Ухвала суду № 37524007, 10.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року м. Київ К/800/18571/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 р.

у справі № 2а-8024/09/1370 (№25833/10/9104)

за позовом Дочірнього підприємства з 100% іноземним капіталом «Юсенко Україна» корпорації «Юсенко Інтернешнл Інк.»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство з 100% іноземним капіталом «Юсенко Україна» корпорації «Юсенко Інтернешнл Інк.» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.04.2009 р. №0000082341/0, від 24.06.2009 р. №0000082341/1 та від 07.09.2009 р. №0000082341/2, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.06.2008 р. по 30.06.2008 р., про що складено акт від 15.04.2009 р. № 738/23-409/30051913, яким встановлено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2008 року у розмірі 388 463,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2009 р. №0000082341/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 388 463,00 грн.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.06.2009 р. №0000082341/1, від 07.09.2009 р. №0000082341/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для зменшення контролюючим органом суми бюджетного відшкодування позивача стало непідтвердження заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, оскільки у перевіряємому ланцюгу постачальників товару позивачу, не виявлено факту надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, у ланцюгах постачання позивачу при придбанні труб бурильних у ТОВ «Нафтосервіс» та далі по ланцюгам постачання встановлено, що останній є посередником, а основним постачальником реалізованої продукції є ТОВ «Сервісторгопт», якого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009 р. у справі №Б29/35-09 визнано банкрутом.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність у ланцюгу постачальників платника податку, що заявив бюджетне відшкодування, підприємства щодо якого існують сумніви у дотриманні ним податкового законодавства, не є підставою для позбавлення такого платника бюджетного відшкодування.

При цьому судовими інстанціями було встановлено, що безпосередній контрагент позивача зареєстрований належним чином, є платником податку на додану вартість, відтак за наявності податкової накладної, на підставі якої відповідні суми податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів були включені позивачем до податкового кредиту, порушень останнім норм матеріального права немає.

Суд касаційної інстанції погоджується із доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що наведені висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до додаткової угоди №2 до договору від 21.12.2007 р. №11-2112/07с, укладеної з ТОВ «Нафтосервіс», придбано труби бурильні у кількості 65,28 т. на загальну суму 2 330 781,00 грн., у т.ч. ПДВ - 388 463,60 грн.

За результатом вчиненої господарської операції, позивачем до складу податкового кредиту попереднього звітного періоду включено суми податку на додану вартість у розмірі 388 463,00 грн. по податковій накладній від 23.06.2008р. №12, отриманій від ТОВ «Нафтосервіс».

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у контрагента товару, на яку платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Крім того, відповідно до п.п. 7.7.4, 7.7.5 п.7.7 ст.7 вказаного Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому, платник податку у п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або розпочати позапланову виїзну перевірку.

Як вбачається з матеріалів справи, у порушення вищезазначених вимог законодавства, перевірка проводилася контролюючим органом у період з 15.04.2009 р. по 15.04.2009 р., хоча податкові декларації були подані позивачем у вересні 2008 року.

При цьому, 15.10.2008 р. відповідачем було складено довідку про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 388 463,00 грн. за серпень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.06.2008 р. по 30.06.2008 р. згідно податкової декларації за серпень 2008 року.

Згідно з п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. №327 за результатами перевірок у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства оформляється довідка.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що проведеною податковим органом перевіркою достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2008 року не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Крім того, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу заявленої ним суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2010 р. та Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 р. у справі № 2а-8024/09/1370 (№25833/10/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.