Постанова № 37517001, 06.03.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р.Справа № 916/2889/13 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.,

суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.,

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Максименко Ю.Ф. (директор),

від відповідача - не з'явився,

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М"

на рішення господарського суду Одеської області від 18.12.2013р.

по справі №916/2889/13

за позовом Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М"

до Військової частини А 1785

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування

про стягнення 174 430,06 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Представник позивача в судовому засіданні не заявляв клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 06.03.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2013р. Мале приватне підприємство „Фірма „Альфа-М" (далі - МПП Фірма „Альфа-М", позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини А 1785 (далі - ВЧ А 1785, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування (далі - Управління, третя особа) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за зобов'язаннями, які виникли станом на 30.09.2013р. за Мировою угодою № 212 від 24.11.2011р. на загальну суму 174 430, 06 грн., з яких: 123 231, 01 грн. - сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції, з яких: 92 032, 12 грн. - сума основного первісного боргу згідно п. 1.1 Мирової угоди станом на 30.09.2008р.; 31 198,89 грн. - сума збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції за період з 01.10.2008р. до 30.09.2013р.; 13 819,95 грн. - сума 3% річних, нарахованих за період з 01.10.2008р. до 30.09.2008р.; 11 931,40 грн. - сума пені, нарахованої за період з 01.01.2012р. до 30.09.2013р.; 25 447, 70 грн. - збитків від неодержаного доходу, розрахованих за період з 01.01.2012р. до 30.09.2013р. Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в сумі 3 488, 60 грн., витрати пов'язані з розглядом справи в суді, у тому числі і витрати на відрядження представника МПП Фірма „Альфа-М".

Позов вмотивовано тим, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514 стягнуто з ВЧ А1785 на користь МПП „Фірма „Альфа-М" заборгованість за надані послуги зв'язку згідно договору №212 від 21.05.2004р. Виданий на виконання вказаної постанови наказ від 26.01.2009р. було звернуто до примусового виконання 23.09.2011р., однак, заборгованість не погашено. При цьому, 24.11.2012р. стосовно частини суми заборгованості в розмірі 92 032,12 грн. між сторонами було укладено мирову угоду №212, яка охопила суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та штрафні санкції, стягнуті судом по справі №5/123-08-4514, та судові витрати позивача по справі №11/17-4648-2011. В мировій угоді №212 сторони дійшли згоди про припинення зобов'язань за договором №212 від 21.05.2004р. та додатковими угодами №№1, 2 до нього, а також зобов'язань за судовими рішеннями у справі №5/123-08-4514. Через невиконання відповідачем умов мирової угоди №212 від 24.11.2012р. позивач нарахував до стягнення з відповідача суму збільшення основного боргу за рахунок індексу інфляції, три проценти річних, пеню та збитки від неодержаного доходу.

Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, відповідно до останньої редакції заяви від 09.12.2013р. за вх.№37413/13 позивач просив суд, розглянути п. 2 уточнених позовних вимог у такій редакції: стягнути з ВЧ А 1785 на користь МПП Фірма „Альфа-М" згідно ст. 44 ГПК України витрати на сплату судового збору в сумі 3 488, 60 грн., витрати позивача на відрядження свого представника до суду у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи у суді в сумі 1 953, 44 грн. та інші судові витрати, які позивач зазначає за час розгляду справи в суді.

16.10.2013р. Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування надало до господарського суду копію довідки №2/1935, з якої вбачається, що Військова частина А1357 відповідно до директиви Міністра оброни України від 27.02.2012р. №Д-322/1/*1 розформована, а Військова частина А 1785, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Спартаківська,2, визначена її правонаступником.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.12.2013р. (суддя Малярчук І.А.) позов МПП Фірма „Альфа-М" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 614,45 грн. судових витрат по справі № 11/17-4648-2011, зазначених сторонами у п. 1 мирової угоди № 212 від 24.11.2011р., 1 035,44 грн. витрат на відрядження та 33,00 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог МПП Фірма „Альфа-М" про стягнення з ВЧ А 1785 заборгованості в сумі 90 366, 25 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Припиняючи провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України щодо частини позовних вимог на суму 90 366,25 грн., рішення вмотивоване тим, що вищевказана частина позовних вимог була предметом судового розгляду та з цих підстав є відповідне судове рішення - постанова ОАГС від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514, яка є обов'язковою до виконання, тобто, позивач вже отримав судовий захист свого порушеного права щодо стягнення на його користь з відповідача 90 366,25 грн., де 53 225,43 грн. основна сума заборгованості, 26 475,34 грн. - індексу інфляції, 4072,03 грн. - три проценти річних, 5 141,73 грн. - пені, 889,15 грн. - державного мита, 118,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 444,57 грн. держмита за розгляд апеляційної скарги

Щодо позовної вимоги МПП Фірма „Альфа-М" в частині стягнення з відповідача 1 665,87 грн. судових витрат по справі № 11/17-4648-2011 рішення господарського суду мотивоване тим, що дана позовна вимога частково обґрунтована, доведена та підлягає частковому задоволенню в сумі 614, 45 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виплата заробітної плати не є витратами позивача, понесеними у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав, а отже відшкодуванню в сумі 918,00 грн. за рахунок відповідача не підлягає.

Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення 31 198,89 грн. індексу інфляції за період з 01.10.2008р. по 30.09.2013р., 13 819,95 грн. - 3% річних за період з 01.10.2008р. по 30.09.2013р. в рішенні суду зазначено, що із доданих до позову розрахунків індексу інфляції та трьох процентів річних, їх нараховано саме на суму заборгованості 92 032,12грн., яка включає в себе 53 225,43 грн. - суму первісного боргу, 26 475,34грн. - суму збільшення первісного збору за рахунок індексу інфляції за період до 30.09.2008р., 4 072,03грн. - суму трьох процентів річних, нарахованих за період до 30.09.2008р., 5 141,73 грн. - суму пені, що є неприпустимим, оскільки саме грошовим зобов'язанням у розумінні ст.625 ЦК України є сума основного боргу - 53 225,43грн.

Також, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені та збитків від неодержаного доходу посилаючись на те, що у позові МПП «Фірма „Альфа-М" чітко визначило у розрахунку загальну суму, на яку нараховано три проценти річних, індекс інфляції та пеню, як таку, що вже містить у собі основну заборгованість, три проценти річних, індекс інфляції та пеню. Також, позивачем недоведено наявності у сукупності вини, факту заподіяння збитків, причинно - наслідкового зв'язку між заподіяними збитками та протиправною поведінкою відповідача.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, МПП «Фірма „Альфа-М" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просило рішення скасувати та прийняти нове рішення по суті позовних вимог. Згідно ст.ст. 44, 49 та п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України стягнути з відповідача судові витрати позивача, які він зазнав під час розгляду справи в суді першої інстанції, витрати на сплату судового збору в сумі 3 488, 60 грн., витрати позивача на відрядження свого представника до суду в розмірі 1 953, 44 грн., а також судові витрати на апеляційне оскарження в сумі 573,50 грн. та інші судові витрати, які зазначає позивач за час розгляду справи в апеляційному суді.

Позивач вважає рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог безпідставним, необґрунтованим, винесеним без повного з'ясування обставин, що мають значення у справі з порушенням норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

13.02.2014р. до початку судового засідання через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду від МПП «Фірма „Альфа-М" надійшла заява про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 5 232,90 грн., які останній зазнав під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, витрати позивача на відрядження свого представника до суду в зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в сумі 2 890, 88 грн. та інші судові витрати, яких зазнає позивач за час розгляду справи в апеляційному суді.

В судовому засіданні 13.02.2014р. було оголошено відкладення розгляду апеляційної скарги до 06.03.2014р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

06.03.2014р. до початку судового засідання через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду від МПП «Фірма „Альфа-М" надійшла заява в якій позивач просив розглянути п. 3 апеляційних вимог у такій редакції: стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 5 232,90 грн., які останній зазнав під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, витрати позивача на відрядження свого представника до суду в зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в сумі 3 844, 48 грн. та інші судові витрати, яких зазнає позивач за час розгляду справи в апеляційному суді.

Представник третьої особи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 25.01.2014р. та 13.02.2014р., проте представник в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки не повідомив та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 25.01.2014р. та 13.02.2014р.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 06.03.2014р. представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.05.2004р. між ВЧ А 1357 (замовник) та МПП „Фірма „Альфа-М" (виконавець) було укладено договір №212 на виконання технічного обслуговування систем зв'язку в/ч А 1357 Південного ОК ЗС України, за умовами якого замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку в/ч А 1357 Південного ОК (п.1.1. договору).

Приписами пунктів 3.1., 3.2. даного договору встановлено, що сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом 2/212 на 2004 рік становить 23 915,64 грн. Оплата за виконане технічне обслуговування проводиться замовником на підставі пред'явлених виконавцем рахунків з підписаними замовником актами виконаного технічного обслуговування.

На підтвердження факту надання послуг позивачем відповідачу, в матеріалах справи наявні належним чином завірені копії актів виконання технічного обслуговування №2/12 від 25.12.2004р., №1/12 від 29.11.2005р., №1/10 від 30.06.2006р.

