Ухвала суду № 37715622, 13.03.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4826/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - Слюсар О.В., представник на підставі довіреності

відповідача - Прокопюк О.В., Дерев'янко А.А., представники на підставі довіреностей

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барлінек Інвест" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.01.2014 року позов задоволено, а саме визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0007072201 та №0007082201 від 25.11.2013 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволені позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказував на те, що по-перше позивачем неправомірно віднесено до адміністративних витрат вартість послуг по договору Гарантії; по-друге акти виконаних робіт по нематеріальним послугам від нерезидентів, що складені на території України в валюті відмінній від грошової одиниці України не дають підстав для визначення достовірної їх вартості (обсягу), а відтак вважаються не підтвердженими документально; по-третє економічно недоцільне включення до валових витрат виробництва витрати на оплату вартості митних послуг, отриманих від фізичних осіб-підприємців, у зв'язку з тим, що на підприємстві працює митний відділ; по-четверте в 2012 році ТОВ «Барлінек Інвест» не мало права відносити до складу фінансових витрат відсотки за кредитом , отриманих від засновника (засновників), що є нерезидентами у зв'язку з декларуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування від всіх видів діяльності за відповідний звітний період.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі та просили їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених в запереченні на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Вінницькою ОДПІ позивачу направлено податкові повідомлення-рішення №0007072201 від 25.11.13р. по визначення підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 838 485 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 710 301 грн. та №0007082201 від 25.11.13р. про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3 312 140 грн. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені за результатами проведення відповідачем планової виїзної перевірки ТОВ "Барлінек Інвест" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.12р. по 31.03.13р., результати якої оформлено актом перевірки №876/22/34004579 від 04.11.13р.

У відповідності до зазначеного вище акту перевірки перевіряючими встановлено порушення ТОВ "Барлінек Інвест" п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2 п.п.138.10.2, ст.138.10.3, п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.141.2 ст.141, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого згідно з висновком акту занижено податок на прибуток всього у сумі 2 838 485 грн. за 2012 рік та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2013 року на суму 3 312 140 грн.

Так, в порушення п.44.1 ст.44, п.138.2 п.п.138.10.2, п.п. ст.138.10.5 п.138.1 ст.138 ПК України ТОВ "Барлінек Інвест" зайво віднесено до адміністративних витрат вартість послуг, отриманих від нерезидента-засновника, фірми "BARLINEK A.Т." (Польща) згідно договору "Про оплату та порядок розрахунків в рамках договору про підтримку гарантом" від 15.01.10р. у вигляді винагороди за послуги Гарантії відповідно до угоди Гарантії - Deed Guarantee and indenmmity Deed Guarantee indenmmity по отриманому кредиту від засновника ЄБРР за 2012 рік в сумі 8 110 430 грн. та за 1 квартал 2013 року в сумі 1 511 421 грн. Згідно з умовами вказаного договору "BARLINEK A.Т." надав гарантію по кредитному договору між Європейським банком реконструкції та розвитку та ТОВ "Барлінек Інвест" і зобов'язався заплатити на вимогу ЄБРР всі зобов'язання, що вимагаються по відношенню до ТОВ "Барлінек Інвест". При цьому, як вбачається з акту перевірки, підставою не врахування витрат по даній угоді у складі валових витрат виробництва є твердження податкового органу про недоцільність укладання такого договору, оскільки при укладанні кредитної угоди з ЄБРР 06.11.06р. було укладено Іпотечний договір №2 від 07.02.07р., а тому фактично кредитне зобов'язання є забезпеченим. Зважаючи на наявність інших законодавчо визначених засобів впливу на боржників щодо стягнення заборгованості укладення Гарантійного договору не є обов'язковим для підприємства.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що під час судового розгляду судом не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства під час формування податку на прибуток, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Податковим органом на підставі акта перевірки №876/22/34004579 від 04.11.2013 року винесено податкові повідомлення-рішення №0007072201 від 25.11.2013 року, яким за порушення п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.п.138.10.2, п.п.138.10.3, п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.141.2 ст.141, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 3548786 грн., з яких 2838485 грн. за основним платежем та 710301 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0007082201 від 25.11.2013 року, яким за порушення п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.п.138.10.2, п.п.138.10.3, п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.141.2 ст.141, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 3312140 грн.

