Ухвала суду № 37774078, 12.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19033/13-а( у 5-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

12 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Космед» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Космед» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2013 №0004372204, №0001362204.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 20 грудня 2013 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року та постановити нову про відмову у задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «Космед» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року за результатом якої складено акт від 21.10.2013 року № 1669/26-56-22-04-04/31841350 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.11.2013 року: № 0004372204 у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів на загальну суму 1 615 517 грн. (за основним платежем 1 077 011 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 538 506 грн.); № 0004362204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 615 503 грн. (за основним платежем 507 521 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 107 982 грн.).

Податковий орган в акті перевірки вказує, що проведеною перевіркою первинних і облікових документів: банківських виписок, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 71 «Інший операційний дохід», а саме: 714 «Дохід від операційної курсової різниці», 719 «Інші доходи від операційної діяльності», 732 «Відсотки одержані» встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рідку 03 ІД Декларації «Інші доходи» на загальну суму 647 714 грн.

П. 135.1. ст. 135 ПК України визначено, що доходи, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Як зазначено вище, розбіжності встановлено податковим органом на підставі рах. 714, рах. 719, рах. 732. Проте, відповідачем не зазначено, в чому саме полягають встановлені ним розбіжності, по яких показниках та у якому податковому періоді були виявлені відповідні розбіжності, яких саме господарських операцій стосувалися, на підставі яких конкретно документів встановлено розбіжності.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки наведені дані щодо показників ряд 03 декларації, отримані відповідачем за результатами перевірки, однак, такі дані становлять зведений розрахунок, який не дозволяє прослідкувати механізм цього розрахунку та, як наслідок, правомірність визначення встановлених розходжень.

Доводи відповідача про те, що відсутність необхідних первинних документів, їх неналежне оформлення, помилки у веденні бухгалтерського обліку, невірне визначення дати відповідних доходів призводить до заниження доходів, колегія судді вважає необгрунтованими, оскільки наявність помилок у веденні бухгалтерського обліку не свідчить про безпідставність відображення даних у податкових деклараціях, якщо такі відомості підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в порушення п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року N 984, відповідачем не підтверджено наявності факту заниження задекларованих позивачем показників у рядку 03 ІД Декларації «Інші доходи» на загальну суму 647 714 грн.

Відповідачем в порушення вимог ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не надано суду належних доказів в обґрунтування висновку про заниження задекларованих позивачем показників у рідку 03 ІД Декларації «Інші доходи» на загальну суму 647 714 грн., а відтак зазначений висновок відповідача є безпідставним.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат суму вартості товарів (робіт, послуг) за договорами, укладеними з ТОВ «ІЛЛІС», ТОВ «Торсистем Бутсах», ТОВ «ТД «Оса», ТОВ «Центр ІТ», по яким, на думку податкового органу, відсутня реальність вчинення господарських операцій.

Підставою для такого висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: актом ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 12.06.2013 року № 413/22-509/37395596 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Торсистем Бутсах» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства і правильності визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 21.12.2012 року» встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій товариством. Актом ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 13.06.2013 року № 1018/22.2.09 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ілліс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року» встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій товариством. Позивачем не було надано до перевірки належним чином завірені копії документів, які містять інформацію щодо наданих ТОВ «Центр ІТ» послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ТД «Оса» укладено наступні договори: від 11.01.2012 року № 51-01-2012, від 11.01.2012 року № 52-01-2012, від 01.02.2012 року № 54-02-2012 про надання послуг з проведення рекламних акцій.

Судом встановлено, що на підставі вказаних вище договорів виписано акти виконаних робіт від 31.01.2012 року № 00017, № 00018, № 00013, від 24.02.2012 року № 00034, звіти про проведені акції, податкові накладні, рахунки на оплату, копії яких долучено до матеріалів справи.

Крім того, судом встановлено, що ТОВ «Торсистем Бутсбах» надавалися позивачу транспортні послуги та послуги вантажників на підставі рахунків-фактури від 09.11.2011 року СФ-0000037, від 10.11.2011 року СФ-000038, від 14.11.2011 року СФ-000037.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Центр ІТ» укладено наступні договори: № 121219/КОР про надання послуг кур'єрської доставки і обробки кореспонденції № 1200201 від 01.02.2012 року про надання інформаційних послуг, № 091101 від 01.11.2009 року про виконання робіт з сервісного обслуговування технічних засобів, № 091101 К від 01.11.2009 року про надання послуг у сфері підбору персоналу.

Відповідно до вказаних вище договорів виписано акти, рахунки фактури, податкові накладні, звіти.

Матеріалами справи підтверджується оплата виконаних робіт на підставі платіжних доручень, що підтверджується випискою банку по особовому рахунку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевказані акти, рахунки фактури та накладні, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV та «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій, факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Щодо посилання відповідача на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 18.05.2013 року у кримінальній справі №1-кп/761/416/2013, яким посадову особу ТОВ «ТД «Оса» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, то суд зазначає, що обставини щодо виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТД «Оса» не досліджувалися при вирішенні кримінальної справи №1-кп/761/416/2013. А відтак саме по собі здійснення посадовою особою ТОВ «ТД «Оса» реєстрації названих товариств без мети реального провадження підприємницької діяльності були безпідставно визнані податковим органом як доказ безтоварності спірних господарських операцій.

З огляду на встановлені факти в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «ІЛЛІС», ТОВ «Торсистем Бутсбах», ТОВ «ТД «Оса», ТОВ «Центр ІТ» виконувалися сторонами у повному обсязі.

