Постанова № 37601991, 04.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 року Справа № 174975/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вікінг» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Вікінг» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року Приватне підприємство «Вікінг» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ), з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 16.05.2012 №№0004382301, 0004392301. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності(нереальності, нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Медео Захід» (далі - ТОВ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року в справі №2а/0370/2811/12 в задоволенні позову відмовлено.

Постанову оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки відповідача викладені в Акті перевірки позивача від 26.04.2012 №940/22-1/20138568 виключно ґрунтуються на Актах перевірки його контрагента, якими встановлено нікчемність господарських операцій останнього у зв'язку з неможливістю фактичного їх здійснення через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій купівлі-продажу. Придбані у контрагента товари були використані в господарській діяльності позивача про що є всі належні підтверджуючі первинні документи, а недостовірність даних товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) не можуть свідчити про відсутність господарських операцій, оскільки обов'язок по транспортуванню був покладений на ТОВ і такий ним здійснений. Відповідач не ставив під сумнів достовірність основної частини пред'явлених до перевірки первинних документів, а суд в порушення вимог ч.5 ст.11 КАС не витребував такі в сторін.

Відповідач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на формування витрат та податковий кредит не підтверджене необхідними та достатніми первинними документами, які б стверджували реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, що не дає можливості встановити фактичного здійснення таких операцій з останнім.

Погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ПП 07.08.1995 взято на податковий облік у відповідача, 31.03.2008 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Основними видами його діяльності є оптова торгівля деревиною та оптова торгівля будівельними матерілами (а.с.9 зворот).

На підставі Акта від 26.04.2012 №940/22-1/20138568 позапланової виїзної документальної перевірки ПП з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ за період з 01.08.2011 по 31.10.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог: ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ на загальну суму 26241 грн. в т.ч. за серпень 2011 року - 10030грн, за вересень 2011 року 5999грн та за жовтень 2011 року - 10212грн; пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2 ст.135 ПК України, в результаті чого занижено об'єкт оподаткування за ІІ-ІV квартали 2011 року на загальну суму 131205грн, внаслідок чого занижено податок на прибуток за звітний період на 30177грн, в т.ч. за ІІІ квартал 2011 року - 18433грн та за ІV квартал 2011 року - 11744грн; ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228, 628, 638, 655, 662, 664 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ (а.с.9-14).

16.05.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0004382301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 30177грн (основний платіж 30177грн); №0004392301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 32801,25грн (основний платіж 26241грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 6560,25грн) (а.с.7-8).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У відповідності до положень пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 цього ж Кодексу об'єктом оподаткування з прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. а) п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена: договором поставки товару від 15.08.2011 №06/08 на постачання цегли та металопродукції, електродвигунів, видатковими та податковими накладеними на кожну партію поставлених товарів, ТТН на їх транспортування, квитанціями про оплату за поставленні товари; договором переробки від 10.08.2011 №05/08 на переробку обрізних пиломатеріалів з метою виготовлення вагонки, рейок та брусів, актом надання послуг (виконання робіт), податковими накладними, ТТН на їх транспортування, квитанцією про оплату за надані послуги (а.с.56-60, 63, 65-66, 73, 76-77, 82-89, 91-93).

Вказані первинні документи не були проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також не враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари (послуги) використані ним у своїй господарській діяльності - були реалізовані своїм контрагентам, що підтверджено належними первинними документами (а.с.61-62, 64, 67-72, 74-75, 78-81, 90).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів (послуг) придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

Не заслуговують на увагу, твердження відповідача, щодо сумнівів у фактичному транспортуванні придбаних товарів (продукції переробки)у зв'язку із недостовірними даними в ТТН щодо транспортних засобів, які здійснювали перевезення.

В ТТН вказано, що транспортування здійснювалося автомобілями Камаз, р.н.АС 4858 АН та Рено, р.н.АС 5962 АН. Разом з тим, з отриманої ОДПІ інформації р.н.АС 4858 АН належить автомобілю ВАЗ, а р.н.АС 5962 АН - СітроенДжампет (а.с.11).

Однак, слід зазначити, що оскільки транспортування придбаного товару (переробленої продукції) здійснювалося засобами ТОВ, ПП не може нести відповідність за недостовірність даних про транспортні засоби, які здійснювали таке транспортування, в ТТН.

При цьому не заслуговують уваги доводи відповідача, щодо фіктивності укладених договорів між позивачем та ТОВ через недостовірність даних вказаних в ТТН, оскільки відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце

ТОВ на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. Крім того, таке належним чином у серпні-жовтні 2011 року задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ у господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ результатів його перевірок оформлених Актами від 14.03.2012 №46/22-6/35594018 та 18.04.2012 №753/23-3/35594018.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Доказів участі ПП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Як вбачається із висновків Акта від 26.04.2012 №940/22-1/20138568 відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ТОВ із його постачальниками, які ґрунтувалися на висновках Актів перевірок останнього від 14.03.2012 №46/22-6/35594018 та 18.04.2012 №753/23-3/35594018, де зроблено висновок, що господарські операції ПП є нереальні(фіктивні).

При цьому відповідні висновки останніх Актів були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із ПП.

Разом з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідні первинні документи є в наявності в ПП, були представлені ним до перевірки та долучені до апеляційної скарги.

Крім того, слід зазначити, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, у справі №2а/0370/1303/12 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 29.03.2012 №0002452301.

Як вбачається із змісту цих судових рішень, скасоване податкове повідомлення-рішення щодо зменшення суми грошового зобов'язання з ПДВ, було прийнято на підставі Акта від 14.03.2012 №46/22-6/35594018.

Зокрема цей Акт, якраз і використовувався ОДПІ при проведенні перевірки позивача і в основному на його підставі, у відповідній частині, зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних відносинах, про наявність недобросовісної взаємопов'язаності позивача та його контрагента, про несумісність предметів спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про фіктивність (нереальність, безтоварність) правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Додатково, суд апеляційної інстанції вважає за необхідно вказати на таке.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення також не відповідає.

Одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (п.4 ч.1 ст.7 КАС України).

За змістом ч.ч.4, 5 ст.11 цього ж Кодексу суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суд першої інстанції зазначених вимог процесуального закону не врахував, необхідних первинних документів не витребував у сторін, хоча такі були надані позивачем до перевірки, у зв'язку з чим прийшов до передчасних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ПП та ТОВ.

Згідно пп.1, 3, 4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вікінг» задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 16 травня 2012 року №№0004382301, 0004392301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 07 березня 2014 року.