Також, факт надання позивачем відповідачу послуг за договором №212 від 21.05.2004р. та наявність у нього основного боргу в сумі 53 225,43 грн. підтверджено постановою ОАГС від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514 за позовом МПП „Фірма „Альфа-М" до ВЧ А 1357 про стягнення 88 914,53грн., згідно якої позовні вимоги позивача задоволено повністю, стягнуто з ВЧ А 1357 на користь МПП „Фірми „Альфа-М" 53 225, 43грн. заборгованості, 26 475,34грн. індексу інфляції, 4 072,03 грн. - 3% річних, 5 141,73 грн. пені, 889,15 грн. державного мита, 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 444,57грн. держмита за розгляд апеляційної скарги.

24.11.2011р. між ВЧ А 1357 (сторона-1) та МПП „Фірма „Альфа-М" (сторона-2) було укладено мирову угоду №212 „Про реструктуризацію зобов'язань за договором №212 від 21.05.2004р. та додатковими угодами №1 від 20.04.2005р. та №2 від 21.11.2005р. з урахуванням рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514".

Приписи ч.4 статті 121 ГПК України передбачають, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, однак, в матеріалах справи відсутні докази подання вказаної мирової угоди №212 від 24.11.2011р. на затвердження суду, а також затвердження її судом.

Відповідно до абз.1, 5, 6, 9 п.3.19. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК України). Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. Якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою, тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах. Якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в процесі виконавчого провадження, укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством, не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Отже, укладена між сторонами спору мирова угода, яка судом не затверджена, не може вважатись мировою угодою у розумінні ст.78, 121 ГПК України безвідносно до її змісту та назви. З врахуванням чого, мирова угода №212 від 24.11.2011р., укладена між МПП „Фірма „Альфа-М" та ВЧ А 1357, є звичайним правочином та не є мировою угодою у розумінні ст.121 ГПК України, отже створює для сторін тільки ті наслідки, про які вони домовились у даній угоді.

Між тим, частина позовних вимог в сумі 90 366,25 грн. згідно п.1.1. мирової угоди №212 від 24.11.2011р., є правовідносинами сторін по договору №212 від 21.05.2004р., які вже були предметом судового розгляду та з цих підстав є відповідне судове рішення - постанова ОАГС від 24.03.2009р. у справі №5/123-08-4514, обов'язковою до виконання, та МПП „Фірма „Альфа-М" мав право звернутись до примусового виконання даного судового рішення з метою одержання з боржника присудженої заборгованості, тобто, позивач вже отримав судовий захист свого порушеного права щодо стягнення на його користь з відповідача 90 366,25 грн., де 53 225,43грн. заборгованості, 26 475,34грн. індексу інфляції, 4 072,03 грн. три проценти річних, 5 141,73 грн. пені, 889,15грн. державного мита, 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, 444,57грн. держмита за розгляд апеляційної скарги

Отже, судова колегія вважає, що в частині позовних вимог на суму 90 366,25 грн. господарський суд правомірно припинив провадження на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України, яка передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Однак, згідно із абз. 3,4 п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Отже, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми пені рішення суду першої інстанції залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення, а відповідно в частині інфляційних втрат та 3% річних, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню.

Згідно розрахунку позивача, до стягнення заявлені суми інфляційних - 31 198,89 грн. та 3% річних в розмірі 13 819,95 грн. нарахованих за період з 01.10.2008р. по 30.09.2013р.. Однак, вказаний розрахунок свідчить, що в порушення ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні та 3% річних нараховані останнім не на суму основного боргу 53 225,43 грн., а на всю суму стягнуту за постановою ОАГС від 24.03.2009р. у справі № 5/123-08-4514 - 90 336,25 грн. (92 032,12 грн. за розрахунками позивача), до складу якої увійшли інфляційні - 26 475,34 грн. ((2751,02 (за період з 29.12.2005 р. по 30.09.2008 р.)+12531,8 (за період з 07.12.2005 р. по 30.09.2008 р.)+11192,52 (за період з 08.07.2006 р. по 30.09.2008 р.)) та 3% річних - 4 072,03 грн. (446,45 (за періоди з 29.12.2005 р. по 31.12.2005 р., з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р., з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р.)+2022,54 (за періоди з 07.12.2005 р. по 31.12.2005 р., з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р., з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р.)+1603,04 (за періоди з 08.07.2006 р. по 31.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р., з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р.)).

Здійснивши перерахунок, судова колегія визначила суму інфляційних та 3% річних від суми основного боргу 53 225,43 грн., які підлягають стягненню за період з 24.03.2009р. - по 30.09.2013р. у розмірі 159,68 грн. та 7 218, 24 грн. відповідно.

