Постанова № 37732059, 13.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року

справа № 2а/0470/12023/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «Агрохім Альянс» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року у справі №2а/0470/12023/12 за позовом приватного підприємства «Агрохім Альянс» до Дніпродзержинської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агрохім Альянс» 09.10.2012 року звернулось до суду з позовом до Дніпродзержинської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно якого просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0003051502 від 09.07.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача викладені у акті №1817/189/15 від 25 червня 2012 року (далі - акт перевірки), на підставі якого його було прийнято, є безпідставними та необґрунтованими.

Так відповідачем за результатами камеральної перевірки, було встановлено порушення ПП «Агрохім Альянс» п.198.6 ст.198 та п.200.1 ст.200 ПК України, а саме неправомірне включення до податкового кредиту у квітні 2010 року сум ПДВ по податковим накладним, виписаних ПП «Дніпрохім-інвест» та ПП «Матеріалознавство» на загальну суму 41 775,00 грн., по яким минув термін давності 365 календарних днів з дня виписки.

Відповідачем не було взято до уваги той факт, що позивачем до відповідача було подано уточнюючий розрахунок від 12.05.2011 року №9003134843 податкових зобов'язань з ПДВ за квітень 2010 року та до даних спірних відносин повинно бути застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість», а не абз. 3 п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що оскільки позивачем були подані до податкової інспекції уточнюючі розрахунки за травень 2011 року по податковим накладним з ПДВ за квітень 2010 року, які не були відображені в податковій звітності за квітень 2010 року та не брали участі у формуванні податкового кредиту вказаного періоду, тому позивачем в порушення п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманої податкової накладної, по якій минув термін 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної на суму ПДВ 41775 грн. та в порушення п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України занижено суму податку на додану вартість в бюджет в розмірі 41775 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних відносин положень Податкового кодексу України, а не Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-III.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за квітень 2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №1817/189/15-230/36826227 від 25.06.2012 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України (а.с.26-29).

Згідно акта перевірки відповідач вважає, що позивачем неправомірно включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманої податкової накладної, по якій минув термін 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної на суму ПДВ 41775 грн. та в порушення п.200.1 ст.200 Податкового Кодексу України занижено суму податку на додану вартість в розмірі 41775 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003051502 від 09.07.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 41775,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 10444,00 грн. (а.с. 21).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до пункту 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі – Закон №168/97-ВР) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

7.5.1. дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-III, Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Відповідно до статті 15 цього Закону строк давності дорівнює - 1095 календарних дні.

Отже враховуючи положення зазначених правових норм та обставини справи, які свідчать про те, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ (згідно якого збільшено суму податкового кредиту на суму 41 775,00 грн.), у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2010 року було надано відповідачу 12.05.2011 року (а.с.11-115) суд апеляційної інстанції вважає, що позивач мав право на включення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у зв'язку із здійсненням операцій по поставці товарів (робіт, послуг), протягом 1095 календарних днів з дня наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації тобто з 21.05.2010 року.

Висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних відносин положень ст. 198 Податкового кодексу України є помилковими, оскільки застосуванню підлягає закон, який діяв на момент виникнення відповідного права, у цьому випадку права надати уточнюючий розрахунок. Прикінцеві та перехідні положення Податкового кодексу України не містять положень щодо поширення дії норми п.198.6 ст.198 ПК України на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Крім того суд апеляційної інстанції зауважує на наступному: поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, зокрема порядок формування податкового кредиту, було визначено Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинним на час виписки спірних податкових накладних).

При цьому цим Законом не передбачено строків давності, які б обмежували право платника податку на додану вартість на податковий кредит.

В силу вимог п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Зі змісту наведених положень Закону вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у Законі № 168/97-ВР обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд апеляційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само по собі не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими посилання позивача в апеляційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини, а саме його рішення від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» яким визнано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права та в якому Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих вказаною статтею, у зв’язку з тим, що: відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим і, таким чином, не відповідало вимозі «якості» закону та не забезпечувало адекватності захисту від свавільного втручання у майнові права заявника.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Агрохім Альянс» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року у справі №2а/0470/12023/12 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте Дніпродзержинською об’єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби №0003051502 від 09.07.2012 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 17 лютого 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко