Рішення № 37624010, 03.03.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/1201/14

Справа № 640/8922/13 - ц Головуючий 1 -ї

Категорія: "житлові" інстанції: Бородіна Н.М.

Доповідач: Бурлака І. В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 03» березня 2014 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

при секретарі: Кривошеіної О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Київський районний відділ у місті Харкові ГУДМС України в Харківській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Київський районний відділ у місті Харкові ГУДМС України в Харківській області про усунення перешкод в користуванні та встановлення сервітуту,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2. В обгрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона являється власницею квартири у будинку готельного типу за адресою: АДРЕСА_1. В ній зареєстровані вона та з 1986 року - відповідач, який більше десяти років в спірній квартирі не проживає. З 21.11.2009 року по 08.11.2013 року сторони знаходилася в зареєстрованому шлюбі. З листопада 2011 року між ними припинені шлюбні стосунки. З літа 2012 року вони проживають окремо. Особистих речей ОСОБА_2 в квартирі немає. Під час шлюбу сторони проживали в квартирі його брата. Після припинення шлюбних відносин вона вимушена була зібрати свої речі та переїхати до своєї сестри. Належною їй квартирою вона не може розпорядитися, оскільки в ній зареєстровано ОСОБА_2 Просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 із зняттям його з реєстраційного обліку.

Позов ОСОБА_2 не визнав та у серпні 2013 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні та встановлення сервітуту, який в подальшому уточнив. Посилався на те, що 29.07.2011 року він подарував своїй дружині ОСОБА_3 спірну квартиру. Оскільки іншого житла у нього немає, просив зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні спірною однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 житловою площею 12,9 кв. м. загальною площею 15,2 кв. м., реєстраційний номер НОМЕР_1 та передати ОСОБА_2 всі ключі від вхідних дверей та встановити безстроковий та безоплатний (за виключенням сплати квартирної плати та комунальних послуг) сервітут та стягнути судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2013 року в задоволенні первісного та зустрічного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення в частині відмови йому в задоволенні зустрічного позову - скасувати, задовольнити його зустрічний позов, в іншій частині рішення залишити без змін. Посилався на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, на невідповідність висновків обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам у справі, а саме не звернув увагу на те, що він не проживав в спірній квартирі, оскільки здійснював догляд за хворою матір'ю, яка проживає в іншому місті; що ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру тільки 14.05.2013 року з моменту її державної реєстрації; що розірвання шлюбу, яке відбулося 08.11.2013 року не впливає на встановлення сервітуту, що доказів відсутності його речей в спірній квартирі не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає за необхідне апеляційні скарги - задовольнити частково, рішення суду - змінити. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні первісного позову та ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову в частині встановлення безстрокового та безоплатного (за виключенням сплати квартирної плати та комунальних послуг) сервітуту суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з того, що річний строк для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням не сплив, а умови виникнення сервітуту - відсутні.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 28.12.2002 року Державним підприємством «Харківське міжвузівське ремонтно - будівельне управління спірна квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 та записана у реєстрову книгу № В-59868 від 06.02.2003 року. З 21.11.2009 року по 08.11.2013 року сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі. В цій квартирі з 1986 року зареєстровано ОСОБА_2, а з 02.02.2010 року - ОСОБА_3 Із договорів оренди, які містяться на аркушах справи № 94, 96, 97, 99 вбачається, що спірна квартира з вересня 2009 року до березня 2013 року здавалася в оренду. Під час шлюбу за договором дарування від 29.07.2011 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 вказану квартиру, право власності якої станом на 31.12.2012 року зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», (а. с. 178). Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 в травні 2013 року надала оголошення про продаж спірної квартири, (а. с. 54, 55).

Посилання ОСОБА_3 на те, що оскільки ОСОБА_2 в спірній квартирі з літа 2012 року не проживає, тому її позов необхідно задовольнити, судовою колегією не приймаються, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Із змісту позову ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_2 не проживав в спірній квартирі з літа 2012 року, а позов пред'явлено до суду у травні 2013 року.

Між тим в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснила, що в спірній квартирі вони не проживали з листопада 2011 року, а проживали в квартирі, яка належала брату ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2. Причини непроживання сторонами в спірній квартирі в цей період вона не зазначила. З літа 2012 року ОСОБА_2 не проживав в спірній квартирі, а проживав у своїй матері за адресою: АДРЕСА_3.

В свою чергу ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції пояснив, що з листопада 2009 року по квітень 2013 року вони в спірній квартирі не проживали, оскільки здавали її в найом, а проживали у квартирі його брата за адресою: АДРЕСА_2. Після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу ОСОБА_3 стала проживати у належному їй будинку за адресою: АДРЕСА_3, а він проживав у своїй матері за адресою: АДРЕСА_1, оскільки мати хворіє та потребує догляду.

Той факт, що дійсно спірна квартира здавалася в оренду з вересня 2009 року до березня 2013 року ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції не спростовано, тобто належних та допустимих доказів відповідно до ст. ст. 58, 59 ЦПК України не надано. Інформацію про особу, яку надано в суді апеляційної інстанції стосовно того, що ОСОБА_3 проживала в спірній квартирі довгий час, з березня 2012 року по квітень 2013 року ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживав, сторонніх осіб в спірній квартирі не було, будь - яких договорів оренди не укладалося не може бути належним та допустимим доказом відповідно до ст. ст. 58, 59 ЦПК України, оскільки вказані обставини справи за законом не можуть бути підтверджені тільки інформацією.

Відмовляючи ОСОБА_3 у визнанні ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, суд першої інстанції правильно зазначив, що річний строк для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою не сплив.

За таких обставин судова колегія вважає, що висновок суду в цій частині є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником, тобто з змісту вказаної норми вбачається, що члени сім'ї власника житла набувають сервітутне право користування цим житлом за фактом набуття статусу члена його сім'ї.

Сервітутне правовідношення виникає в силу закону згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК за наявності факту проживання особи разом із власником обтяженого сервітутом житла та спільне з ним користування цим житлом. У ЦК право членів сім'ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім'ї власника житла. Таким чином, суб'єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член сім'ї.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням наравні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать: дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї має право вселити в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

Як вбачається з матеріалів справи власником спірної квартири ОСОБА_2 став у зв'язку з її приватизацією 28.12.2002 року. У спірну квартиру ОСОБА_3 вселена 02.02.2010 року як член сім'ї, власником спірної квартири вона стала у 2012 році за договором дарування від 29.07.2011 року.

Із змісту частини 1 статті 405 ЦК України вбачається, що вона не поширюється на житло, яке є державною власністю, а також на приватизоване житло, якщо зазначені члени сім'ї проживали у цьому житлі на момент приватизації. Крім того, необхідною умовою виникнення зазначеного сервітуту є спільне проживання членів сім'ї з власником обтяженого сервітутом житла та ведення спільного господарства. Лише ці дві умови у сукупності дають право обмеженого користування житлом членам сім'ї власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду, тобто ОСОБА_2 мав право звернутися до суду з таким позовом, якщо між сторонами не було досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту та його умов. Крім того, спірна квартира є

однокімнатною.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не довів, що нормальне використання спірною квартирою неможливо без обтяження її сервітутом і що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити будь - яким іншим способом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано визначив відсутність виникнення у ОСОБА_2 сервітутного права на спірну квартиру.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3, як власник спірної квартири вирішила розпорядитися нею, а саме продати її.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що після того, як між ними припинилися шлюбні відносини, вони виїхали з квартири його брата, він вирішив повернутися у спірну квартиру, оскільки іншого житла у нього не має. Однак, ОСОБА_3 ще під час розгляду справи в суді першої інстанції поміняла замки, тому він не може потрапити до квартири.

ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції цього не заперечувала.

Враховуючи, що у ОСОБА_2 не має іншого житла, а припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням судова колегія вважає за можливе зустрічний позов ОСОБА_2 в частині зобов'язання ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні спірною квартирою шляхом передання йому ключів від вхідних дверей - задовольнити, оскільки доказів того, що у ОСОБА_2 є інше придатне для проживання житло, матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

У зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.

Питання щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат вирішено відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303,304, п.2.ч.1.ст. 307, п.1 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2013 року - змінити.

Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 житловою площею 12,9 кв. м. загальною площею 15,2 кв. м., реєстраційний номер НОМЕР_1 та передати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 118,25 грн.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: Судді: