Ухвала суду № 37560051, 04.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р.Справа № 820/11582/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника відповідача Бондар Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013р. по справі № 820/11582/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарів", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002092220 від 25.06.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарів" - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 204, 215, 216, 228, 234 Цивільного кодексу України, ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, ст. ст, 70, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 24.05.2013 року по 27.05.2013 року фахівцями ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Металгрупхарків" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Трайдайленд" (38347763) за період з 01.01.2013р. по 31.01.2013р. та подальшої участі отриманих товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) у фінансово-господарській діяльності підприємства.

За результатами перевірки складено акт від 27.05.2013р. № 1961/2220/38160321 (а.с. 8-16), згідно висновків якого податковим органом встановлено порушення ТОВ "Металгрупхарків" п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 54230,00 грн.

З посиланням на даний акт перевірки ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення № 000209220 від 25.06.2013р., яким підприємству позивача збільшені грошові зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 81345,00грн., з яких 54230 - за основним платежем; 27115- штрафні (фінансові) санкції (а.с. 17).

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду не підтверджено правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ в сумі 54 230 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Трайдайленд».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 27.05.2013р. № 1961/2220/38160321 суджень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням зі сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту; пункт 44.2, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу; пункт 44.3, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1. цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її не подання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський обліку. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України "Про бухгалтерський обліку і фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати та податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкових повідомлень-рішень, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність винесення спірних податкових повідомлень-рішень та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування валових витрат, податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що підтверджують понесення платником витрат та надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Під час судового розгляду встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "Металгрупхарків" у січні 2013 року мало господарські взаємовідносини з ТОВ "Трайдайленд" (38347763).

Так, на підставі усної угоди купівлі-продажу позивач отримав у ТОВ "Трайдайленд", згідно рахунків - фактур, кабель ВВГ різної номенклатури та розміру.

Як зазначив позивач, придбаний високовольтний кабель ВВГ придбавався та використовувався ТОВ "МеталгрупХарків", яке є виробничим підприємством та займається механічним обробленням металевих виробів, для заміни існуючого електрокабелю в виробничому корпусі № 15 виробничих приміщень (загальна площа 11061,4 кв.м), що належать позивачу на праві власності, згідно договору купівлі-продажу від 28.09.2012 року, розташованих за адресою : м. Харків, вул. Жовтневої революції, 99.

Необхідність проведення поточного ремонту електромережі корпусу №15 (1-2 поверх) підтверджується дефектним актом від 22.10.2012 р. Для виконання робіт з заміни електро- кабелю його було видано в роботу зі складу за актом приймання-передачі від 31.01.2013 р. електрику ОСОБА_2 Роботи із заміни кабелю виконувалися електриком ОСОБА_2 та робочими ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які мають відповідні спеціальність та освіту, відповідно до дипломів та спеціальних посвідчень про проходження навчання, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач зазначив, що зазначена заміна кабелю здійснювалась протягом 31 січня - 18 лютого 2013 року. Контроль за виконанням робіт здійснював директор по МТЗ Обруснік А.М. Відповідно внутрішньому акту виконаних робіт від 18.02.2013р. виконані роботи по заміні електрокабелю були здані директору Корсун А.І. та інженеру-технологу Пономаренко Л.А. Штатним розкладом підприємства та наказами №4-К від 10.05.2012 р., №5-К від 10.05.2012 р., №11-ОД від 01.06.2012р. ТОВ "Металгрупхарків" підтверджує наявність вказаних спеціалістів на підприємстві.

За приписами ч.1 ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність

Згідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачає, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Зі змісту вказаних норм слідує, що правочини, які укладаються між юридичними особами мають бути в письмовій формі, за винятком тих, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору позивачу були виписані відповідні видаткові та податкові накладні: податкова накладна №54 від 09.01.2013 р. та видаткова накладна №8 від 09.01.2013 р. на суму 55440 грн. в т.ч. ПДВ 9240 грн.; податкова накладна №92 від 14.01.2013 р. та видаткова накладна №15 від 14.01.2013 р. на суму 57600 грн. в т.ч. ПДВ 9600 грн., податкова накладна №108 від 17.01.2013 р. та видаткова накладна №18 від 17.01.2013 р. на суму 54000 грн. в т.ч. ПДВ 9000 грн., податкова накладна №114 від 16.01.2013 р. та видаткова накладна №20 від 16.01.2013 р. на суму 57000 грн. в т.ч. ПДВ 9500 грн., податкова накладна №123 від 21.01.2013 р. та видаткова накладна №21 від 21.01.2013 р. на суму 57360 грн. в т.ч. ПДВ 9560 грн., податкова накладна №143 від 24.01.2013 р. та видаткова накладна №23 від 24.01.2013 р. на суму 43 980 грн. в т.ч. ПДВ 7330 грн.

На підтвердження отримання товару від контрагента - ТОВ "Трайдайленд", позивачем до матеріалів справи надані копії довіреностей №3 від 09.01.2013 р., №5 від 14.01.2013 р. №14 від 17.01.2013 р., №16 від 18.01.2013 р., №17 від 21.01.2013 р. та №22 від 24.01.2013 р. на ім'я Корсун Андрія Івановича.

Отриманий товар було повністю оплачено 17.01.2013 р., 19.02.2013 р., 25.02.2013 р., що підтверджується листами банківських установ, в яких позивачем відкрито розрахункові рахунки - №10015/5137 від 22.10.2013 р. банка "Фінанси та кредит" та №10- 10141 від 23.10.2013 р. ПАТ "Мегабанк".

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем неправомірно застосовано інститут усної форми правочину з купівлі-продажу, внаслідок його неповного виконання у момент вчинення.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що, як вбачається з вищезазначених податкових накладних, виписаних ТОВ "Трайдайленд" на адресу позивача, останні видано на виконання наступних договорів поставки: № 23 від 24.01.2013 року, № 21 від 21.01.2013 р., № 20 від 18.01.2013 року, № 18 від 17.01.2013 року, № 15 від 14.01.2013 року, № 8 від 09.01.2013 року. Однак, жодних договорів позивачем ані до перевірки, ані під час судового розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, не надано. Водночас, видаткові накладні видано ТОВ "Трайдайленд" на підставі вищезазначених рахунків-фактур або без замовлення.

Крім того, позивачем не надано документів, що підтверджують фізичне переміщення зазначеного кабелю та отримання його позивачем.

Під час судового розгляду справи відповідачем зазначається, а представником позивача не заперечувався той факт, що на момент проведення перевірки підприємства ТОВ "Металгрупхарків", позивач надав лише такі документи: рахунки - фактури №0000008 від 09.01.2013р., №0000015 від 14.01.2013р., №0000018 від 17.01.2013р., №0000020 від 18.01.2013р., №0000021 від 21.01.2013р., №0000023 від 24.01.2013р., податкові накладні №54 від 09.01.2013р., №92 від 14.01,2013р., №108 від 17.01.2013р., №114 від 18.01.2013р., №123 від 21.01.2013р., №143 від 24.01.2013р. та видаткові накладні.

Судом, для з'ясування факту перевезення кабелю, придбаного у ТОВ "Трайдайленд", витребовувались у позивача відповідні докази.

Під час судового розгляду справи зазначив, що отриманий у ТОВ "Трайдайленд" кабель перевозився з м.Київа до м.Харкова ФОП ОСОБА_8 згідно договору надання транспортних послуг від 01.11.2012 року № 0111/12.

Факт перевезення кабелю позивач підтверджує актом виконаних робіт №ОУ-3 від 31.01.2013 р. Розрахунки за виконані транспортні роботи підтверджуються видатковим касовим ордером від 24.04.2013 року.

Колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до п.п. 11.5 -11.7 "Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. № 363 ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку та шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому колегія суддів зауважує, що в підтвердження транспортування товару за спірним правочином з м. Київа до м. Харкова позивачем товарно-транспортні накладні не надано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів фактичного перевезення придбаного у ТОВ "Трайдайленд" товару.

Крім того, акт здачі-прийняття робіт №ОУ-3 від 31.01.2013 р., складений між позивачем та ФОП ОСОБА_8, не може бути прийнятий судом в якості належного доказу у справі на підтвердження фактичного переміщення придбаного у ТОВ "Трайдайленд" товару, оскільки він не містить найменування та обсягу товару, що перевозився, дати здійснення відповідних перевезень у кількості 6 разів. Також, з даного акту неможливо встановити, що ФОП ОСОБА_8 здійснено перевезення саме придбаного позивачем у ТОВ "Трайдайленд" кабелю.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем документи в своїй сукупності не підтверджують реального здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ "Трайдайленд". Посилання позивача на використання придбаного товару у власній господарській, шляхом виконання робіт з заміни електро-кабелю, не можуть слугувати належним доказом у справі, оскільки не підтверджують факту придбання використаного кабелю саме у ТОВ "Трайдайленд" в січні 2013 року.

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод та які є передумовою його формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Недоведеність наявності цих чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість формування платником податків податкового кредиту, зокрема, недоведеність здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування витрат, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників певних операцій.

Позивачем не надано інших доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності або окремо підтверджувати фактичне вчинення спірних операцій та зумовлювали право позивача на формування спірних сум податкових вигод.

Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та наведених вище норм законодавства у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав (фактичного виконання спірних операцій саме контрагентом позивача), з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для їх формування.

Надані позивачем та досліджені судом документи, наведені ним доводи, не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Таким чином, встановлені в ході судового розгляду обставини свідчать про правильність висновків відповідача щодо порушення ТОВ "Металгрупхарів" пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок заниження у січні 2013 року податку на додану вартість в сумі 54 230 грн.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, довів обґрунтованість висновків акту перевірки та правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0002092220 від 25.06.2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0002092220 від 25.06.2013 року, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача у справі колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металгрупхарків" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013р. по справі № 820/11582/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 11.03.2014 р.