Постанова № 37713377, 17.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2014 р. Справа № 920/4205/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників:

позивача - Ященко Р.Ю. за дорученням № 14-51 від 22.03.2012 року

відповідача - Рожкової С.Г. за дорученням № 3927 від 26.12.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційні скарги відповідача (вх. № 40Х/1-32) та позивача (вх. № 71Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 16 грудня 2013 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м.Харків

про стягнення 69484,95 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 грудня 2013 року (суддя Шарко Л.М.) заяву відповідача про зменшення розміру пені на 97% задоволено частково, зменшено розмір пені на 30%. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Харківгаз" на користь ПАТ "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню в сумі 9067,36 грн., 3% річних в сумі 33039,56 грн., інфляційних втрат в сумі 8025,69 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1338,53 грн. В частині стягнення з відповідача пені в сумі 11944,73 грн., інфляційних втрат в сумі 7407,61 грн. - відмовлено.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 16 грудня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує на те, що до подачі позовної заяви ПАТ «Харківгаз» повністю сплатило основну заборгованість за Договором № 11/12-ТКЕ (БО) від 30.09.2011 року, а причиною несвоєчасного проведення розрахунків є несвоєчасна сплата за поставлений природний газ контрагентів ПАТ «Харківгаз». Також зазначає, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України щодо зменшення штрафних санкцій необхідно приймати до уваги ступінь виконання зобов'язання та майновий стан сторін.

Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 16 грудня 2013 року скасувати в частині зменшення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ПАТ "Харківгаз" на користь ПАТ "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню в сумі 38886,01 грн., у стягненні якої було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін. Вказує на те, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань.

Враховуючи, що апеляційні скарги позивача та відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 16 грудня 2013 року стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, колегія суддів ухвалою від 04 лютого 2014 року об'єднала зазначені апеляційні скарги в одне апеляційне провадження.

03 лютого 2014 року відповідач через канцелярію суду подав клопотання про припинення провадження у справі (вх.№ 966) посилаючись на те, що між сторонами 26.01.2014 року укладено Додаткову угоду № 5 до Договору купівлі-продажу природного газу № 11/12-ТКЕ (БО) від 30.09.2011 року відповідно до якої остаточний рахунок за фактично переданий газ за договором здійснюється до 31.01.2014 року,

Розглянувши клопотання відповідача, вислухавши думку представника позивача, колегія суддів відмовила у його задоволенні, оскільки відповідно до ч.3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством Харківгаз" (покупець) укладений Договір 11/12-ТКЕ БО на купівлю - продаж природного газу (а.с.10-14).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (далі - газ), для потреб суб`єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, що використовуються для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами), надалі Споживачам, та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби та втрати, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Згідно з п.2.1 Договору Продавець передає Покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 90350,00 тис.куб.м.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.2 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

У п.11.1 Договору зазначено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання і дії в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

З Актів приймання-передачі природного газу вбачається, що на виконання п. 2.1 Договору Позивач поставив протягом листопада 2011 р. - серпня 2012 р., а Відповідач прийняв природний газ обсягом 1 020,710 тис. куб. м. на загальну суму 3 932 383,75 грн., а саме: 30.11.2011 року на суму 600 592,10 грн., 31.12.2011 року на суму 521 300,56 грн., 31.01.2012 року на суму 761 544,10 грн., 29.02.2012 року на суму 994 722,92 грн., 31.03.2012 року на суму 683 576,24 грн., 30.04.2012 року на суму 182 220,85 грн., 31.05.2012 року на суму 52 864,82 грн., 30.06.2012 року на суму 33 602,49 грн., 31.07.2012 року на суму 47 587,89 грн., 31.08.2012 року на суму 54 371,78 грн. (а.с.19-28).

У судовому засіданні представники позивача та відповідача підтвердили, що відповідач несвоєчасно здійснив оплату за спожитий ним природний газ.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи та наданим доказам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.2 цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

З наданого розрахунку вбачається, що позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 21012,09 грн., 3% річних в сумі 33039,56 грн. та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі 15433,30 грн. (а.с.29-31).

Відповідач просить суд застосувати строк позовної давності щодо строку нарахування пені та вказує на те, що нарахування пені за зобов'язаннями квітня-серпня 2012 року виходить за межі позовної давності, встановленої ч.2 ст. 258 ЦК України ( а.с. 101-105).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Зі штампу на поштовому конверті вбачається, що позовна заява №14/2-1620 від 27.09.2013 року позивачем направлена до суду 30.09.2013 року (а.с. 69).

При перевірці строку нарахування пені встановлено, що нарахування пені за зобов'язаннями квітня-серпня 2012 року в загальній сумі 21012,09 грн. є таким, що частково виходять за межі позовної давності, у зв'язку з чим господарський суд обґрунтовано задовольнив заяву відповідача про застосування строку позовної давності та дійшов висновку, що стягненню підлягає пеня в розмірі 12953,37 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у письмових поясненнях відповідач просив суд зменшити розмір пені на 97% посилаючись на те, що основною причиною невчасної оплати відповідачем заборгованості за спожитий газ є несвоєчасне проведення розрахунків споживачів (населення, організацій, що фінансуються з бюджету) з відповідачем. Тобто, відповідачем було вжито всіх відповідних заходів щодо зменшення існуючої дебіторської заборгованості. Крім того, відповідач посилається на те, що лише ПАТ "Харківгаз" здійснює розподілення природного газу на території Харківської області та від якого залежить безперебійне та безаварійне надання послуг, утримання газових мереж, споруд на них, систем газопостачання та газифікації в належному стані (а.с.101-105).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також, згідно з ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, головною причиною проведення несвоєчасних розрахунків за поставлений газ, який використовувався для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, є несвоєчасне проведення розрахунків споживачів (населення, організацій, що фінансуються з бюджетів) з ПАТ "Харківгаз". Найбільші борги за спожитий природний газ у Харківській області має населення та підприємства, установи та організації, які фінансуються з державного бюджету. Станом на 01.10.2013 року загальна сума заборгованості населення, бюджетних організацій за постачання природного газу складає 58 942,37 тис. грн. Протягом 2012 року 66 % (775024,582 тис. куб.м.) складає частка поставленого природного газу на задоволення потреб населення у відношенні до загального обсягу реалізованого природного газу. Заборгованість за спожитий природний газ виникла у зв'язку з тривалою кризою неплатежів у паливно-енергетичному комплексі, оскільки основною категорією споживачів природного газу за договором є населення, рівень оплати якого є незадовільний. Станом на 01.01.2012 року дебіторська заборгованість населення складала 94736,723 тис. грн. та бюджетних організацій - 8579,283 тис. грн. Товариством було вжито всіх можливих заходів щодо зменшення існуючої дебіторської заборгованості. Протягом 2012 року ПАТ "Харківгаз" подано 4925 позовних заяв та заявлено позовних вимог про стягнення 26 579 397,52 грн. ПАТ "Харківгаз" вимушено направити кошти на оплату поставленого природного газу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" для потреб населення. Таким чином, ПАТ "Харківгаз" несвоєчасно сплачено кошти на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за договором № 11/12-ТКЕ БО від 30.09.2011 року у зв'язку з наявністю обставин, що мають істотне значення, а саме необхідністю погашення заборгованості перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ для категорії споживачів - населення.

Враховуючи, що прострочення виконання відповідачем зобов'язань виникло внаслідок поважних причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені на 30%.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України розмір зменшення пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Прийнявши до уваги доводи позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що зменшення судом першої інстанції суми пені на 30% є достатнім, розумним та справедливим, а твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що господарський суд неповно врахував виняткові обставини справи, є необгрунтованими та не підтверджені належними доказами та матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з перерахунком суду першої інстанції розміру пені з урахуванням застосуванням строку позовної давності та вважає що обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача пені з урахуванням 30-ти відсоткового її зменшення у розмірі 9067,36 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 33039,56 грн. та інфляційних втрат в розмірі 15433,30 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що господарський суд перевіривши розрахунок позивача щодо періоду нарахування 3% річних, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню 33039,56 грн.

Також у позовній заяві позивача просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 15433,30 грн.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Господарським судом обґрунтовано зазначено, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці. Проте, ст. 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Таким чином, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Вказана правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 13.08.2012 року у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 року у справі №5023/129/12.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 8025,69 грн., в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 7368,01 грн. обґрунтовано відмовлено.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апелянтів про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.

Також колегія суддів вважає, що господарський суд керуючись положеннями ст. 49 ГПК України про те, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, обґрунтовано судові витрати покладав на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, рішення господарського суду Харківської області від 16 грудня 2013 року підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі залишити без задоволення.

Апеляційні скарги позивача та відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16 грудня 2013 року у справі № 922/4205/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

Повна постанова складена 17.03.2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Шепітько І.І.