Ухвала суду № 37656636, 17.03.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 330/2843/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/233/14 Головуючий в 1-й інстанції - Маврешко В.В.

Категорія - ст. 137 ч.2 КК України Доповідач в 2-й інстанції - Гріпас Ю.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: судді Гріпаса Ю.О.,

суддів: Фоміна В.А., Кузьмичова В.Ю.,

при секретарі: Воронько С.Г.,

за участю прокурора: Сєвальнєва О.А.,

представника потерпілої: ОСОБА_2,

цивільних позивачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника цивільних позивачів: ОСОБА_4,

обвинуваченого: ОСОБА_5,

захисника: адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_2, цивільних позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2013 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Васильків Шполянського району Черкаської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1;

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.137 КК України і йому призначено покарання у вигляді 3 років обмеження волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік і відповідно до ст. 76 КК України на нього покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та навчання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Цивільний позов ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди та судових витрат задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 - 8 800 грн. витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги, в іншій частині позову відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди та судових витрат, задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 - 1 176 грн. витрат пов'язаних з оплатою проведення судової психологічної експертизи, в іншій частині позову відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_7 до ТОВ «Еліна Плюс» щодо стягнення моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути з ТОВ «Еліна Плюс» на користь ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ТОВ «Еліна Плюс» щодо стягнення моральної шкоди на їх користь відмовлено.

Згідно вироку, ОСОБА_5, перебуваючи на посаді директора дитячого закладу оздоровлення та відпочинку «Северянин» ТОВ «Еліна плюс» та відповідно до вимог п.2.4 п.4.2, п.6.3 його Посадової інструкції, згідно якої директор вивчає та застосовує в своїй роботі Закони України і інші нормативно-правові акти з питань безпеки життєдіяльності та своєчасно корегує свої знання з урахуванням змін, що вносяться до цих документів, забезпечує якість оздоровчого процесу, несе відповідальність за збереження здоров'я та життя учасників оздоровчого процесу, неналежно виконуючи свої службові обов'язки щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок несумлінного до них ставлення, грубо порушуючи вимоги ч.2 п.п.6.2 п.6 «Державних санітарних правил і норм улаштування, утримання і організація режиму діяльності дитячих оздоровчих закладів» - (ДСанПіН 5.5.5.23-99), затверджених постановою головного державного санітарного лікаря України № 23 від 26.04.1999 року, згідно яких забороняється обладнання спальних кімнат двоярусними ліжками в приміщеннях дитячих оздоровчих таборів, надав вказівку на обладнання кімнат для проживання дітей на першому та другому поверхах корпусу № 3 ДЗОВ «Северянин», розташованому по вул. Коса Пересип, 108 в смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області, металевими конструкціями для двоярусних ліжок, внаслідок чого 07 червня 2013 року, приблизно о 17 годині, малолітня ОСОБА_7, знаходячись в кімнаті № 22, розташованій на другому поверсі корпусу № 3 вказаної установи, отримала травму голови під час падіння на неї ліжка другого ярусу, через що останній заподіяні тілесні ушкодження: садно правого ліктьового суглобу, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження, черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійно-скальпована рана лобної області голови, що зажила з виникненням незгладимого рубця, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний, більше 6, але не більше 21 дня розлад здоров'я, а забійно-скальпована рана лобної області голови, що зажила з виникненням незгладимого рубця, кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, за ознакою незгладимого знівечення обличчя, які в сукупності спричинили тяжкі наслідки потерпілій.

В апеляційних скаргах:

- цивільні позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, остання зокрема як законний представник ОСОБА_7 посилаються на незаконність вироку через невідповідність викладених у ньому висновків суду, фактичним обставинам провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення норм матеріального права та вимог кримінального процесуального законодавства, в частині, що стосується вирішення цивільного позову.