Також, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Віталюкс» було укладено договір від 01.02.2006 року № К-71 про поставку позивачем косметики певної торгової марки.

Відповідно до умов вказаного договору датою поставки товарів вважається дата отримання товару на складі покупця.

Між позивачем та ТОВ «Віталюкс» було укладено договір від 18.02.2011 року № К-00471/48/02/11 про надання послуг: марчейдайзингу товару, надання консультацій щодо якісних характеристик товару, передпродажна підготовка товару.

Позивачем було проведено оплату за отримані послуги, надання яких підтверджується належним чином оформленою перинною документацією. Позивач, використовуючи надані зазначеними вище товариствами послуги, реалізував товар кінцевим покупцям, внаслідок чого позивачем отримано дохід, що свідчить про використання таких послуг у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Оскільки надання послуг з вказаними вище контрагентами підтверджується належним чином оформленою перинною документацією, а позивач, використовуючи надані зазначеними вище товариствами послуги, реалізував товар кінцевим покупцям, то висновок відповідача викладений в акті перевірки про порушення позивачем вимог: пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.5.1 п. 138.5, п. 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України є необґрунтованим та спростовується наявними матеріалами справи.

Порушення позивачем вимог п. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: завищено валові витрати на суму 19 151 грн. у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат, витрат за проживання в готелі працівників позивача, податковий орган мотивує тим, що працівники позивача неодноразово проживали у готелях різних міст, що підтверджується актами виконаних робіт, актами надання послуг, рахунками, але до перевірки позивачем не надано документів, що підтверджують мету відрядження, яка повинна бути пов'язана з діяльністю позивача

Колегія суддів апеляційної інстанції з даного приводу звертає увагу на те, що обов'язковою умовою для віднесення витрат до валових витрат є необхідність використання товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника податків, який формує відповідні витрати та податковий кредит.

Наявність у позивача необхідних основних фондів та трудових ресурсів для здійснення спірних господарських операцій підтверджується договором оренди приміщення, а також штатним розкладом позивача за перевірений період.

Також, суд звертає увагу, що податковий орган не заперечує, що зазначені в акті особи є співробітниками позивача, надані готелями документи оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», факт оплати послуг за проживання в готелях, також не заперечується відповідачем.

З урахуванням аналізу вказаних правових норм та обставин, що є необхідними для включення товариством до складу валових витрат сум податку на прибуток є: придбання послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

З огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення п.п.14.1.27, п.п.14.1.36, п.п.14.1.56 п.14.1 ст.14, п.135.5 ст.135, п.137.1 ст.137, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.п.138.5.1 п.138.5, п.138.6 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення безпідставним та неправомірним.

В акті перевірки, податковий орган вказує про заниження задекларованих позивачем показників на загальну суму (-)730 019 грн., на формування яких мало вплив повернення покупцями товару, попередніх оплат та зміни номенклатури товару, в тому числі після спливу 1095 днів з періоду, в якому були визначені податкові зобов'язання з ПДВ, що призвело до порушення п. 102.5 ст. 102, п. 192.1 ст. 192 ПК України.

Пунктом 192.1. ст. 192 ПК України встановлено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відповідно до пп. 192.1.1. п. 192.1 ст. 192 ПК України якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Аналіз вказаної норми Податкового кодексу не передбачає обмежень у часі з огляду на час проведення попередньої оплати, а саме не обмежує позивача провести відповідне коригування сум податкових зобов'язань за результатами податкового періоду та надіслання отримувачу розрахунку коригування податку, а також відображення у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби результатів перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що висновок податкового органу про порушення позивачем п. 102.5 ст. 102, п. 192.1 ст. 192 ПК України та про заниження задекларованих позивачем показників на загальну суму (-)730 019 грн. є необґрунтованим.

Крім того, в акті перевірки податковий орган вказує на порушення позивачем п. 103.9 ст. 103 ПК України, яке полягає в неподанні до ДГП «Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» (Додаток 17ПН) за 2011 рік, 1 кв. 2012 року, півріччя 2012 року, 9 міс. 2012 року та 2012 рік, що не призвело до заниження або завищення податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 103.9 ст. 103 ПК України особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно з підпункту «г» п. 160.1 ст. 160 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Відповідно до п. 160.5 ст. 160 ПК України зазначено, що сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Пунктом 3.2 ст. 3 ПК України передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до вимог п. 103.4 ст. 103 ПК України, передбачено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Згідно з п. 103.5 ст. 103 ПК України, довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Як вбачається з акту перевірки позивачем до перевірки надано сертифікат підтвердження податкового резиденства за 2011 рік, виданий 04.02.2011 року Головним управлінням державних фінансів, апостильований належним чином 24.02.2012 року, в якому засвідчено, що компанія «Daher International» є резидентом Франції та сертифікат підтвердження податкового резиденства за 2012 рік, виданий 19.01.2012 року (апостиль 21.02.2012 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вказаний вище сертифікат, згідно положень Податкового кодексу України та міжнародної Конвенції від 30.01.1997 між Урядом України і Урядом Французької Республіки підтверджує, що фрахт, отриманий компанією «Daher International» від ПрАТ «Космед», не підлягає оподаткуванню в Україні, отже висновок податкового органу щодо обов'язку позивача подати «Розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України» (Додаток 17ПН) є безпідставним.

Встановлені в ході вирішення справи обставини щодо необґрунтованості висновків податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, свідчать про необґрунтованість та протиправність прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень та є підставою для їх скасування.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 18.03.2014 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Файдюк В.В.