Так однією з підстав для винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок, зроблений перевіряючими в акті перевірки, про недоцільність укладання позивачем угоди "Про оплату та порядок розрахунків в рамках договору про підтримку гарантом" від 15 січня 2010 року.

15 січня 2010 року між TOB «Барлінек Інвест» (м. Вінниця) та фірмою «BARLINEK А.Т.» (Польща) було укладено угоду «Про оплату та порядок розрахунків в рамках договору про підтримку гарантом». Згідно з умовами вказаного договору «BARLINEK А.Т.» надав гарантію по кредитному договору між Європейським банком реконструкції та розвитку та TOB «Барлінек Інвест» і зобов'язався заплатити на вимогу ЄБРР всі зобов'язання, що вимагаються по відношенню до TOB «Барлінек Інвест».

При здійсненні бухгалтерського обліку та податкової звітності Позивач відніс до адміністративних витрат вартість послуг, отриманих від нерезидента-засновника, фірми «BARLINEK А.Т.» (Польща) згідно вказаного вище договору у вигляді винагороди за послуги Гарантії відповідно до угоди Гарантії - Deed Guarantee and indenmmity Deed Guarantee indenmmity по отриманому кредиту від засновника ЄБРР за 2012 рік в сумі 8 110 430 грн. та за 1 квартал 2013 року в сумі 1 511 421 грн.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

В свою чергу п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат серед інших включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством (пп.138.10.2 п.138 ст.138 ПК України), фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) (пп.138.10.5 п.138 ст.138 ПК України). Отже, вказана норма не містить обмежень щодо операцій зі сплати винагороди за гарантійними угодами, пов'язаними із запозиченнями.

Згідно зі ст.560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 567 ЦК України визначено право гаранта на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Абзацом 7 пункту 3 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» № 415 від 28 квітня 2006 року визначено, що фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає правильними доводи суду першої інстанції, що з аналізу наведених норм та умов угоди "Про оплату та порядок розрахунків в рамках договору про підтримку гарантом" від 15 січня 2010 року у вигляді винагороди за послуги Гарантії відповідно до угоди Гарантії - Deed Guarantee and indenmmity Deed Guarantee indenmmity по отриманому кредиту від засновника ЄБРР., укладеної між ТОВ "Барлінек Інвест" (м. Вінниця) (Бенефіціант) та АТ Барлінек (Польща) вбачається, що витрати позивача на виконання даної угоди є не що інше як інші витрати, пов'язані із запозиченнями, які, в свою чергу, пов'язані із господарською діяльністю позивача. Разом з тим відповідачем не заперечується той факт, що кредитні кошти, надані позивачу на виконання кредитної угоди б/н від 06.11.06р., укладеної між ТОВ "Барлнек Інвест" та Європейським Банком реконструкції і розвитку отримані ним на здійснення господарської діяльності підприємства. А отже, ТОВ "Барлінек Інвест" в ході формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування не було порушено вимог податкового законодавства щодо порядку формування валових витрат підприємства по даній операції.

Також необґрунтованим є висновок податкового органу зроблений під час перевірки позивача про недоцільність укладання угоди "Про оплату та порядок розрахунків в рамках договору про підтримку гарантом" від 15 січня 2010 року, так як нормами податкового та цивільного законодавства закріплено право господарюючого суб'єкта бути вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 6, 627 ЦК України).