При цьому зазначають, що відмовляючи у долученні до матеріалів провадження даних, що стосуються стягнення з ОСОБА_5 суми моральної шкоди, яку він завдав особисто своїми діями через те, що намагався перекласти свою провину на постраждалу дитину та її батьків, принизливо висловлювався на їх адресу під час надання інтерв'ю журналістам, що враховуючи все пережите завдало їм душевне страждання та моральне потрясіння, суд безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення на їх користь з ОСОБА_5 по 25 000 грн. на користь кожного моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. та ОСОБА_3 в розмірі 30 000 грн. до ТОВ «Еліна Плюс», суд дійшов помилкових висновків стосовно того, що ОСОБА_5, як посадова особа ТОВ «Еліна Плюс» не мав по відношенню до батьків дитини трудового зобов'язання по збереженню життя та здоров'я дитини. Разом з тим, суд не врахував, що ОСОБА_5, як директор оздоровчого центру несе відповідальність за життя та здоров'я учасників оздоровчого процесу, до яких враховуючи вимоги ст. 29 ЗУ «Про оздоровлення та відпочинок дітей» віднесені і батьки, а тому з огляду на ці норми закону та посадову інструкцію ОСОБА_5, ТОВ «Еліна Плюс», як юридична особа повинна відповідно до вимог ст. 1172 ЦК України нести відповідальність за протиправну поведінку їх працівника вина якого була доведена в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_7 до ТОВ «Еліна Плюс» у розмірі 10 000 грн. моральної шкоди (замість заявленої в розмірі 70 000 грн.), суд не врахував, що заподіяння моральної шкоди ОСОБА_7 було викликано отриманням нею сильного больового шоку та фізичного болю, який вона отримала внаслідок падіння металевого ліжка, тривалого лікування, встановлення певних обмежень у житті, нервового потрясіння через знівечення обличчя та інш. Крім того, не маючи спеціальних знань в області психології та без наведення належного мотивування, призначаючи ухвалою від 20.11.2013 р. судову психологічну експертизу, не поставив на вирішення експерта питання про визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду).

Відмовляючи у стягненні судових витрат пов'язаних з оплатою судового збору в розмірі 114,70 грн., за розгляд цивільного позову про стягнення моральної шкоди, не врахував, що судовий збір був сплачений ОСОБА_2 відповідно до п.6 ч.1 ст.5 ЗК «Про судовий збір» від 08.07.2011 р., що підтверджено квитанцією № 8511.317.1 від 14.09.2013 р., оригінал якої приєднано до цивільного позову.

Тому просять вирок в частині, що стосується вирішення цивільного позову скасувати, задовольнивши повністю цивільний позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 та останньої, зокрема в інтересах малолітньої ОСОБА_7;

- потерпіла ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_2 посилаючись на незаконність вироку через невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості злочину і особі винного, та через необґрунтоване застосування положень ст. 75 КК України зазначає, що суд безпідставно визнав в якості обставини, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 - щире каяття останнього, оскільки ОСОБА_5 з корисливих мотивів, були встановлені саморобні металеві конструкції ліжок другого ярусу, які не мали сертифікатів, дозволів на використання, не були належним чином закріплені, та наявність яких він постійно приховував від контролюючих органів. При цьому, ОСОБА_5 під час досудового розслідування постійно вказував, що двоярусні ліжка ним були встановлені з благих намірів для збільшення простору у спальних кімнатах та встановлення ігрового обладнання, яке до речі так і не встановив. Між тим, встановлення таких ліжок фактично погіршувало умови проживання дітей та становило небезпеку для їх життя та здоров'я. Після травмування потерпілої негайно не ліквідував ці ліжка, а тому вони продовжували загрожувати життю та здоров'ю дітей. Таким чином, ОСОБА_5 не усвідомив протиправність своїх дій та щиро не покаявся у вчиненому, оскільки ще під час досудового розслідування подавав слідчому клопотання про перекваліфікацію його дій і фактично був змушений частково визнати вину під тиском зібраних доказів його винуватості. Будучи керівником ДОТ «Северянін» та директором ТОВ «Еліна Плюс», яке є засновником цього табору не здійснив в повному обсязі відшкодування матеріальної шкоди спричиненої внаслідок травмування дитини, враховуючи витрати пов'язані з необхідністю проведення пластичної операції. Крім того, судом не враховано наслідки вчиненого злочину - заподіяння малолітній дитині тяжких тілесних ушкоджень та психологічної травми. Таким чином, не урахувавши вказані обставини, суд безпідставно застосував до ОСОБА_5 положення ст. 75 КК України, а враховуючи, що вчинення злочину безпосередньо пов'язано із службовим становищем останнього, необґрунтовано не застосував додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Просить вирок суду скасувати та призначити ОСОБА_5 покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк;

