Ухвала суду № 37523909, 03.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2014 року м. Київ К/9991/38364/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.07.2009 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р.

у справі №2а-10474/09/2170

за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Херсонський комбінат хлібопродуктів» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22.07.2009 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р., позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 р. №0002232301/0, відшкодовано позивачу з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення. а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено позапланову невиїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень, серпень 2008 року, за результатами якої складено акт від 15.05.2009 р. №1535/23-2/00952367.

У ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.1 п.7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4. пп. 7.7.1 та 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, що полягає у завищенні підприємством суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 323 999,16 грн., зокрема, за червень 2008 року на суму 57 325,96 грн., за серпень 2008 року на суму 266 673,20 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 р. №0002232301/0, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 323 999,16 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивачу стало встановлення факту відсутності за юридичною адресою постачальників по другому ланцюгу продавців товару та невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару.

Як свідчать матеріали справи, основними постачальниками позивача у травні, липні 2008 р. були ТОВ ТД «Херсонзерноекспо», ТОВ «Юг-Агрокомплекс», ПП «ВКФ «Пик», ТОВ «Профі Гренй» та ТОВ «Геліос і К», здійснення господарської діяльності із якими підтверджується відповідними платіжними та іншими первинними документами (договорами, накладними).

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у вказаних підприємств товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.07.2009 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2011 р. у справі №2а-10474/09/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.