Крім того судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до розділу 2 угоди від 15 січня 2010 року, укладеної між ТОВ "Барлінек Інвест" (м. Вінниця) та АТ Барлінек (Польща), позивач зобов'язується заплатити Барлінек винагороду за надану гарантію розміром 2,5 % під час річного періоду, що рахується від вартості наданого ЄБРР кредиту та буде сплачуватись на основі підписаного двома сторонами Акту виконаних послуг виставленого до 31 грудня кожного року, в терміні 90 днів від дня її виставлення. Тобто, винагорода за надану гарантію повинна сплачуватись позивачем за надану гарантію, незалежно від того чи вчинялись "Гарантом" АТ Барлінек дії щодо погашення боргових зобов'язань ТОВ "Барлінек Інвест" за договором кредиту з Європейським БРР.

Таким чином суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги твердження податкового орагу про те, що у позивача не було підстав для включення витрат на винагороду АТ Барлінек за угодою "Про оплату та порядок розрахунків в рамках договору про підтримку гарантом" від 15 січня 2010 року до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку тим, що позивачем не були вчинені будь-які дії, що стосуються погашення боргових зобов'язань за кредитним договором, укладеним із Європейським банком реконструкції та розвитку, зважаючи на наступне.

Згідно з п. 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. У відповідності з пунктом 52.2 статті 52 ПК України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Поряд з цим Податковим кодексом визначено, що не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована (п. 53.1 ст. 53 ПК України)

Так позивач скористався наданим йому правом на отримання податкової консультації та 19.04.2011 року звернувся до Державної податкової адміністрації України із питанням стосовно того чи має право товариство, в рамках діючого законодавства, включати до складу валових витрат (до 01.04.2011 року) та витрат (після 01.04.2011 року) витрати, пов'язані із сплатою винагороди Гаранту, що передбачена договором про гарантійне забезпечення, на що було надано відповідь про те, що податковим законодавством передбачено включення витрат на оплату послуг поручителя (гаранта) за умови, що вони пов'язані із господарською діяльністю товариства (лист ДПА України від 02.06.2011 року № /6/15-0516).

Отже, висновок податкового органу про завищення ТОВ «Барлінек Інвест» витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в декларації з податку на прибуток за 2012 рік та за 1 квартал 2013 року необґрунтований та спростовується матеріалами справи.

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем з метою виконання вимог абз.2 п. 153.2.6 ст.153 ПК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого - витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну, було самостійно відкориговано в декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік фінансовий результат по операціях з AT «Барлінек» відповідно до угоди «Про оплату та порядок розрахунків в рамках договору про підтримку гарантом» від 15 січня 2010 року, в розрізі частки питомої ваги доходів від операцій з пов'язаними особами по відношенню до загального доходу від усіх операцій шляхом збільшення доходу підприємства від операцій з пов'язаними особами з метою їх доведення до рівня витрат по операціях з пов'язаними особами та повторно знято з валових витрат TOB «Барлінек Інвест» витрати по гарантіях за 2012 рік в сумі 8 110 430 грн. та за 1 квартал 2013 року в сумі 1511 421 грн.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та незаконність повторного зняття податковим органом з валових витрат підприємства сум, які вже були самостійно відкориговані останнім в податковій декларації за 2012 рік.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно відображено суми винагороди по договору Гарантії в складі валових витрат підприємства за 2012 рік та 1 квартал 2013 року, оскільки протилежного в ході апеляційного розгляду не встановлено.

У акті перевірки також зроблено висновки про безпідставність віднесення TOB «Барлінек Інвест» витрат в сумі 8 634 935 грн. до складу валових витрат на підставі актів виконаних робіт за 2012 рік та 1 800 719 грн. за 1 квартал 2013 року. На думку відповідача, оскільки у актах виконаних робіт за договорами, укладеними TOB «Барлінек Інвест» із AT «Барлінек» С.А. (Ліцензійний договір на використання прав інтелектуальної власності від 31.10.11р., Субліцензійний договір від 02.01.12р., Ліцензійний договір на використання торгової марки «Барлінек») грошові зобов'язання відображені у валюті, відмінній від грошової одиниці України тому ці витрати не є підтвердженими документально.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. А ч. 2 ст. 533 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. встановлено режим здійснення валютних операцій на території України.