- обвинувачений ОСОБА_5 посилається на незаконність вироку у зв'язку з неправильною кваліфікацією його дій та безпідставним задоволенням позову ОСОБА_2 щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу в розмірі 8 800 грн. та ОСОБА_3 витрат на проведення експертиз в розмірі 1 176 грн. При цьому посилаючись на щиросердне розкаяння у вчиненому, між тим вважає, що його дії неправильно кваліфіковані за ч.2 ст. 137 КК України, як тяжке тілесне ушкодження за ознакою незгладимого знівечення обличчя, оскільки обличчя потерпілої ОСОБА_7 не являється спотвореним, не має неприємного, відштовхуючого або страхітливого вигляду, як обов'язкової складової зазначеного поняття. Окрім того, як пояснила сама потерпіла в судовому засіданні відношення до її зовнішнього вигляду з боку однолітків та однокласників не змінилось, а фотографія, яка додана до позовної заяви була зроблена відразу після зняття швів і не відображає зовнішнього вигляду постраждалої станом на сьогодні. Також згідно до висновку судово-медичної експертизи № 149 від 07.08.2013 р. рубець в лобній частині обличчя потерпілої з часом може стати більш м'яким та бліднішим, а тому вважає, що дії повинні бути кваліфіковані за ч.1 ст. 137 КК України.

Стосовно частково задоволення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначає, що суд безпідставно стягнув з нього на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 8 800 грн. та ОСОБА_3 витрати на проведення експертиз в розмірі 1 176 грн., оскільки не врахував, вимоги ч.1 ст. 88 ЦПК України стосовно того, що судові витрати підлягають присудженню у разі задоволення позовних вимог, а враховуючи, що суд відмовив у позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо стягнення з нього моральної шкоди, стягнення цих витрат є безпідставним. Крім того, стосовно стягнутих з нього на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу також зазначає, що суд не врахував, що із цієї суми є непідтвердженими послуги адвоката на суму 2 200 грн.

Просить скасувати вирок в цій частині та перекваліфікувати його дії з ч.2 на ч.1 ст. 137 КК України призначивши покарання відповідно до санкції цієї частини статті без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Цивільні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з нього моральної шкоди та судових витрат залишити без задоволення.

У запереченнях ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_8 просять апеляційні скарги потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_2 та цивільних позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2, залишити без задоволення.

У запереченнях потерпіла та цивільний позивач ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_2 та цивільні позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2, просять апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах: законного представника малолітньої потерпілої, цивільних позивачів, та їх представника, які підтримали свої апеляційні скарги і, заперечуючи проти задоволення скарги обвинуваченого, просили змінити вирок в частині призначення покарання, не застосовувати ст.75 КК України, призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю та задовольнити цивільні позови; обвинуваченого, зокрема в останньому слові, та його захисника, які підтримуючи свою скаргу, просили перекваліфікувати його дії з частини 2 ст.137 КК України на частину першу цієї ж статті, у задоволення скарг представника потерпілої та цивільних позивачів відмовити; прокурора, який вважав вирок законним і обґрунтованим, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_2 і апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга цивільних позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2, останньої зокрема як законного представника ОСОБА_7, підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України, оскільки висновок суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєні інкримінованого злочину в апеляційних скаргах не оскаржується, вирок в цій частині перевірці не підлягає.

Дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч.2 ст.137 КК України, як неналежне виконання службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітньої внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки.

