Постанова № 37701531, 17.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2014 р. Справа № 922/4773/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Шевцові Є.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Ященко Р.Ю. (довіреність № 14-51 від 22.03.2013);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№489Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 27 січня 2014 року у справі № 922/4773/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків

про стягнення 1292337,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Позивач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" на свою користь суму основної заборгованості в розмірі 1071626,09 грн., пеню в розмірі 88540,02 грн., 3% річних в розмірі 27156,56 грн., 7% штрафу в розмірі 105015,09 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 січня 2014 року по справі № 922/4773/13 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 1071626,09 грн. основного боргу, 26854,42 грн. 3% річних, 17053,80 грн. пені, 19700,46 грн. штрафу, 22704,70 грн. судового збору. В стягненні 302,14 грн. 3% річних, 71486,22 грн. пені, 85314,63 грн. штрафу відмовлено. Відстрочено виконання рішення суду до 27.05.2014 р.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з рішенням господарського суду першої інстанції в частині відмови в стягненні пені та 7% штрафу не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального, процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2014 р. у справі № 922/4773/13 в частині відмови в стягненні пені та 7% штрафу господарського суду скасувати ти прийняти нове, яким позов в частині стягнення пені в сумі 71486,22 грн. та 7% штрафу в сумі 85314,63 грн. задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2014 р. у справі № 922/4773/13 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.03.2014 р.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 2130 від 12.03.2014 р.) просить залишити скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2014 р. у справі № 922/4773/13 без змін. Посилається на те, що відповідач вчасно не міг розрахуватись за спожитий природний газ з тих причин, що надає послуги з теплопостачання населенню, а також підприємствам та організаціям, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджету, та які систематично не в повному обсязі сплачували відповідачу за отримані послуги, що стало причиною несвоєчасного розрахунку на природний газ перед позивачем. Зазначає, що постійно веде перемовини зі всіма споживачам-боржниками, однак не може нараховувати штрафні санкції підприємствам та організаціям, які фінансуються з державного бюджету. Вважає, що майнова відповідальність повинна бути співрозмірною до вини боржника, тому розмір штрафу та пені є надмірним порівняно із наслідками затримки оплати для кредитора.

В судове засідання 13.03.2014 року з'явився представник позивача. Представник відповідача не з'явився, та надіслав на адресу Харківського апеляційного господарського суду клопотання (від 11.03.2014 року вх.№2084) про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням представника та неможливістю забезпечення явки в судове засідання іншого представника. Представник позивача не заперечує проти задоволення вказаного клопотання.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог статті 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК України, з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, беручи до уваги, що відповідно до вимог статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно з вимогами статті 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами. Крім того в матеріалах справи міститься обґрунтований відзив представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 р. № 14/2596/11 (а.с. 10-15).

Згідно п. 1.1., 1.2 вказаного договору, позивач зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати цей природний газ на умовах цього договору.

В розділі 2 договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 р. № 14/2596/11 сторонами узгоджено обсяги природного газу, які продавець мав передати покупцеві, та передбачено можливість змінювати ці обсяги в установленому порядку.

Згідно п. 3.1.2 цього договору, покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді ОДУ ДК "Укртрансгаз" на відповідний місяць поставки.

Відповідно до п. 3.3, 3.4 вказаного договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Порядок та умови проведення розрахунків за отриманий природний газ по договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 р. № 14/2596/11 визначені у розділі 6 договору.

У відповідності до п. 11.1 договору, цей договір набув чинності з дати його підписання та скріплення їх підписів печатками сторін та діє в частині реалізації газу - з 01.10.2011 р. до 31.12.2012 р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 р. № 14/2596/11 позивач протягом жовтень-грудень 2012 р. передав відповідачу природний газ на загальну суму 1654933,52 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 р., 30.11.2012 р. та 31.12.2012 р. (а.с. 21-23).

Проте відповідач в порушення п. 6.1 договору . № 14/2596/11 від 30.09.2011 р. оплату за поставлений природний газ здійснив з порушенням строків, встановлених договором.

В розділі 7 договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 р. № 14/2596/11 сторонами визначена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторонами. Зокрема, у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язаний сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (п. 7.2. договору).

На підставі вищенаведеного та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1071626,09 грн., пеню в розмірі 88540,02 грн., 3% річних в розмірі 27156,56 грн., 7% штрафу в розмірі 105015,09 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 1071626,09 грн. основного боргу, 26854,42 грн. 3% річних, 17053,80 грн. пені, 19700,46 грн. штрафу

Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджуються умовою договору, згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в Постанові від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені та 7% штрафу за порушення договірних зобов'язань обґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду, враховуючи те, що при наданні відстрочки суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення суду та не допустити їх настання, приймаючи до уваги скрутне фінансове становище відповідача, у зв'язку з чим відповідач не має можливості погасити заборгованість, враховуючи те, що відповідач не ухиляється від виконання свого обов'язку та намагається погашати виниклу заборгованість, та частково погасив її, враховуючи заперечення стягувача, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення клопотання про відстрочку виконання судового рішення та відстрочення виконання рішення суду до 27 травня 2014 року.

В цій частині рішення сторонами не оскаржується.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені та штрафу, заявленого до стягнення позивачем, на 80 %, зважаючи на таке.

Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, передбачена ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачене право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому він просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 10% (а.с. 99-101).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач просив зменшити розмір пені та штрафу до 10 %, посилаючись на те, що прострочення було допущене по незалежним від відповідача обставин, відповідальність повинна бути співмірною до вини боржника, ступеню розрахунку з ним та періоду затримки оплат, майновий стан відповідача є тяжким та неприбутковим із-за підвищення тарифів на газ та відсутності компенсації різниці між собівартістю та тарифами на теплову енергію, та зазначив, що виплата штрафних санкцій паралізує роботу підприємства та поставить його на межі банкрутства, підприємство не зможе забезпечити належним чином теплопостачанням бюджетних установ м. Харкова та 9 районів Харківської області, а також житлових будинків населення, звернув увагу на великий розмір штрафних санкцій, який дорівнює майже половині місячного фонду оплати праці підприємства.

Враховуючи незадовільний фінансовий стан відповідача, заборгованість споживачів перед ним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо зменшення розміру штрафу та пені на 80%.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Харківської області від 27 січня 2014 року у справі № 922/4773/13 прийняте у відповідності до матеріалів справи та норм чинного законодавства, і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 27 січня 2014 року у справі № 922/4773/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений та підписаний 17.03.2014 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.