Ухвала суду № 37523914, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/9991/27764/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.09.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 р.

у справі №2а-15012/09/6/0170

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

про визнання недійсною перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим (далі - відповідач) про визнання недійсною перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.09.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2009 р. №0002141701/0 (від 28.09.2009 р. №0002141701/1, від 10.11.2009 р. №0002141701/2, від 08.12.2009 р. №0002141701/3), від 31.08.2009 р. №0002151701/0 (від 28.09.2009 р. №0002151701/1, від 10.11.2009 р. №0002151701/2, від 08.12.2009 р. №0002151701/3) та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 18.08.2009 р. № 1394-17-1-09-НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем ч.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п.п.19.1 а) п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», абз.7 ст.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2009 р. №0002141701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7 893,90 грн. та №0002151701/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 66 567,00 гр., з яких 44 378,00 грн. за основним платежем та 22 189,00 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.09.2009 р. №0002141701/1, від 10.11.2009 р. №0002141701/2, від 08.12.2009 р. №0002141701/3, від 28.09.2009 р. №0002151701/1, від 10.11.2009 р. №0002151701/2, від 08.12.2009 р. №0002151701/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що кошти, які надходять на розрахунковий рахунок платника єдиного податку, є транзитними і платник не має права власності на такі кошти, отже при визначенні суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для нарахування єдиного податку ці кошти не включаються до бази оподаткування.

Судовими інстанціями було встановлено, що обсяг виручки від здійснення підприємницької діяльності позивачем на спрощеній системі оподаткування, за висновками податкового органу фактично становив за 2008 рік - 1 469 993,00 грн., за І квартал 2009 року - 221 890,00 грн., а згідно даних звітів суб'єкта малого підприємництва за 2008 рік - 80 000,00 грн., І квартал 2009 року - 11 100,000 грн.

За наведених обставин, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727, оскільки виручка позивача у ІV кварталі 2008 року перевищує дозволений за спрощеною системою оподаткування рівень (500 000 грн.) на 969 993,00 грн.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, позивач, як фізична особа-підприємець застосовує спрощену систему оподаткування та звітності за видом діяльності - «роздрібна торгівля хлібобулочними виробами» з 01.01.2006 р.

На підставі укладених з СП «Керченський хлібокомбінат» ЗАТ «Кримхліб» договорів, позивачем були придбані у останнього хлібобулочні вироби, які реалізовувалися в орендованих у ЗАТ «Кримхліб» кіосках.

Грошові кошти від реалізації хлібобулочної продукції ні на розрахунковий рахунок позивача, ні в касу не поступали, оскільки отримані грошові кошти 1-2 рази на тиждень переводилися на рахунок СП «Керченський хлібокомбінат» ЗАТ «Кримхліб», за виключенням комісійної винагороди за вказані послуги по реалізації продукції згідно договорів комісії та мерчандайзингу, що не заперечується відповідачем.

З дослідженої попередніми судовими інстанціями копії книги обліку витрат та доходів позивача встановлено, що її дані повністю відповідають квартальним звітам позивача за І-ІV квартал 2008 року, за І-ІІ квартал 2009 року. Відповідно даних книги, доходи за І квартал 2008 року становили 18 200,00 грн., ІІ квартал 2008 року - 17 700,00 грн., ІІІ квартал 2008 року - 19 350 грн., ІV квартал 2008 року - 24 750,00 грн., всього за 2008 рік - 80 000,00 грн.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що держава гарантує право на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, кожному громадянину України через систему норм національного законодавства шляхом створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва.

Зокрема, Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку і звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Положеннями ст. 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000,00 грн.

Відповідно до ст. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених вказаним Указом положень.

Єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо дохід платника єдиного податку не перевищує 500 000,00 грн. на рік.

У той же час, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку - фізичної особи у звітному податковому періоді.

Отже, кошти, отримані позивачем за здійснений продаж товару за договором комісії, не є виручкою від реалізації продукції в розумінні положень Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», оскільки вся виручка від продажу товару належить комітенту і не є доходом позивача та не поступала на розрахунковий рахунок чи в касу позивача.

Враховуючи встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, відповідачем не доведено перевищення позивачем граничних розмірів виручки встановлених ст.1 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», оскільки такі висновки мають бути підтверджені відповідними первинними документами.

Не можуть бути визнані обґрунтованими і висновки відповідача про обов'язок позивача зареєструватись платником податку на додану вартість, оскільки поширення загальної системи оподаткування, зокрема, положень Закону України «Про податок на додану вартість», на платника можливе з моменту перевищення розміру виручки визначеного статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», оскільки до цього часу він не є платником податку на додану вартість.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у том числі з використанню локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Таким чином, за відсутності встановленого факту перевищення позивачем граничного обсягу оподатковуваних операцій, передбаченого п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість, визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 29.09.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 р. у справі №2а-15012/09/6/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.