Нормами статті 7 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 №15-93 визначено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Стаття 179 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, в свою чергу відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Із врахуванням приписів вказаних вище норм TOB «Барлінек Інвест» та AT «Барлінек» С.А. дійшли згоди про визначення в актах виконаних робіт грошового зобов'язання в євро. Однак, в податковій звітності зобов'язання були визначені позивачем у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушень чинного законодавства при визначенні в актах виконаних робіт грошового зобов'язання в валюті, відмінній від грошової одиниці України, а тому не має підстав вважати, що ці акти не є документами, які дають підставу для включення до складу валових витрат підприємства сум, сплачених нерезиденту виключно з тих підстав, що грошове зобов'язання в них визначено в євро у відповідача не було. У зв'язку з чим зменшення валових витрат позивача по даному факту є неправомірним.

Суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованими висновки викладені в акті перевірки щодо неправомірного включення позивачем до валових витрат витрати на оплату вартості митних послуг, отриманих від фізичних осіб-підприємців, у зв'язку з тим, що на підприємстві працює митний відділ.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так судом першої інстанції встановлено, що позивач співпрацює з фізичними особами-підприємцями (митними брокерами) на підставі належним чином укладених договорів на надання послуг, згідно яких оплата наданих послуг проводиться на підставі актів виконаних робіт. Крім того на підприємстві також функціонує митний відділ, проте працівники відділу не мають можливості в повному обсязі опрацювати весь об'єм експортно-імпортних операцій, який потребує діяльність товариства.

Так спеціалісти відділу митного оформлення щоденно оформлюють 5-10 митних декларацій у режимі експорту та імпорту готової продукції, матеріалів, напівфабрикатів, сировини, обладнання, запасних частин, комплектуючих, транспортних засобів. Протягом 2012 року у відповідності до договорів про надання послуг митними брокерами було оформлено понад 2580 декларацій в режимі експорту та понад 340 декларацій в режимі імпорту, тому працівники ТОВ «Барлінек Інвест» не спроможні фізично виконати той об'єм роботи, який на даний час вимагає економічний оборот товариства.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції податковий орган під час попередніх податкових перевірок позивача не вказував про порушення позивачем податкового законодавства, а саме включення позивачем до валових витрат витрати на оплату вартості митних послуг, отриманих від фізичних осіб-підприємців (акт №1391/2201/340004579 від 06.07.2012 р.).

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що не суперечить чинному законодавству укладення та виконання позивачем договорів про надання митних послуг з метою якісного, ефективного і своєчасного митного оформлення вантажів, товарів та транспортних засобів, а висновок податкового органу про економічну недоцільність митних послуг на тій підставі, що на підприємстві існує митний відділ є необґрунтованим в силу вище викладеного, крім того втручання в господарську діяльність підприємства суперечить чинному законодавству.

Також суд апеляційної інстанції вважає протиправним висновок податкового органу, що позивачем порушено п. 141.2 ст. 141 ПК України при віднесенні сум сплачених процентів Європейському банку реконструкції та розвитку по кредитному договору до валових витрат підприємства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з п.5.2 Статуту TOB «Барлінек Інвест» в останній редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників від 23.03.2012 року №39, зареєстрованій державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради 19.04.2012 року, внесок ЄБРР до статутного капіталу TOB «Барлінек Інвест» складає 300 000 (триста тисяч) євро, що в еквіваленті становить 2 124 706 (два мільйони сто двадцять чотири тисячі сімсот шість) гривень 89 коп., що дорівнює 1,0079 % статутного капіталу.

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Нормами п. 141.2 ст. 141 ПК України визначено, що для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нарахування та сплата позивачем процентів нерезиденту учаснику товариства, який володіє часткою в Статутному фонді 1,0079% не порушує обмежень, визначених п.141.2 ст.141 ПК України, оскільки учасник товариства, який отримує ці проценти по кредитній угоді не володіє часткою 50 та більше відсотками Статутного капіталу товариства.

