Ухвала суду № 37523912, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/9991/922/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 р.

у справі №2а-1469/11/2070

за позовом Казенного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Казенне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О.Морозова» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги: скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.01.2010 р. №0000010849 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 11 427,63 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 627,50 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності декларування від'ємного значення податку на додану вартість та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за вересень 2010 року, про що складено акт від 06.01.2011 р. №16/49-0/14310299, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2011 р. №0000010849, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 14 510,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 627,50 грн.

Спірним є рішення в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування у розмірі 11 427,63 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 627,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при визначені суми бюджетного відшкодування з боку позивача відсутні порушення вимог податкового законодавства, у зв'язку з чим немає підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування та нарахування санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2010 року позивач здійснював операції за договором комісії від 15.04.2008 р. № РОЕ-30.1-22-D/К-08/1211-ХКБМ, за яким Дочірнє підприємство Державна компанія «Укрспецекспорт» Державне зовнішньоторговельне та інвестиційне підприємство «Промоборонекспорт» (комісіонер) зобов'язалось за дорученням позивача (комітент) за комісійну плату, від свого імені та за рахунок комітента здійснити необхідну комерційно-маркетингову роботу, укласти контракт з третьою особою - нерезидентом (покупець - Китайська народна республіка) з експортної поставки (продажу) повного комплекту документації моторно - трансмісійної установки з двигуном 6ТД-2 для танка, визначеної у специфікації постачання і виконання робіт та надання силами консультантів та інженерів комітента послуг, визначених у Специфікації надання послуг, з технічної підтримки та навчання за межами митної території України на території покупця та на території кінцевого користувача - нерезидента.

За виконання доручення, комісіонер мав отримувати згідно п. 6.9 даного договору комісійну плату у розмірі 6% від ціни продажу товару та надання послуг.

Відповідно п. 6.12 даного договору комісіонер мав право відрахувати належну йому комісійну плату, а також інші кошти відповідно умов договору з усіх грошових коштів, отриманих ним за реалізований за дорученням комітента товар та надані послуги.

За результатом вчинених господарських операцій, позивачем до складу податкового кредиту попереднього звітного періоду - вересня 2010 року включено суми податку на додану вартість у розмірі 11 427,63 грн. по отриманій комісійній винагороді та відшкодуванню витрат комісіонера по податковим накладним від 25.08.2010 р. №111 та від 27.08.2010 р. №112.

При цьому, за висновками податкового органу, позивачем не надано первинних документів, що підтверджували б списання грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на рахунок комісіонера, що свідчить про те, що фактичного перерахунку податку на додану вартість не відбулося. Крім того, податковий орган вважає, що розрахунки комісіонера за надані комісійні послуги, проведені шляхом утримання комісіонером вартості комісійної винагороди з сум авансового платежу, які надійшли від нерезидента через комісіонера, за послуги, що будуть надані підприємством замовнику-нерезиденту, не можна вважати фактичною сплатою.

З такими висновками скаржника обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Нормами п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Приписами ст.1011 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

У відповідності до вимог ст.1020 Цивільного кодексу України, комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що у даному випадку підтвердженням фактичної сплати за надані комісіонером послуги є недоотримання позивачем від комісіонера грошових коштів, а також звіт комісіонера.

Усі надані комісіонером комісійні послуги, що передбачені вищезгаданим договором комісії, та їх вартість відповідно з вимогами п.4.1.4 Договору оформляються та відображаються у звітах комісіонера, що є невід'ємними частинами договору комісії.

Таким чином, комісійна винагорода, яка утримується комісіонером з коштів, які належать комітенту є фактичною сплатою комітентом коштів за послуги, які надані у попередніх податкових періодах комісіонером, постачальникам таких послуг.

Як обґрунтовано встановлено судом апеляційної інстанції, сума податку, яка підлягає бюджетному відшкодуванню дорівнює сумі податку фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) та становить 11 427,63 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, оскільки під час розгляду даної справи відповідачем не було надано жодних належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість та незаконність вимог позивача щодо повернення йому, заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, підстав вважати, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій таким, що було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права немає.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 р. у справі №2а-1469/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.