Постанова № 37582588, 11.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 року Справа № 917/2033/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,суддя Потапенко В.І.,суддя Плужник О.В.

при секретарі Євтушенкові В.В.

за участю представників:

позивача – не з'явився;

відповідача –не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 359 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 28 листопада 2013 року у справі № 917/2033/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медфармсервіс", м. Лубни Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спікафарм", м. Лубни Полтавської області

про стягнення 72 734,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медфармсервіс" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спікафарм", відповідача про стягнення з останнього ( з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення позову від 04.11.2013 р.) 72734,50 грн., в тому числі: 68535,58 грн. заборгованості по договору поставки № 2 від 03.01.2012 р. та нарахованих на неї 2350,22 грн. пені та 1848,70 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 листопада 2013 року у справі № 917/2033/13 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 62839,37 грн. основного боргу, 2350,22 грн. пені, 1848,70 грн. -3% річних та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення боргу в сумі 5695,16 грн. провадження у справі припинено.

Відповідач із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить це рішення у вказаній частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неправильність висновку господарського суду першої інстанції, що у відповідача відповідно до положень статті 692 Цивільного кодексу України настав строк виконання обов’язку з оплати поставленого позивачем по договору поставки № 2 від 03.01.2012 р. товару після його прийняття за видатковими накладними.

При цьому апелянт зазначає, що такий висновок господарського суду першої інстанції зроблено без урахування положень пунктів 2,4, 25 договору поставки № 2 від 03.01.2012 р., якими передбачено, що першим днем відстрочки платежу є наступний день після дати отримання покупцем товару, вказаного у накладній , а оплата проводиться на умовах вказаних у відвантажувальних документах.Зважаючи на ці пункти договору, та на відсутність у відвантажувальних документах (видаткових накладних) термінів оплати поставленого товару, апелянт вважає, що останнім днем оплати є останній день дії договору-31.12ю2013 р.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, вважає оскаржуване відповідачем рішення прийнятим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим просить залишити його без змін.

В обґрунтування своєї позиції посилається зокрема на те, що строк виконання зобов’язання покупця з оплати поставленого товару чітко встановлений статтею 692 Цивільного кодексу України-після прийняття покупцем товару або товаророзпорядчих документів на нього.Оскільки договором поставки № 2 від 03.01.2012 р. не було встановлено строку надання відстрочки виконання грошового зобов’язання, то, на думку позивача, відповідно до положень статей 530,692 Цивільного кодексу України відповідач повинен був розрахуватися за поставлений товар наступного дня після його прийняття за видатковими накладними.

Сторони,які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання не скористались своїм правом на участь в ньому.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце судового засідання, враховуючи зазначену заяву позивача, справа розглядається за відсутністю представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 03.01.2012 р. між сторонами було укладеного договір на поставку продукції № 2 ( т. 1 а. с. 14 ,15), відповідно до предмету якого ( п. 1.1 договору) позивач зобов’язувався протягом строку дії договору поставити та передати у власність відповідача медичну продукцію (товар), а відповідач зобов’язується прийняти та своєчасно оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна на одиницю товару, асортимент, загальна вартість кожної окремої замовленої партії продукції зазначається у видаткових накладних, що є невід’ємною частиною до цього договору.

Додатковою угодою №2 від 03.01.2013 р. строк дії договору № 2 від 03.01.2012 року продовжено до 31.12.2013 р. (а. с. 17).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач умови договору № 2 від 03.01.2012 р. виконав у повному обсязі, поставив продукцію відповідачу за період з 03.01.2012 р. по 15.05.2013 р. на загальну суму 100 274,79 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних

Даний факт відповідачем не оспорюється.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 2.5 договору оплата за отриманий товар проводиться на умовах, вказаних у відвантажувальних документах, а згідно з пунктом 2.4 договору першим днем відстрочки платежу є наступний день після дати отримання покупцем товару, вказаного у накладній.

З наведених умов договору вбачається, що конкретної дати настання строку виконання зобов’язань покупцем по оплаті товару сторонами не узгоджено, оскільки лише вказано на перший день відстрочки платежу без визначення строку її надання та на здійснення оплати на умовах вказаних у відвантажувальних документах, тоді як видаткові накладні не містять умови щодо строку платежу.

Підписання представником та скріплення печаткою відповідача видаткових накладних, які є первинними обліковими документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції з поставки товару, в тому числі і дату поставки, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки сторони в договорі не обумовили конкретний строк оплати відповідачем отриманого товару, відповідно до наведених положень статті 692 Цивільного кодексу України та положень ч. 1 статті 253 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був оплатити поставлений товар наступного дня з дати, зазначеної у видатковій накладній.

Проте, станом на час звернення позивачем до господарського суду Полтавської області з позовом у даній справі відповідач частково оплатив вказаний товар у розмірі 31 739,21 грн.

