Ухвала суду № 37601995, 04.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р. Справа № 181650/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.01.2012 №0000011552. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності(нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «АвитекГруп ЛТД»(далі - ТОВ-1) у зв'язку із не підтвердженням господарських операцій останнього із своїми постачальниками, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року в справі №2а-5585/12/1370 заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що директором ТОВ-1, який підписав відповідні податкові накладні, зазначено, що він не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності цього товариства, в останнього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, укладені ними правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків. В позивача відсутні всі належні первинні документи, які б стверджували фактичне здійснення господарської операції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 10.02.2006, з 13.06.2006 перебуває на податковому обліку, станом на 28.12.2011 - в Державній податковій інспекції у Залізничному районі м.Львова Державної податкової служби (далі - ДПІ-1), в перевіряємий період було платником податку на додану вартість (далі - ПДВ) відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 29.06.2011. Основними видами його діяльності є, зокрема, оптова торгівля хімічними продуктами та інші види оптової торгівлі. ТОВ займається розповсюдженням матеріалів для офсетного, флексографічного та глибокого друку на ринку України (а.с.16-17, 83).

На підставі Акта від 28.12.2011 №4493/152/34/67489 документальної невиїзної перевірки(зустрічної звірки) ТОВ з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ-1, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2011 по 30.06.2011 ДПІ-1 було встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 ПК, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 «Про затвердження положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку», ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України внаслідок непідтвердження реальності здійснення господарських відносин із платником податків ТОВ-1, їх виду, обсягу, якості та розрахунків за період з 01.05.2011 по 30.06.2011 чим завищено суми податкового кредиту за травень 2011 року в сумі 35349,90грн та за червень 2011 року в сумі 4900,10грн, що призвело до зниження ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 40250грн, у тому числі за травень 2011 року в сумі 35349,90грн та за червень 2011 року в сумі 4900,10грн (а.с.15-36).

31.01.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення №0000011552, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 40251грн (основний платіж 40250грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн) (а.с.37).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст.198 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Статтею 1 Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором поставки (довгостроковим) від 01.03.2011, замовленнями, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями (на придбання поліграфічної продукції)(а.с.38-57, 84-91).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані в роздріб своїм контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами(а.с.92-211).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

Контрагент позивача на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання був належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мав право на випуск податкових накладних. ТОВ-1 належним чином задекларовано податкові зобов'язання по господарських операціях з позивачем (а.с.20-21).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вірно встановлено судом першої інстанції висновки ДПІ-1 зроблено з врахуванням результатів невиїзних документальних перевірок ТОВ-1 з питань правомірності нарахування ПДВ за періоди з 01.05.2011 по 31.05.2011 та з 01.06.2011 по 30.06.2011, акта Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва відповідно від 08.08.2011 №1042/23-3/37046350 та від 29.08.2011 №1198/23-3/37046350 зміст та висновки яких є аналогічні (а.с.18-19, 68-73). Висновки таких актів виключно ґрунтуються на отриманій інформації при опитуванні директора ТОВ-1 ОСОБА_1, що такий не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності цього товариства та тому, що ТОВ-1 не надало до перевірок підтверджуючих первинних документів.

Разом з тим, вбачається що відносно саме ОСОБА_1 слідчим відділом Печерського РУ ГУМВС України в м.Києві порушено кримінальну справу за ст.205 «Фіктивне підприємництво» КК України (а.с.222).

Слід відмітити, що не встановлено фактів притягнення останнього до кримінальної відповідальності відносно обставин викладених в цих поясненнях, за фактами вчинення злочинів передбачених вказаною статтею чи ст.212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» КК України.

Доказів участі ТОВ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку,що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 07 березня 2014 року.