Щодо нарахування позивачем збитків від неодержаного доходу, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку МПП „Фірма „Альфа-М", збитки від неодержаного доходу нараховані за період з 01.01.2012р. по 30.09.2013р. в сумі 25 447,70 грн.

Згідно ст. 224, абз. 3 ч.1 ст. 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню, включаються, зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, можуть бути стягнені не будь-які передбачувані доходи, а ті доходи, які кредитор міг реально одержати при відсутності порушення. Отже, з боржника не можуть бути стягнені неодержані кредитором доходи за відсутності доказів того, що кредитор готовий був до вчинення дій, спрямованих на одержання прибутку, мав для цього всі майнові та організаційні можливості, але з вини боржника ці дії не були доведені до логічного завершення, або ці дії повністю були вчинені, але не принесли очікуваних доходів з вини боржника.

Відповідно до ч.4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Такі докази в матеріалах справи відсутні. Надані позивачем документи, а саме: договір на строковий вклад (депозит) „Максимальний" №32 від 23.09.2011р. та додатковий договір до нього №1 від 28.03.2012р., договір на строковий вклад (депозит) „Максимальний" №1484 від 09.10.2012р. та додаткові договори до нього №1 від 14.01.2013р., №2 від 19.04.2013р., №3 від 17.07.2013р., укладені між ПАТ „Державний ощадний банк України" та МПП Фірма „Альфа-М" не є доказами вжиття заходів позивачем щодо отримання ним прибутку.

Отже, підстави для стягнення упущеної вигоди відсутні та суд першої інстанції цілком правомірно відмовив позивачу у задоволенні даної вимоги.

Щодо вимоги апелянта про відшкодування витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, згідно ст. 44 ГПК України, судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У п.29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 „Про деякі питання застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" вказано, що в абз. 2 п. 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України" зазначено, що до інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК). Водночас у господарського суду немає передбачених законом підстав вважати відповідними витратами згадані у наведеному питанні видатки сторони у справі, а так само зазначати про відмову в їх стягненні у резолютивній частині судового рішення. Якщо сторона у справі вважає, що зазнала збитків, у зв'язку з оплатою видатків на відрядження свого працівника (працівників) або з оплатою послуг фахівця (крім адвоката), який не перебуває з нею у трудових відносинах, то вона не позбавлена права звернутися в установленому законом порядку до іншої сторони (сторін) з позовною вимогою про відшкодування таких збитків.

З урахуванням викладеного, витрати позивача по справі, які позивач зазнав, у зв'язку з відрядженням представника для участі в судових засіданнях, не може бути віднесено до судових витрат, тобто у вимогах про стягнення витрат, пов'язаних із забезпеченням явки представника позивача до суду, судова колегія відмовляє у повному обсязі.

Господарським судом вірно зазначено, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 665,87грн. судових витрат по справі №11/17-4648-2011, зазначених сторонами у п.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011р., з врахуванням її часткової обґрунтованості та доведеності, підлягає задоволенню та стягненню з відповідача судові витрати в сумі 614,45грн.

Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарським судом не надано належної оцінки всім зазначеним вище обставинам, що призвело до прийняття частково невірного рішення, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задовольню, а рішення господарського суду частковому скасуванню.

Враховуючи викладене, підлягають перерахуванню сума судового збору, сплачена позивачем при зверненні ним до суду першої інстанції з позовом, що повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача, а також підлягає стягненню сума судового збору за звернення МПП "Фірма "Альфа-М" з апеляційною скаргою.

Судова колегія також залишає без задоволення заяву позивача про стягнення з відповідача судових витрат, понесених ним при розгляді апеляційної скарги, оскільки, ці витрати не можливо, як зазначалось вище, згідно приписів ГПК України, вважати судовими витратами, а застосування до цих вимог по аналогії приписів ЦПК України суд вважає неможливим.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 18.12.2013 р. в частині стягнення з Військової частини А 1785 на користь Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" 1 035, 44 грн. витрат на відрядження та 33, 00 грн. судового збору скасувати, виклавши пункт другий резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Військової частини А 1785 на користь Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М":

159, 68 грн. - інфляційних втрат;

7 218,24 грн. - 3% річних;

614,45 грн. - судових витрат по справі № 11/17-4648-2011;

159,85 грн. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову».

3. В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 18.12.2013р. - залишити без змін.

4. Стягнути з Військової частини А 1785 на користь Малого приватного підприємства „Фірма „Альфа-М" 79, 92 грн. понесених витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідні накази з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07.03.2014 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.