Колегія суддів не може погодитися з доводами скарги обвинуваченого щодо відсутності в його діях кваліфікуючої ознаки «тяжкі наслідки», оскільки суд належним чином проаналізував наявні докази і навів у вироку мотиви, за якими позиція обвинуваченого не прийнята до уваги. Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно пов'язав свої висновки з категорією «знівечення обличчя», оскільки диспозиція статті обвинувачення стосується охоронюваних законом життя та здоров'я неповнолітньої особи, тому за наявності медичного критерію такої кваліфікуючої ознаки, суд мав дати юридичну оцінку такої обставини. Суд першої інстанції, надаючи кваліфікацію діям обвинуваченого виходив з встановлених у судовому засіданні обставин, зокрема розмірів ушкодження, розташування його на обличчі, його вигляд, висновок експерта про незгладимість цього ушкодження, сприймання такого ушкодження іншими особами та вплив його на психіку потерпілої і дійшов вірного висновку про неспроможність позиції обвинуваченого. Колегія суддів вважає, що оскільки апелянт посилається лише на свою особисту оцінку обставин, які мають значення для вирішення питання про відсутність чи наявність кваліфікуючої ознаки, доводи скарги не можуть бути визнані переконливими.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5, суд першої інстанції прийняв до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного ним злочину, дані, що характеризують особу винного, наявність обставин, що пом'якшують і відсутність обставин, що обтяжують покарання. З урахуванням того, що ОСОБА_5 не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, щиросердно покаявся у скоєному, прийняв заходи щодо погашення завданої шкоди, суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого при застосуванні покарання у вигляді обмеження волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням в умовах, передбачених ст.75 КК України, без призначення додаткового покарання.

Колегія суддів не вбачає достатніх підстав до задоволення скарги законного представника потерпілої в частині призначення покарання без застосування ст.75 КК України, оскільки сукупність даних про особу ОСОБА_5 свідчить про можливість досягнення покарання своєї мети. З тих же причин колегія суддів не вбачає достатніх підстав до призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Крім того, колегія вважає, що доводи скарги цивільних позивачів про завдання їм моральної шкоди з боку ОСОБА_5 тим, що він у засобах інформації звинувачував їх у неналежному вихованні дитини, не можуть бути віднесеними до підстав відшкодування моральної шкоди, оскільки мають ознаки захисту честі та гідності особи і не пов'язані з обставинами злочину, тобто з подією, яка була предметом дослідження в судовому засіданні.

Колегія суддів, окрім того, не вбачає підстав до задоволення доводів скарги щодо результатів розгляду цивільного позову ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про відшкодування завданої моральної шкоди з ТОВ «Еліна Плюс», оскільки судом першої інстанції наведені мотиви прийнятого рішення, які ґрунтуються на вимогах закону і є переконливими.

В той же час колегія суддів вважає, що матеріалами кримінального провадження доведений факт того, що батькам потерпілої були завдані як фізичні, так і моральні страждання, пов'язані з тривалим лікуванням потерпілої, зміною сталого образу життя родини та болісної психологічної реабілітації потерпілої. Колегія суддів приходить висновку про доцільність часткового задоволення цивільного позову ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про відшкодування завданої моральної шкоди і вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_5 на користь цивільних позивачів по десять тисяч грн. кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що такий розмір відшкодування відповідає принципам розумності та справедливості стосовно тих обставин, на які посилалися цивільні позивачі у судовому засіданні апеляційної інстанції.

Колегія суддів не вбачає інших підстав, зазначених у апеляційних скаргах, які б тягнули за собою зміну чи скасування вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 в особі законного представника ОСОБА_2 залишити без задоволення;

апеляційну скаргу цивільних позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2, останньої зокрема як законного представника ОСОБА_7 задовольнити частково;

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 26 грудня 2013 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 змінити в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_5 на їх користь по 10 000 грн. на кожного, тобто всього 20 000 грн.

В решті вирок залишити без змін.

Згідно до ч.4 ст.532 КПК України зазначена ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення.

Відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст.426 КПК України на вказану ухвалу Апеляційного суду Запорізької області учасниками судового провадження може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

Гріпас Ю.О. Фомін В.А. Кузьмичов В.Ю.