Ухвала суду № 37539161, 11.03.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/774/999/14 Головуючий в I інстанції - Башмаков Є.А.

Справа № 412/7007/2012

Категорія 27 Доповідач - Городнича В.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Городничої В.С.

суддів - Волошина М.П., Романюк М.М.

при секретарі - Косенко І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до відповідача, посилаючись на те, що 12.04.2005 року між ним та відповідачем було укладено договір депозитного вкладу № Оn48631287, за умовами якого він передав банку 64 264 євро 32 цента на строк три місяці до 12.07.2005 року, з виплатою відсотків щомісячно в розмірі 11%. Крім того, 18.04.2005 р. на вказаний депозитний рахунок він також вніс 590 євро. В червні 2005 року він звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення вкладу. Листом від 12.08.2005 року №08020001000/2-3241 банк надав відповідь, що зазначений депозитний рахунок не відкривався та грошові кошти в касу банку не вносилось.

Враховуючи зазначене, позивач просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь 64 854 євро 32 цента депозитного вкладу, 46 405 євро процентів та у рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2013 року в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.04.2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 64 584 євро 32 центи, в рахунок відшкодування моральної шкоди 2 000 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.11.2013 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.04.2013 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач, не погоджуючись з рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2013 року, просить його скасувати та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2013 року залишенню без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.04.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір депозитного вкладу № Оn48631287, за яким він зобов'язався надати банку грошові кошти у сумі 62 264,22 євро на строк 3 місяці, тобто до 12.07.2005 року, а банк зобов'язався сплачувати проценти на вклад за ставкою у розмірі 11,00% річних. 12.04.2005 року за меморіальним ордером № 01 позивач вніс в касу банку 64 264,32 євро, а 18.04.2005 року за меморіальним ордером № 01 ще 590,00 євро.

29.06.2005 року позивач через свого представника ОСОБА_2 звернувся до голови правління банку та директора Дніпропетровського регіонального управляння, директора Правобережного відділення з письмовими заявами про повернення вкладу та процентів. Кошти за вкладом йому не повернули.

Договір, на підставі якого позивач просить стягнути грошові кошти, від 12.04.2005 року з боку відповідача підписано заступником Правобережного відділення Дніпропетровського регіонального управління ЗАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_3, якого у подальшому було звільнено та відносно якого СБУ України у Дніпропетровській області розслідується кримінальна справа № 131. Станом на 12.04.2005 року у ОСОБА_3 були відсутні повноваження на укладення договорів депозитних вкладів від імені відповідача у зв'язку зі спливом строку довіреності, що надавалася йому раніше. Повноваження на укладення договорів депозитних вкладів на 12.04.2005 року у Правобережному відділенні були наявні у директора Добронравової І.І., заступника директора Цемашко Р.Е.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що надані позивачем меморіальні ордери про внесення коштів за договором від 12.04.2005 року є неналежним та недопустимим доказом внесення коштів за договорами депозитних вкладів та не прийняв до уваги посилання позивача та його представників щодо переукладення договорів після спливу строку їх дії, оскільки надана копія договору від 11.01.2005 року, який укладався до договору від 12.04.2005 року, не посвідчена, оригінал не надано, тому договір від 11.01.2005 року та меморіальний ордер від 10.01.2005 року не є письмовим доказом у розумінні ст.64 ЦПК України.

Суд прийшов до висновку, що позивачем та його представниками не надано доказів згідно вимог ст. 59 ЦПК України та ст. 1059 ЦК України про внесення коштів до каси банку за договором від 12.04.2005 року.

Згідно наказу № 574 від 07.04.2005 року, з 11.04.2005 року за депозитними вкладами в євро строком на 3 місяці чинною була депозитна ставка - 4,75%. У матеріалах справи відсутні докази того, що сторонами була досягнута згода на укладення договору депозитного вкладу на умовах спірного договору від 12.04.2005 року з відсотковою ставкою 11 % річних, та що договір на таких умовах був схвалений відповідачем та виконувався.

Згідно протоколу виїмки та огляду за кримінальною справою № 131 від 07.06.2005 року печатка каси № 25 була вилучена не в касі банку, а у ОСОБА_3 в особистому портфелі, а за висновком службового розслідування не використовувалася в касі тривалий час, у тому числі і станом на 2005 рік, у зв'язку з її привласненням ОСОБА_3 та самовільним використанням.