Несплаченим залишалась вартість поставленого за договором товару за наступними видатковими накладними: № РН-0000056 від 12.06.2012 р., № РН-0000061 від 19.06.2012 р., № РН-0000064 від 25.06.2012 р., № РН-0000066 від 26.06.2012 р., № РН-0000075 від 16.07.2012 р., № РН-0000077 від 24.07.2012 р., № РН-0000081 від 07.08.2012 р., № РН-0000084 від 16.08.2012 р., № РН-0000088 від 20.08.2012 р., № РН-0000089 від 20.08.2012 р., № РН-0000092 від 28.08.2012 р., № РН-0000095 від 29.08.2012 р., № РН-0000097 від 06.09.2012 р., № РН-0000101 від 13.09.2012 р., № РН-0000104 від 18.09.2012 р., № РН-0000105 від 25.09.2012 р., № РН-0000107 від 26.09.2012 р., № РН-0000110 від 04.10.2012 р., № РН-0000112 від 04.10.2012 р., № РН-0000116 від 15.10.2012 р., № РН-0000119 від 23.10.2012 р., № РН-0000122 від 31.10.2012 р., № РН-0000123 від 31.10.2012 р., № РН-0000128 від 13.11.2012 р., № РН-0000131 від 15.11.2012 р., № РН-0000135 від 26.11.2012 р., № РН-0000142 від 13.12.2012 р., № РН-0000143 від 13.12.2012 р., № РН-0000148 від 25.12.2012 р., № РН-0000003 від 15.01.2013 р., № РН-0000007 від 24.01.2013 р., № РН-0000009 від 29.01.2013 р., № РН-0000013 від 06.02.2013 р., № РН-0000014 від 06.02.2013 р., № РН-0000018 від 12.02.2013 р., № РН-0000021 від 21.02.2013 р., № РН-0000022 від 21.02.2013 р., № РН-0000023 від 21.02.2013 р., № РН-0000025 від 21.02.2013 р., № РН-0000028 від 04.03.2013 р., № РН-0000030 від 04.03.2013 р., № РН-0000033 від 11.03.2013 р., № РН-0000036 від 18.03.2013 р., № РН-0000039 від 25.03.2013 р., № РН-0000040 від 25.03.2013 р., № РН-0000044 від 02.04.2013 р., № РН-0000047 від 10.04.2013 р., № РН-0000049 від 10.04.2013 р., № РН-0000052 від 17.04.2013 р., № РН-0000057 від 22.04.2013 р., № РН-0000059 від 22.04.2013 р. та № РН-0000062 від 15.05.2013 р. на загальну суму 71 735,58 грн.

З матеріалів справи вбачається, що після подання позовної заяви, за період з 10.10.2013 р. по 19.11.2013 р., відповідач сплатив 5 695,16 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 893 від 10.10.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 914 від 15.10.2013 р. на суму 500,00 грн., № 924 від 21.10.2013 р. на суму 500,00 грн., № 935 від 22.10.2013 р. на суму 500,00 грн., № 965 від 30.10.2013 р. на суму 200,00 грн., № 999 від 12.11.2013 р. на суму 500,00 грн., № 1004 від 13.11.2013 р. на суму 1000,00 грн., № 1010 від 15.11.2013 р. на суму 300,00 грн., № 1023 від 19.11.2013 р. на суму 696,16 грн., № 941 від 23.10.2013 р. на суму 500,00 грн. (т. 1 а.с. 140-147).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, сплата частини основного боргу в сумі 5 695,16 грн., яка здійснена відповідачем після подання позову, є підставою для припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог, у зв’язку з відсутністю предмет спору.

Таким чином, з урахуванням проведених оплат, сума основного боргу відповідача за поставлений товар складає 62 839,37 грн.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення 62 839,37 грн. основного боргу та про припинення провадження у справі в частині стягнення 5 695,16 грн. основого боргу.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, що оскільки сторони в договорі не встановили строк виконання зобов’язання з оплати поставленого товару, не зазначивши відповідно до пунктів 2,4, 25 договору такий строк у видаткових накладних і позивачем відповідно до статті 530 ЦК України не було направлено відповідної вимоги -претензії, то останнім днем відстрочки оплати є останній день договору.

Як вже було наведено вище, сторони не досягли згоди щодо відстрочки оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте із вищенаведених положень спеціальної норми статті 692 Цивільного кодексу України випливає обов’язок покупця, в разі невстановлення сторонами строку оплати товару, оплатити такий товар негайно після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, незалежно від того, чи пред’явив продавець пов’язану з цим вимогу.

Тому, як вже зазначалось вище, відповідно до положень статті 692 Цивільного кодексу України та положень ч. 1 статті 253 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був оплатити поставлений товар наступного дня з дати, зазначеної у видатковій накладній.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в пункті 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», пункті 1. Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» та в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012 р. у справі № 12/5026/556/2012.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що відповідну вимогу, в тому числі телеграмою було надіслано позивачем та отримано відповідачем 06.11 2013 р, що підтверджується копією цієї вимоги та телеграми, копіями поштових квитанцій (т. 1 а.с. 127-130).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих за прострочення виконання ним грошових зобов’язань по оплаті поставленого позивачем за договором поставки № 2 від 03.01.2012 р. товару 2350,22 грн. пені та 1848,70 грн. -3% річних, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, як було наведено вище, на момент подання позовної заяви відповідач не оплатив поставлений йому за договором поставки № 2 від 03.01.2012 р. товар на суму 71 735,58 грн., він є боржником, який прострочив виконання грошового зобов’язання по оплаті цього товару.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов‘язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов‘язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов‘язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті. 6.2. договору поставки № 2 від 03.01.2012 р. передбачено, що при порушенні строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Зважаючи на наведене, нарахування позивачем до стягнення пені у сумі 2 350,22 грн. (періоди прострочення по кожній видатковій накладній наведені в заяві про збільшення розміру позовних вимог-т. 1 а.с. 94-100) відповідає умовам договору поставки № 2 від 03.01.2012 р. та положенням статей 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та 3% річних,

Позивачем у відповідності із вказаною нормою нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1848,70 грн.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв’язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28 листопада 2013 року у справі № 917/2033/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 11.03.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Плужник О.В.