Ухвала суду № 37598144, 13.02.2014, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 427/7706/13-ц

Провадження № 22ц/782/5312/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Авалян Н.М.

суддів - Максюти І.О., Туренка С.І.

при секретарі - Аліханян Г.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 07 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом ПАТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА :

Позивач 16 вересня 2013 року звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що відповідачка отримала кредит в розмірі 1 190,40 грн. на підставі кредитного договору від 28 липня 2008 року. В порушення договору взятих на себе зобов'язань відповідачка не виконала, у зв'язку з чим станом на 21 серпня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 29 152,66 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачки.

Оскаржуваним рішенням суд задовольнив позов. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Акцент-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 152,66 грн., а також судовий збір в розмірі 291,53 грн.

В апеляційній скарзі відповідачка, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір нарахованої пені в межах одного року. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права, якими передбачено, що до вимоги про стягнення пені застосовується строк позовної давності в один рік.

Перевіривши матеріали справи, надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до вимог ст.ст.11,213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою грошового зобов'язання за кредитним договором, позивач вправі вимагати у судовому порядку стягнення заборгованості. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки за домовленістю сторін договору строк позовної давності збільшений до п'яти років за всіма вимогами, в тому числі за вимогою про стягнення пені.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та законодавству.

З матеріалів справи вбачається, що 28 липня 2008 року між Банком та відповідачкою укладено договір, за умовами якого Банк передав позичальнику кредитні кошти у розмірі 1190,40 грн. на придбання товару на строк 12 місяців з 28 липня 2008 року по 28 липня 2009 року включно. Позичальник зобов'язувався здійснювати погашення заборгованості шляхом щомісячної оплати з 15 по 20 число кожного місяця по 135,02 грн.

Відповідачка свої зобов'язання за Договором щодо повернення кредитних коштів не виконала , внаслідок чого станом на 21 серпня 2013 року утворилась заборгованість за договором в розмірі 29152,66 , яка складається із: 1190,40 грн. - заборгованість за кредитом, 89,91 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 320,75 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 25687,18 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1364,41 - штраф (процентна складова).

З матеріалів справи також вбачається, що укладаючи кредитний договір, відповідачка погоджувалась із затвердженими Банком Умовами надання споживчого кредиту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення боржником зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

У заяві позичальника від 28 липня 2008 року визначено, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує Банку пеню, розмір якої зазначений у п. 5.1 Умов надання споживчого кредиту (далі - Умови).

Згідно з п. 5.1 Умов при порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п.п. 3.2.2., 3.2.3 Умов, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1,25% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки платежу.

З пункту 5.4 Умов вбачається, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п. 5.1, 5.2, 5.3 цих Умов, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане позичальником.

Відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у п'ять років.

Одже, позичальниця, укладаючи кредитний договір, погоджувалась із Умовами надання споживчого кредиту, які є його частиною, та в яких строк позовної давності збільшено до п'яти років, що не заборонено ст. 259 ЦК України, за правилами якої сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

З доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що пеня нарахована відповідачці за період з 15 жовтня 2008 року по 21 серпня 2013 року, а позов предявлений в суді 16 вересня 2013 року, тобто у межах п'ятирічного строку

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачка, укладаючи кредитний договір, погоджувалась із Умовами надання споживчого кредиту, які є його частиною, та в яких строк позовної давності збільшено до п'яти років, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції строків позовної давності за вимогою про стягнення пені не заслуговують на увагу.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував Рішення Конституційного суду України (справа №7-рп/2013) від 11 липня 2013 року за конституційним поданням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Вказаним рішенням Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці). Крім того цим рішенням, рекомендовано Верховній Раді України законодавчо врегулювати питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання позичальниками - фізичними особами грошових зобов'язань у відносинах споживчого кредитування.

З огляду на те, що суб'єктами врегульованих цим Законом правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, його положення щодо граничного розміру неустойки (пені) не може бути застосований до сторін кредитного договору, укладеного між банком та фізичною особою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невірність застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права, яке призвело до невірного вирішення справи; за своїм змістом є доводами, викладеними в обґрунтування заперечень проти позову, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст.307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 07 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом

Суддя-доповідач: