Рішення № 37510110, 03.03.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 березня 2014 року Справа № 913/827/13

Провадження №5/913/2897/13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції, м. Луганськ

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Алчевськ Луганської області

про стягнення 1351320 грн. 31 коп.

та за зустрічним позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Алчевськ Луганської області

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції, м. Луганськ

про визнання недійсним господарського зобов'язання за частково недійсним положенням п. 1.9.1 кредитного договору № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008 та застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення збитків в сумі 14401 грн. 10 коп., а також стягнення моральної шкоді в сумі 80000 грн. 00 коп.

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Віннікова С.В.,

суддів Голенко І.П. та Старкової Г. М.

Секретар судового засідання Гуленко К.С.

У судовому засіданні брали участь:

від позивача - Калінін С.В., головний юрисконсульт, довіреність від 23.10.2013 № 525/12;

від відповідача - ОСОБА_4

Відповідно до ч. 7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України за ініціативою суду здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

в с т а н о в и л а:

Суть спору: публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 1351320,31 грн. заборгованості за кредитним договором № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008, з яких: 1303392,00 грн. кредитної заборгованості, 44727,76 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 1894,59 грн. пені за порушення строків погашення кредиту та 1305,96 грн. пені за порушення строків погашення процентів.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 - відповідачем за первісним позовом, заявлено зустрічний позов від 18.11.2013 № б/н по справі № 913/827/13 до початку розгляду справи по суті з вимогою про визнання недійсним господарського зобов'язання за частково недійсним положенням п. 1.9.1 кредитного договору № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008 та застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення збитків в сумі 14401 грн. 10 коп., а також стягнення моральної шкоді в сумі 80000 грн. 00 коп.

Приймаючи до уваги, що передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі подання зустрічного позову до початку розгляду справи по суті, можуть бути використані стороною під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції (вказану позицію викладено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18), вказаний зустрічний позов прийнято судом до сумісного розгляду із первісним.

Позивачем у судовому засіданні 03.03.2014 подана заява про зменшення розміру позовних вимог від 27.02.2014 № 140-12-2-00/84, в якій він просить стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в сумі 982872 грн. 00 коп. за кредитним договором № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшення розміру позовних вимог є правом позивача. Тому, вказана заява позивача приймається судом до розгляду.

Представником позивача подано клопотання від 03.03.2014 № 140-12-2-00/87 про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що тривають переговори щодо мирового врегулювання спору.

Відповідачем також подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він не мав змоги ознайомитися зі змістом заяви про зменшення позовних вимог, звірити розрахунки та у разі необхідності надати заперечення на змінені вимоги.

Дане клопотання судом відхиляється, оскільки відкладення розгляду справи є неможливим через закінчення встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку вирішення даного спору, оскільки зменшення розміру позовних вимог не є підставою для того, щоб строк розгляду спору розпочався спочатку.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне з приводу того, що між сторонами тривають переговори щодо мирового врегулювання спору. Так, відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право укласти мирову угоду на стадії виконання судового рішення.

Дана справа розглядається судом за новим розглядом.

При первісному розгляді даної справи Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 1351320,31 грн. заборгованості за кредитним договором № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008, з яких: 1303392,00 грн. кредитної заборгованості, 44727,76 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 1894,59 грн. пені за порушення строків погашення кредиту та 1305,96 грн. пені за порушення строків погашення процентів.

Рішенням господарського суду Луганської області від 03.06.2013 у справі № 913/827/13 (суддя Василенко Т.А.) в позові відмовлено частково; щодо вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитом в сумі 128208,00 грн., заборгованості за процентами в сумі 44 727,76 грн., пені за порушення строків оплати кредиту в сумі 1894,59 грн., пені за порушення строків погашення процентів в сумі 1305,96 грн. провадження у справі припинено; в задоволенні вимог про стягнення боргу за кредитом в сумі 1175184, 00 грн. відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2013 у справі № 913/827/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дучал Н.М., судді Склярук О.І., Ушенко Л.В.) рішення господарського суду Луганської області від 03.06.2013 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.09.2013 у справі

№ 913/827/13 рішення господарського суду Луганської області від 03.06.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2013 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

При цьому, в зазначеній постанові суду касаційної інстанції вказано, що за умовами п. 1.9.1. кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.п. 2.3.7. - 2.3.14., 2.3.16., 2.3.17. та ст. 3 цього договору).

Однак, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, попередні судові інстанції належним чином не дослідили та не з'ясували наявності/відсутності фактів невиконання усіх боргових та інших зобов'язань за цим договором, на які відсилає п. 1.9. цього договору.

Обмежившись посиланням на те, що відповідач своєчасно та в повному обсязі виконує свої зобов'язання за кредитними договором, оскільки під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем в повному обсязі погашені прострочені платежі за кредитом та відсотками, здійснені необхідні строкові виплати відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів, суди не врахували, що факт наявності/відсутності передбачених п. 1.9. кредитного договору обставин має існувати на момент звернення позивача до суду. Подальше виконання стороною зобов'язань за договором не може бути підставою для звільнення від відповідальності, якщо їх порушення мало місце на час звернення позивача до суду.

Крім того, застосовуючи до спірних відносин п. 1.9. кредитного договору, яким передбачено право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем зобов'язань за цим договором, суди не врахували, що чинне законодавство України (ст. 610 ЦК України) розрізняє поняття невиконання та неналежного виконання зобов'язання (виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання).

Також, пославшись на ненадання позивачем своєчасної відмови від перенесення строків оплати за кредитним договором, суди попередніх інстанцій не дослідили правових наслідків ненадання банком відповіді щодо перенесення позичальнику строків погашення заборгованості за вказаним договором.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції (далі - банк, кредитор, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (позичальник, відповідач) 07.12.2007 укладено Генеральну угоду про надання кредитних ресурсів № 010/52-00/157/Г, яка належним чином підписана сторонами договору (далі за текстом - генеральна угода).

Відповідно до п. 1.3 статті 1 Статуту (а. с. 45) Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль".

Згідно п. п. 1.1 п. 1 генеральної угоди кредитор на положеннях цієї угоди зобов'язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, які є її невід'ємними частинами. Кредитні кошти надаватимуться траншами за умови належного оформлення забезпечення згідно п. 2.6.

Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати суми 5 000 000 грн. (п. п. 1.2 п. 1 генеральної угоди).

За п. п. 1.4 п. 1 генеральної угоди термін користування кредитними коштами за даною угодою встановлюється до 06.12.2017, якщо інше не передбачено кредитними договорами, укладеними в рамках даної угоди.

Між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 1 до генеральної угоди про надання кредитних ресурсів № 010/52-00/157/Г від 07.12.2007 кредитний договір № 014/52-00/157/Г-2 від 11.03.2008 (далі за текстом - договір).

В частині № 1 даного договору визначені наступні умови: розмір кредиту - 2 500 000 грн. 00 коп., цільове призначення кредиту - на споживчі цілі; процентна ставка - 13,5 %, дата остаточного повернення кредиту - 06.12.2017 (включно).

Згідно п. п. 1.1 кредитного договору банк на положеннях та умовах цього договору, надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині № 1 цього договору, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені договором.

За умовами п. п. 1.4.1.2. кредитного договору банк надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

У відповідності до п. п. 1.4.1.3 кредитного договору проценти нараховуються не пізніше дати, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток № 1 до цього договору), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, виходячи з фактичної кількості календарних днів у місяці та році, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються позичальником відповідно до умов п. п. 1.5 договору.

Згідно п. п. 1.4.1.4 кредитного договору нараховані проценти сплачуються позичальником на рахунок процентів банку, вказані в частині № 1 цього договору у розмірі, визначеному п. п. 1.4.1.2.-1.4.1.7. цього договору. Якщо дата повернення нарахованих процентів припадає на небанківський день - платежі здійснюються позичальнику у банківський день, наступний за таким не банківським днем, але не пізніше передостаннього дня поточного місяця.

Пунктом 1.5 кредитного договору визначено порядок виконання боргових зобов'язань.

Так, погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору) шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на позичковий рахунок, вказаний в частині № 1 цього договору.

Нараховані в порядку, передбаченому цим договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений в Графіку повернення кредиту та сплати процентів.

Відповідно до п. п. 1.7.1 п. 1.7 договору банк здійснює видачу кредиту позичальнику однією сумою чи траншами згідно з кредитною заявкою позичальника.

Згідно п. п. 1.9.1 договору незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначений банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором (в т. ч., але не виключно, встановлених п 2.3.8-3.13, п. п. 1.4.1 та ст. 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

На виконання умов генеральної угоди та кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти одним траншем в сумі 2 500 000 грн. 00 коп., що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем.

В порушення умов кредитного договору відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту у встановлені строки.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № с13-120-1-2/6090 від 07.12.2012 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/52-00/157/Г-2 від 11.03.2008, у якій містилася вимога про дострокове погашення з посиланням на п. 1.9.1 кредитного договору заборгованості у 30-тиденний термін з моменту отримання претензії. Дана претензія отримана відповідачем та залишена без відповіді та виконання.

У зв'язку з викладеним, первісний позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, в якому просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 1351320,31 грн. заборгованості за кредитним договором № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008, з яких: 1303392,00 грн. кредитної заборгованості, 44727,76 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 1894,59 грн. пені за порушення строків погашення кредиту та 1305,96 грн. пені за порушення строків погашення процентів.

Разом з тим, приймаючи до уваги заяву позивача за первісним позовом про зменшення розміру позовних вимог від 27.02.2014 № 140-12-2-00/84, позовними вимогами за первісним позовом є стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 982872 грн. 00 коп. за кредитним договором № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом та необхідність відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які становлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

- 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З приводу практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховним судом України видано узагальнення від 24.11.2008.

Так, зазначено, що недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти суб'єктного складу;

- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно із п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсний правочин, який не вчинено.

В обґрунтування заявлених вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що положення п. 1.9.1 Кредитного договору порушують публічний порядок, оскільки він спрямований на порушення конституційних прав відповідача за первісним позовом та незаконне заволодіння його майном, а також вказує, що спірний правочин укладено під впливом обману. Крім того, заявник зустрічного позову просить застосувати наслідки вчинення правочину під впливом обману, стягнувши збитки в сумі 14401 грн. 10 коп., а також заявляє до стягнення моральну шкоду в сумі 80000 грн. 00 коп.

Доводи заявника зустрічного позову про те, що положення п. 1.9.1 Кредитного договору порушують публічний порядок, оскільки він спрямований на порушення конституційних прав відповідача за первісним позовом та незаконне заволодіння його майном, а також те, що спірний правочин укладено під впливом обману, судом відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 зазначено, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Приймаючи до уваги, що кредитний договір, укладений між сторонами у справі, не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, немає підстав вважати його таким, що порушує публічний порядок.

Згідно із ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

З приводу практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховним судом України видано узагальнення від 24.11.2008.

Щодо правочинів, вчинених під впливом обману, в зазначеному узагальненні наведено, зокрема, наступне.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини,

невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Оскільки, позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману, підстав для визнання недійсним п. 1.9.1 кредитного договору немає.

Крім того, приписами ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України встановлено загальні засади цивільного законодавства, до яких, зокрема, відноситься свобода договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, сторонами виходячи зі свого вільного волевиявлення було визначено можливість дострокового повернення кредиту за вимогою банку в оскаржуваному правочині.

Крім того, стаття 1050 Цивільного кодексу України передбачає в разі прострочення повернення чергової частини право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Також, слід зазначити, що станом на день прийняття даного судового рішення кредитний договір, укладений між сторонами у справі, є прийнятий до виконання його сторонами (видача банком кредиту відповідачеві та використання позичальником наданого кредиту).

Разом з тим, слід відмовити в задоволенні зустрічного позову в частині застосування наслідків вчинення правочину під впливом обману, а саме стягнення збитки в сумі 14401 грн. 10 коп. як такої вимоги, що є похідної від вимоги про визнання п. 1.9.1 кредитного договору недійсним.

Позовна вимога за зустрічним позовом про стягнення з відповідача моральної шкоди в оціненій фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 сумі 80000 грн. не підлягає задоволенню виходячи з положень ст. ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України за недоведеністю належними певними засобами доказування та враховуючи вищенаведені обставини.

Таким чином, у задоволенні позовним вимог за зустрічною позовною заявою слід відмовити повністю.

Первісний же позов підлягає задоволенню враховуючи наведене також з наступних підстав.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008 з врахуванням додаткових угод до нього, є кредитним договором, згідно якого, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2. ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Крім того, за приписами Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254, за реєстр. в Міністерстві юстиції України 8 липня 2003 року за N 559/7880, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України, що прийняте у відповідності до статті 41 Закону України "Про Національний банк України" і статті 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та з метою введення єдиних вимог до організації операційної діяльності в банках України Правління Національного банку України, підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (п.п.4.2., 4.3.). До первинних документів відносяться меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій)(п. 4.4."б" Положення). Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи (п. 4.6. Положення): меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

Як було зазначено вище у даному рішенні кредит було видано банком відповідачу за первісним позовом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно п.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається з пп. 1.9.1 договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначений банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором (в т. ч., але не виключно, встановлених п 2.3.8-3.13, п. п. 1.4.1 та ст. 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Приймаючи до уваги, що у первісного відповідача утворилася заборгованість зі сплати кредиту та відсотків за користування ним за жовтень-листопад 2012 року, позивач звернувся до відповідача з претензією № с13-120-1-2/6090 від 07.12.2012 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/52-00/157/Г-2 від 11.03.2008 (так, на день направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту відповідачем за первісним позов мало місце невиконання ним п. 2.3.1 договору), у якій містилася вимога про дострокове погашення з посиланням на п. 1.9.1 кредитного договору заборгованості у 30-тиденний термін з моменту отримання претензії, то строк виконання грошового зобов'язання первісним відповідачем з дострокового повернення кредиту настав.

Відповідно до ст.ст. 43, 33 Господарського процесуального кодексу України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі не надав.

Так, вимоги позивача в частині стягнення кредитної заборгованості підлягає задоволенню повністю в сумі 982872 грн. 00 коп.

Стосовно вказівок Вищого господарського суду України щодо ненадання банком відповіді про перенесення позичальнику строків погашення заборгованості за вказаним договором слід зазначити наступне.

Клопотання відповідача за первісним позовом про перенесення строків оплати за кредитним договором вказаний лист є лише пропозицією про зміну умов договору і саме так розцінений первісним позивачем, про що свідчить наявна у матеріалах справи відповідь позивача №С13-120-1-2/402 від 23.11.2012 на клопотання.

Так, приймаючи до уваги положення ст.188 Господарського та 651 Цивільного кодексів України, а також п.12.3 Генеральної угоди 2.2.1 та п.6.3 частини 2 кредитного договору щодо можливості зміни договору між сторонами лише за їх згодою, та наявності у позивача права не виконувати будь-які вимоги відповідача, якщо їх виконання суперечить зобов'язанням відповідача за Кредитним договором.

За змістом п. 8.1. Генеральної угоди, яким відповідач наділяється правом лише клопотати перед Позивачем про зміну умов договору, але аж ніяк не правом на безумовну зміну їх за власним бажанням.

Відповідь позивача, а власне передостанній її абзац, свідчить, що домовленість між сторонами не досягнута. Так банк зазначає, що домовленість про перенесення строків платежів не підтверджена відповіддю про повне й безумовне прийняття пропозиції або вчиненням дій до виконання умов, передбачених пропозицією.

Крім того, що за змістом 8.1 Генеральної угоди клопотання про перенесення строків платежів за договором може заявлятись у разі наявності ускладнень пов'язаних із незалежними від позичальника причинами позивач за зустрічним позовом же на власний розсуд розпорядився своїми коштами - направив їх на ремонт власного майна; отже причина тимчасової неплатоспроможності первісного відповідача полягає у його власних діях. Крім того, на виконання вимог п.8.1 Генеральної угоди первісний відповідач ніяких документів, які б об'єктивно підтверджували неможливість своєчасної сплати заборгованості, до клопотання не додав.

Таким чином, оцінивши наявні докази, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню повністю. З відповідача підлягають стягненню заборгованість з тіла кредиту в сумі 982872 грн. 00 коп.

У задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судовий збір за первісним позовом покладаються на первісного відповідача у справі в сумі 19657 грн. 44 коп., а також за зустрічним позовом в сумі 3035 грн. 02 коп.

У пункті 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вказано, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Первісним позивачем при подачі апеляційної та касаційної скарг сплачено судовий збір в сумі 11751 грн. 84 коп. та в сумі 11751 грн. 84 коп. відповідно.

Так, з первісного відповідача додатково слід стягнути на користь позивача за первісним позовом судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 11751 грн. 84 коп. та касаційної скарги в сумі 11751 грн. 84 коп.

Згідно із п.п. 1 п. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням вищевикладеного, судовий збір за первісним позовом в частині зменшення розміру позовних вимог підлягає поверненню первісному позивачу в сумі 7368 грн. 97 коп.

Крім того, судовий збір за зустрічним позовом в сумі 0 грн. 10 коп. підлягає поверненню первісному відповідачу у зв'язку із внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 982872 грн. 00 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, вул. Лєскова, 9, код за ЄДРПОУ 14305909, в особі Луганської обласної дирекції, м. Луганськ, вул. Совєтская, 61, код за ЄДРПОУ 24197094, заборгованості за кредитом в сумі 982872 грн. 00 коп., судовий збір за подачу первісної позовної заяви в сумі 19657 грн. 44 коп., за подачу апеляційної скарги в сумі 11751 грн. 84 коп. та касаційної скарги в сумі 11751 грн. 84 коп. Видати наказ.

3. Повернути Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, вул. Лєскова, 9, код за ЄДРПОУ 14305909, в особі Луганської обласної дирекції, м. Луганськ, вул. Совєтская, 61, код за ЄДРПОУ 24197094, судовий збір в сумі 7368 грн. 97 коп., сплачений за платіжним дорученням від 18.03.2013 № 149105.

4. У задоволенні зустрічної позовної заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Луганської обласної дирекції про визнання недійсним господарського зобов'язання за частково недійсним положенням п. 1.9.1 кредитного договору № 010/51-00/157/Г-2 від 11.03.2008 та застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення збитків в сумі 14401 грн. 10 коп., а також стягнення моральної шкоді в сумі 80000 грн. 00 коп. відмовити.

5. Судовий збір за зустрічним позовом в сумі 3035 грн. 02 коп. покласти на заявника зустрічного позову - відповідача за первісним позовом.

6. Повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судовий збір в сумі 0 грн. 10 коп., сплачений за квитанцією від 19.11.2013 № 5.

У судовому засіданні 03.03.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано - 07.03.2014.

Суддя-головуючий С.В. Вінніков

Суддя І.П. Голенко

Суддя Г.М. Старкова