Договір від 12.04.2005 року відсутній по обліках відповідача на паперових носіях та по електронному обліку, відсутні будь-які операції про внесення ОСОБА_1 суми в євро як за договором від 12.04.2005 року, так і в інший період.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що сторони, згідно наданими у справі доказами, договір депозитного вкладу від 12.04.2005 року № Оn48631287 на суму 62 264,22 євро на строк 3 місяці, тобто до 12.07.2005 року, не укладали і тому підстави стягнення сум за договором депозитного вкладу, на який посилається позивач, моральної шкоди, відсутні.

Окрім цього суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення шкоди за ст.1172 ЦК України, на яку також посилався позивач та його представники, оскільки договір від 12.04.2005 року та меморіальні ордери за ним підписав ОСОБА_3, що не підлягало доведенню за ст. 61 ЦПК України, однак до посадових обов'язків ОСОБА_3 не входило підписання договорів депозитних вкладів у зв'язку з відсутністю повноважень (довіреності) та приймання грошових коштів при укладенні договорів депозитних вкладів (компетенція касира).

З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини по справі, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Апелянт в своїй скарзі посилається на те, що в банківській установі позивачу на підтвердження внесення ним коштів за Договором про депозитний вклад № Оn48631287 від 12.04.2005 р. у розмірі 64 264,22 євро видано меморіальний ордер №01 від 12.04.2005 р. та 18.04.2005 р. на зазначену суму, що документально обґрунтовують здійснення відповідачем операції по залученню грошових коштів позивача на вкладний (депозитний) рахунок. Недотримання при цьому форми документу при оформленні прийняття коштів (не використовувався прибутковий касовий ордер) не спростовують факту здійснення такої операції. Помилковими вважає апелянт й висновки суду про неможливість вирішити у даній справі питання про повернення позивачу спірної суми до встановлення винної особи у кримінальній справі, що розслідується. У цій кримінальній справі позивач не звертався з відповідною заявою про визнання себе потерпілим, оскільки вважає, що саме банк повинен повернути належні грошові кошти. Також, на думку апелянта, судом не дано відповідної юридичної оцінки встановленому та доведеному факту заподіяння позивачу шкоди працівником банку при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Проте з такими доводами апелянта погодитися не можна, враховуючи наступне.

Так, належних документів, що підтверджують внесення грошової суми, як при укладенні договору банківського вкладу від 11.01.2005 р. так від 12.04.2005 р. позивачем не надано.

Надані позивачем на підтвердження внесення коштів меморіальні ордери не відповідають вимогам чинного на той час законодавства в сфері банківської діяльності, взагалі не містять відомостей про будь-яку операцію, оскільки в них відсутні номери рахунків. Згідно з п. 1.19-1 ст.1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення безготівкових операцій по списанню коштів з рахунка платника та внутрішньо-банківських операцій. Тобто меморіальний ордер не міг оформлюватися за готівковою операцією, за ініціативою фізичної особи. При цьому невідповідність наданих меморіальних ордерів не є результатом невиконання працівником банку обов'язку по оприбуткуванню коштів та правильного оформлення операції, а виключно є результатом того, що ОСОБА_1 (або інша особа) не передав кошти до каси банку, банк кошти не отримав.

Крім того, Інструкцією про касові операції в банках України (затверджена постановою Правління НБУ від 14.08.2003 року № 337) визначено, що підтвердженням внесення коштів є - заява про переказ готівки, прибутковий касовий ордер, грошовий чек, квитанція. Перелік є вичерпним, а тому меморіальний ордер не передбачений у якості документу про внесення готівки при оформленні договору депозитного вкладу.

Відповідно до п.3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку.

Відповідно до п. 8 глави 2 Інструкції після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Вищенаведене свідчить про неукладеність банком договору, наданого ОСОБА_1 від 12.04.2005 р., строком на 3 місяці, на суму 62 264,22 євро, з відсотковою ставкою 11% річних, згідно положень ст. 638,639,640,1058,1059 ЦК України.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про захист прав споживача, розірвання депозитного вкладу від 12 квітня 2005 року, стягнення суми вкладу та процентів, а також моральної шкоди.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на норми ст.1172 ЦК України, оскільки позовних вимог про відшкодування банком шкоди, завданої працівником при виконанні ним своїх службових обов'язків позивачем заявлено не було, фактичних обставин та доказів на обґрунтування таких вимог до суду також не надано. Отже саме по собі посилання позивача на вищевказану норму, без пред'явлення відповідних вимог, не може бути підставою для задоволення позову про відшкодування шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду судом апеляційної інстанції не встановлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: