Ухвала суду № 37523926, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/9991/28475/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 28.12.2009 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 р.

у справі №23/4/09-АП-5/114/09-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олівіас-04»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олівіас-04» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 28.12.2009 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 17.04.2008 р. №0000322301/0, від 19.06.2008 р. №0000322301/1, від 29.08.2008 р. №0000322301/2 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог діючого законодавства, іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р. та валютного законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р., про що складено акт від 31.03.2008 р. №40/23-1/32937331, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2008 р. №0000322301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 195 464,40 грн., з яких 130 309,60 грн. за основним платежем та 65 154,80 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного рішення, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.06.2008 р. №0000322301/1, від 29.08.2008 р. №0000322301/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про безпідставне формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Техсервіс Трейд», оскільки останнім не задекларовано податкові зобов'язання та не сплачувалися до бюджету суми податку на додану вартість. Крім того, податковий орган зазначає, що на час вчинення спірних господарських операцій ТОВ «Техсервіс Трейд» знаходилося на стадії ліквідації, у зв'язку з чим не могло здійснювати господарську діяльність.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді було отримано від ТОВ «Техсервіс Трейд» насіння соняшника, яке в свою чергу, було використано позивачем у власній господарській діяльності та по вказаним господарським взаємовідносинам, на підставі отриманих податкових накладних, сформовано податковий кредит за травень, червень 2006 року.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем у відповідності до вимог законодавства сформовано податковий кредит по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Техсервіс Трейд», оскільки станом на час вчинення вказаних господарських відносин останнього було зареєстровано платником податку на додану вартість і внесено до реєстру платників податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до приписів п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, із встановленням судом реальності та товарності господарської операції, на переконання колегії судів є достатніми підставами для виникнення права на податковий кредит.

Пунктом 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платниками податку на додану вартість.

Крім того, висновок податкового органу про те, що неподання контрагентом позивача податкових декларацій з податку на додану вартість за травень, червень 2006 року, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень від 17.04.2008 р. №0000322301/0, від 19.06.2008 р. №0000322301/1, від 29.08.2008 р. №0000322301/2 та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 28.12.2009 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 р. у справі №23/4/09-АП-5/114/09-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.