Ухвала суду № 37600844, 05.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/800/32995/13

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

секретар судового засідання Василенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, полку патрульної служби при Одеському міському управлінні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання неправомірними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував наступним. 28 квітня 2009 року був призначений на посаду командира полку патрульної служби при ОМУ ГУМВС України в Одеській області. 22 жовтня 2012 року позивач надав до ГУ МВС в Одеській області на ім'я Міністра внутрішніх справ України рапорт про його звільнення з органів МВС за власним бажанням. 28 жовтня 2012оку позивач, знаходячись на лікарняному, направив через ТОВ «Нова пошта» на адресу ГУ МВС України в Одеській області інший рапорт від 25 жовтня 2012 pоку, в якому просив раніше поданий рапорт про його звільнення з органів внутрішніх справ України не розглядати, оскільки рапорт від 22 жовтня 2012 року був ним написаний в емоційному стані. Проте наказом Міністра внутрішніх справ України від 12 листопада 2012 року №928 о/с полковника міліції ОСОБА_1 було звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 16 листопада 2012оку №588 о/с позивач був звільнений у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення 16 листопада 2012 року. Вважає звільнення зі служби протиправним, оскільки відповідачами була порушена процедура звільнення, передбачена пунктами 64 «ж», 68 Положення, а саме: позивач не мав бажання звільнятися зі служби з органів внутрішніх справ, звільнення позивача здійснено за відсутності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, та до закінчення трьохмісячного строку попередження.

Просив з урахуванням уточнення позовних вимог визнати протиправними і скасувати накази Міністра внутрішніх справ України від 12 листопада 2012 року №928 о/с та начальника ГУ МВС України в Одеській області від 16 листопада 2012оку №588 о/с; поновити позивача на посаді командира полку патрульної служби при ОМУ ГУ МВС в Одеській області з 16 листопада 2012 року; зобов'язати полк патрульної служби при ОМУ ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6084,64 грн, починаючи з 16 листопада 2012 року по день набрання законної сили рішенням суду; рішення суду допустити до негайного виконання.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано накази Міністра внутрішніх справ України від 12 листопада 2012 року №928 о/с та начальника ГУ МВС України в Одеській області від 16 листопада 2012оку №588 о/с в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 за власним бажанням. Поновлено полковника міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді командира полку патрульної служби при ОМУ ГУ МВС в Одеській області з 16 листопада 2012оку. Зобов'язано полк патрульної служби при ОМУ ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16 листопада 2012оку по день набрання законної сили рішення суду. Постанову допущено до негайне виконання в частині поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді командира полку патрульної служби при ОМУ ГУ МВС в Одеській області та виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2013 року апеляційні скарги ГУ МВС в Одеській області, полку патрульної служби при ОМУ ГУ МВС в Одеській області та МВС України задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено наступне.

22 жовтня 2012 року командир полку патрульної служби при ОМУ ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку з наявною вислугою років для призначення пенсії по лінії МВС.

24 жовтня 2012 року начальником ГУ МВС України в Одеській області підписано подання про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» Положення полковника міліції ОСОБА_1

28 жовтня 2012 pоку ОСОБА_1 направив через ТОВ «Нова пошта» на адресу ГУ МВС України в Одеській області інший рапорт від 25 жовтня 2012 pоку, в якому просив раніше поданий рапорт про його звільнення з органів внутрішніх справ України не розглядати, оскільки рапорт від 22 жовтня 2012 року був ним написаний в емоційному стані.

Наказами Міністра внутрішніх справ України від 12 листопада 2012 року №928 о/с та начальника ГУ МВС України в Одеській області від 16 листопада 2012оку №588 о/с полковника міліції ОСОБА_1, командира полку патрульної служби при ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, звільнено у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення 16 листопада 2012 року.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, прийшов до висновку, що позивач власноручно написав рапорт з проханням звільнити його з органів внутрішніх справ, чим виявив своє добровільне бажання на припинення служби в органах внутрішніх справ, будь-якого тиску з боку посадових осіб ГУ МВС України в Одеській області на ОСОБА_1 не здійснювалося. Крім того, не існує жодного нормативно-правового акту України, яким би безпосередньо встановлювалась необхідність проведення більш ретельних перевірок заяв співробітників про звільнення та причин для цього. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Таким чином, ненадання дозволу на звільнення особи зі служби є прямим порушенням норм Конституції України, а тому керівництвом МВС було видано наказ про звільнення позивача з органах внутрішніх справ за власним бажанням.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Позивач, подаючи рапорт про звільнення, поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, не зазначив.

Крім цього, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, рапорт позивача від 25 жовтня 2012 року поставив під сумнів підстави звільнення, на які посилається позивач у рапорті від 22 жовтня 2012 року. Тобто у ОСОБА_1 не було вільного волевиявлення на припинення служби з мотивів, про які він зазначав у першому рапорті.

Відповідно до пункту 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Тримісячний строк, встановлений зазначеною нормою, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до постановлення наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено. До закінчення трьохмісячного строку попередження зазначені особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися при наявності поважних підстав про звільнення у більш короткий строк.

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 5 грудня 2011 року (справа № 21-236а11) сформулював наступну правову позицію: звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби за власним бажанням до закінчення трьохмісячного строку про таке звільнення, встановленого пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, згідно з яким зазначені особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовились про звільнення у більш короткий строк, є протиправним.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про законність звільнення позивача зі служби до закінчення трьохмісячного строку з дати подання рапорту, оскільки даних про те, що сторони домовились про звільнення у більш короткий строк, у матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача у частині стягнення оплати вимушеного прогулу, помилково зобов'язав полк патрульної служби виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу по дату набрання судовим рішенням законної сили, що не має жодного зв'язку з тривалістю вимушеного прогулу, замість правильного стягнення з дати незаконного звільнення по день поновлення позивача судом першої інстанції на службі.

Станом на дату ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції позбавлений можливості провести відповідні розрахунки, оскільки це пов'язано з дослідженням доказів у справі, а тому у цій частині справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 2, 210, 220, 221, 223, 225, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2013 року скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року змінити. Скасувати зазначену постанову в частині оплати вимушеного прогулу позивача та направити справу у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Амєлін С.Є.

Кобилянський М.Г.