Також судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що ТОВ «Барлінек Інвест» та Європейський банк реконструкції та розвитку не є пов'язаними особами.

Крім того суд першої інстанції доречно зауважив, що позиція податкового органу з питань пов'язаних осіб суперечить позиції ДПА України, викладеній в листах від 03.08.2005р. №7337/6/12-01116 та від 10.01.2005р. №199/6/12-0116. Зокрема в листі 7337 /6/12-01116 від 03.08.05р. заступник голови ДПА, аналізуючи положення п.п.5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" чітко вказав, що обмеження, визначені п.5.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовуватимуться, якщо у складі засновників українського підприємства є резидент іншої держави і його частка у статутному фонді такого підприємства становить 50 та більше відсотків.

Відповідаючи на запит підприємства в листі N199/6/12-0116 від 10.01.2005 року заступник голови, пояснюючи правила застосування п.5.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказав, що "обмеження, встановлені пп.5.5.2 ст.5 Закону, не застосовуються до виплати або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями ТОВ (Україна) на користь інших та господарюючих суб'єктів, оскільки ці банки є резидентами України, за умови, що зазначені банки не є пов'язаними особами з нерезидентом (нерезидентами), у власності або управлінні якого перебуває 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) господарюючого суб'єкта, і не підпадають під пп.5.5.3 ст. 5 Закону. Обмеження, встановлені пп. 5.5.2 та пп. 5.5.3 Закону, не застосовуються щодо виплат або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями ТОВ на користь іншого господарюючого суб'єкта у разі, якщо останній жодним чином не пов'язаний відносинами контролю з господарюючим суб'єктом".

Вказані положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» цілком узгоджуються з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п.141.2 ст.141 ПК України при віднесенні до складу валових витрат витрат, пов'язаних з нарахуванням та сплатою процентів Європейському банку реконструкції та розвитку по отриманому від ЄБРР кредиту за 2012 рік є неправомірним.

Так, враховуючи те, що п.п.153.2.6 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, який діяв на момент виникнення даних правовідносин не передбачав методів коригування доходів та витрат (чи методом збільшення доходів, чи методом зменшення витрат), як не передбачає цього і діюча редакція та основне положення законодавства, яке має бути дотримано платником податків - "витрати не можуть бути більшими за доходи від операцій з пов'язаними особами", судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Барлінек Інвест" відкоригувало в податковій декларації за 2012 рік операції з пов'язаними особами, вирівнявши рівень доходів від операцій з пов'язаними особами з рівнем витрат по операціях з пов'язаними особами.

Тобто показниками податкової декларації позивача підтверджується самостійне збільшення доходів по декларації по податку на прибуток за 2012 рік по операціям з пов'язаними особами на суму 17 240 050,00 грн.(арк.4 додатків). Натомість, як вбачається з додатку №7.2 до акту перевірки, відповідачем не враховано здійсненого позивачем коригування зменшено витрати підприємства по даній операції та по операції віднесення витрат по оплаті послуг гарантії. Тобто податковим органом було проведено фактично повторне коригування даних декларації позивача за 2012 рік, що суперечить положенням абз.2 п.п.153.2.6 п.153.2 ст.153 ПК України, в результаті чого сума коштів в розмірі 17 240 044,08 грн. двічі була проведена по податковому обліку підприємства - спочатку шляхом збільшення доходів самостійно позивачем, потім - шляхом зменшення витрат за результатами перевірки відповідачем. Як наслідок податковим органом зроблено висновок про завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємства за 2012 рік на суму 16804506 грн. та, відповідно, заниження податку на прибуток на суму 2 838 485 грн., а також про завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на суму 3312140 грн. за 1 квартал 2013 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0007072201 та №0007082201 від 25.11.2013 року, оскільки правомірність їх прийняття не була доведена під час апеляційного розгляду справи.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України та неправомірно стягнуто судовий збір шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків Віниицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 березня 2014 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Ватаманюк Р.В.

Сторчак В. Ю.