Рішення № 37677718, 05.03.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/2575/13-ц Провадження № 22-ц/795/563/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Чепурко В.О. Доповідач - Литвиненко І. В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЛитвиненко І.В.суддів:Євстафіїва О.К., Страшного М.М.при секретарі:Герасименко Ю.О. за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, її представника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Менського районного суду від 29 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання спільним сумісним майном подружжя, визнання права власності на ? частину спірної квартири,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Чернігівське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву",

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання права власності на 88,01/100 квартири,

в с т а н о в и в:

У грудні 2013 року ОСОБА_7 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про визнання спільною сумісною власністю подружжя АДРЕСА_1 і визнання за нею права власності на ? частину цієї квартири, посилаючись на те, що квартира набувалась під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

ОСОБА_5 подав зустрічний позов до ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на 88,01/100 спірної квартири обґрунтовуючи тим, що на придбання вказаної квартири він брав кредит у Чернігівському регіональному управлінні Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" у сумі 37395,75 грн. і в період перебування у зареєстрованому шлюбі було сплачено лише 8838,91 грн., а решту він сплатив після розірвання шлюбу.

Рішенням суду був задоволений позов ОСОБА_7 і частково задоволений позов ОСОБА_5 Суд визнав квартиру спільною сумісною власністю подружжя і визнав за кожним з них по ? частині вказаної квартири.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, а в позові ОСОБА_7 відмовити.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд не дав оцінки тим обставинам, що квартира придбавались за кредитні кошти, з яких 28526,84 грн сплатив особисто ОСОБА_5 після розірвання шлюбу, і це є підставою для збільшення його частки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.01.2002 року по 24.11.2010 року. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

24.06.2003 року між Чернігівським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" і сім'єю ОСОБА_5 був укладений кредитний договір на 30 років для будівництва АДРЕСА_1, на суму 50616 грн., з яких 12465,25 сплатила держава, а 37395,75 грн. повинна була сплатити сім'я.

Рішенням виконкому Менської міської ради від 28.08.2003 року № 167 було визнано право власності на спірну квартиру, загальною площею 63,4 кв.м, за ОСОБА_5 і це право було ним зареєстроване 30.09.2003 року.

Вказана квартира договором від 13.10.2003 року між ОСОБА_5 та Фондом була передана в заставу до закінчення терміну дії кредитного договору.

За період з 04.11.2003 року по 13.09.2010 року було сплачено подружжям 8838,91 грн., з 31.12.2010 року по 20.12.2013 року ОСОБА_5 особисто сплатив за кредитом 28556,84 грн. і 23.12.2013 року між ОСОБА_5 та Чернігівським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" складений акт № 53 про виконання зобов'язань за кредитною угодою, у зв'язку з чим договір застави припинив свою дію.

ОСОБА_7 вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя і кожному з подружжя належить по ? частині.

ОСОБА_5 вважає, що спільною сумісною власністю є частина квартира, кредит за яку сплачений під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а решта квартири є його особистою приватною власністю, так як гроші сплачувались ним особисто вже після розірвання шлюбу.

Задовольняючи позов ОСОБА_7 повністю і частково позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірну квартиру на умовах кредитування Чернігівським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" виникло у сторін під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі і при наявності неповнолітніх дітей, а тому боргові зобов'язання покладаються як на чоловіка так і на дружину і кожен має рівні права на спільно придбане майно.

Проте, апеляційний суд тільки частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, дійсно відповідно до ст.ст.22, 28 КпШС УРСР, які діяли на час виникнення правовідносин між подружжям, та ст.ст.60, 70 ч.1 СК України, які розповсюджуються на ці правовідносини на даний час, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності в рівних частинах.

Суд першої інстанції вірно виходив з вказаних норм права встановлюючи, що придбане майно подружжям ОСОБА_5 є їх спільною сумісною власністю і належить їм у рівних частинах.

Однак, при визначенні обсягу спільно нажитого майна, необхідно виходити з того, що в період шлюбу, сторони створили спільну сумісну власність на суму 8838,91 грн. і саме ця частка належить кожному з них в рівних частинах, тобто по 4419,46 грн.

Решта суми, сплаченої за квартиру, тобто 28556,84 грн. належить ОСОБА_5, що не заперечує і ОСОБА_7

Таким чином, відсутні підстави вважати, що вся квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Реєстрація права власності на квартиру в період шлюбу не позбавляє ОСОБА_5 права на особисту приватну власність.

Наявність пільгового кредиту також не є підставою для позбавлення ОСОБА_5 права на особисту приватну власність і це є правовідносини між ним та Фондом.

З урахуванням ст.ст.57, 60 СК України, які діяли на час виникнення у ОСОБА_5 права на особисту приватну власність, йому належить частина квартири вартістю 32976,30 грн., що становить 22/25 частини квартири, або 88 %, загальною площею 55,792 кв.м, а ОСОБА_7 є власницею частини квартири вартістю 4419,46 грн., що становить 3/25 частини квартири, або 12%, загальною площею 7,608 кв.м.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні через порушення норм матеріального права в частині визначенні обсягу спільно нажитого майна подружжя і визначення розміру часток, які належать кожному зі сторін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, ст.ст. 314, 316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду від 29 січня 2014 року змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_7 і зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_7 право власності на 3/25 частини , або на 12%, що становить 7,608 м.кв., квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 22/25 частини, або на 88%, що становить 55,792 м.кв., квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: