Рішення № 37644611, 11.03.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.03.2014 Справа № 920/157/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС",

м. Ніжин

до відповідача: Комунального підприємства Сумської обласної ради

"Центральна районна аптека № 40", м. Шостка Сумської області

про стягнення 100 141 грн. 04 коп.

Суддя ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: Шимко В.Г. (довіреність б/н від 06.03.2014 р.)

від відповідача: не прибув

При секретарі судового засідання Лєпковій О.О.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 100 141 грн. 01 коп. заборгованості, з яких: 81 588 грн. 76 коп. основного боргу, відповідно до договору поставки № Г/1105, укладеного між сторонами 04.01.2011 року; 1 542 грн. 97 коп. пені; 335 грн. 50 коп. інфляційних втрат, 356 грн. 06 коп. 3% річних, 16 317 грн. 75 коп. проценти за користування чужими коштами, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник позивача в судове засідання надав клопотання та заяву про уточнення позовних вимог, в яких зазначив, що відповідач частково погасив суму заборгованості в розмірі 1 789 грн. 92 коп. Відповідно до ст. 22 ГПК України заява приймається до розгляду.

Відповідач письмово відзиву на позов в обґрунтування своєї позиції по справі не подав, в засідання суду не з'явився, про час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення (а.с. 42), тому, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем 04.01.2011 р. був укладений договір поставки № Г/1105, за умовами п. 1.1 якого продавець (позивач) постачає, а покупець (відповідач) отримує лікарські препарати, вироби медичного призначення, предмети санітарії та гігієни, біологічно активні добавки (товар) та своєчасно оплачує його.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що асортимент, ціна, кількість та термін оплати за товар узгоджується попередньо та зазначені в накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 3.1 та 3.2 Договору, сторони домовились, що оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у відповідній видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною договору. Покупець проводить оплату повної вартості товару по кожній поставці в сумі та в строк згідно накладних.

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до вищевказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 81 588 грн. 76 коп.

Факт отримання відповідачем продукції за договором підтверджується матеріалами справи, а саме товарно-транспортними накладними, на яких містяться підписи представника відповідача, актом звіряння від 30.11.2013 р., підписаного повноважними представниками сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В судове засідання від позивача надійшли клопотання та заява б/н від 11.03.2014 р., в яких позивач зазначає, що відповідач здійснив часткове погашення суми заборгованості в розмірі 1 789 грн. 92 коп. та просить стягнути з відповідача 79 798 грн. 84 коп. основного боргу замість заявлених у позові 81 588 грн. 76 коп.

Відповідачем не подано аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 79 798 грн. 84 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 610 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до п. 5.1 Договору, в силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку відповідачеві нарахована пеня в сумі 1 542 грн. 97 коп.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1 542 грн. 97 коп. також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського Кодексу України.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору поставки № Г/1105 від 04.01.2011 року позивач просить стягнути з відповідача 356 грн. 06 коп. 3% річних, 335 грн. 50 коп. інфляційних збитків та 16 317 грн. 75 коп. проценти за користування чужими коштами за період з 30.11.2013 р. по 20.01.2014 року.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних збитків, 3% річних та процентів за користування чужими коштами є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в п. 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14, в якому зазначено, що якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 2 002 грн. 82 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526-527, 536, 610, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради "Центральна районна аптека № 40" (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Леніна, б. 9, код 01979411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС" (16608, Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Московська, 54, код 14255011) 79 798 грн. 84 коп. основного боргу, 1 542 грн. 97 коп. пені; 335 грн. 50 коп. інфляційних втрат, 356 грн. 06 коп. 3% річних, 16 317 грн. 75 коп. процентів за користування чужими коштами, 2 002 грн. 82 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17.03.2014 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА