором.

01.08.2011 позивачем (покупець) було укладено договір поставки № 01/08 з ТОВ «Трой Україна» (постачальник), за умовами якого постачальник зобов'язаний поставити набори склянок, а покупець - прийняти і оплатити поставлений товар.

Відповідно до умов договору № 1-10/2006, з урахуванням внесених в подальшому до нього змін, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «ЮНУС», що було перейменоване в ТОВ «Ван Сорс» (виконавець), виконавець на платній основі був зобов'язаний здійснювати прибирання приміщень замовника.

Сплачені за отриманий товар та надані послуги кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пп. 140.1.4 п. 140.1 статті 140 ПК України, платники податку на прибуток мають право відносити до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, будь які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни проданих товарів, вартість яких не компенсується за рахунок покупців, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податку. У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування як витрати, пов'язані з реалізацією товарів, включаються до складу інших витрат (пп. «є» пп. 138.10.3 п. 138.10 статті 138 ПК України) і визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 статті 138 ПК України).

Гарантійний ремонт та заміни здійснюються відповідно до Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 506, на підставі норм законодавства з питань захисту прав споживачів.

Платник податку повинен вести облік покупців, які отримали таку заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування) відповідно до вимог Порядку обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 № 112.

Відповідно п. 3, 5, 6 вказаного Порядку, у разі здійснення гарантійних замін товарів або послуг з гарантійного ремонту (обслуговування) платник податку зобов'язаний вести окремий облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), у тому числі, якщо такі гарантійні заміни товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування) здійснені платником податку через третіх осіб (центри сервісного обслуговування).

Облік покупців ведеться платниками податку самостійно в паперовій або в електронній формі (з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу), в тому числі на основі звітів, отриманих від третіх осіб (центрів сервісного обслуговування), що здійснювали гарантійні ремонти (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платниками податку, у Книзі обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування) (далі - Книга), яка повинна містити реквізити, зазначені у пункті 7 цього Порядку, та обліковуватись за формою, що додається.

Звіти, отримані від третіх осіб (центрів сервісного обслуговування), підлягають веденню в паперовій формі та повинні містити реквізити, зазначені у пункті 7 цього Порядку;.

У разі здійснення записів на паперовому носії Книга повинна бути прошнурована, пронумерована та скріплена печаткою і підписом керівника суб'єкта господарювання або його уповноваженого представника. Платник податків за умови забезпечення належного зберігання первинних документів може вести Книгу в електронній формі за допомогою комп'ютерних засобів. Щокварталу роздруковані аркуші Книги повинні бути прошнуровані, пронумеровані та скріплені печаткою і підписом керівника платника податку або його уповноваженого представника. Книга є документом із строком зберігання три роки за умови завершення перевірки органами державної податкової служби з питань дотримання податкового законодавства. У графі 2 Книги вказується особа - покупець. Зазначення реквізитів документа, що засвідчує особу покупця (законного представника), у графі 2 є обов'язковим при отриманні гарантійної заміни товарів. Заповнення граф 5, 6 і 7 Книги є обов'язковим при отриманні гарантійної заміни товарів.

Для перевірки ТОВ «Філіпс Україна» було надано «Журнал обліку гарантійних ремонтів», між тим в графі «особа - покупець та реквізити документа, що засвідчує її особу (законного представника)» такого Журналу не вказуються реквізити документа, що засвідчує її особу, в графі «назва товару» вказується лише код товару, графи «кількість», «ціна», «номер касового чека (іншого розрахункового документа)», «вартість затрат на безоплатне усунення недоліків товару (заміна товару)» не заповнені, що є порушенням вимог вказаного вище Порядку обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 № 112.

Як вбачається з матеріалів справи, облік дефектних частин, які були у використані та були замінені при виконанні гарантійного ремонту позивачем не ведеться, демонтовані запчастини не повертаються Замовнику та не передаються до переробки, записи в Книзі обліку покупців здійснюються не за всіма проведеними операціями послуг з гарантійного ремонту, що є порушенням п. 44.1 статті 44 ПК України, яким передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що облік покупців, які отримали заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування) ведеться контрагентами позивача, оскільки дане твердження спростовується положеннями ст. 140 ПК України та Порядку обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 № 112 (чинний в момент виникнення спірних правовідносин), якими передбачено обов'язок платника податку самостійно вести такий облік.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що надані позивачем документи первинного обліку не можна вважати належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення позивачем відображених у таких податкових накладних сум до податкового кредиту є безпідставними.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано до суду документів, що підтверджують наявність власних офісних приміщень, що використовувались підприємством для здійснення фінансово-господарської діяльності; власних виробничих потужностей підприємства; наказів про призначення та звільнення, а також ідентифікаційні номери та паспортні дані посадових осіб підприємства не надано навіть до суду апеляційної інстанції.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність таких договорів не потребує доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Філіпс Україна» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.12.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 17.03.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Шурко О.І.