Постанова № 37502607, 25.02.2014, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року справа № 823/50/14

11 год. 00 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гараня С.М.,

при секретарі - Рахліній В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, третя особа на стороні відповідача - Тальнівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання поведінки протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

15.01.2014р. до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом звернулась ФОП ОСОБА_1, в якому ставить питання про:

- визнання протиправною поведінки УПФУ в Тальнівському районі щодо відмови в задоволенні її заяви про зняття останньої з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- зобов'язання УПФУ в Тальнівському районі зняти її з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Обгрунтовуючи вимоги позивач зазначає, що вона є фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, крім того, вона є пенсіонером за віком, отримує відповідну пенсію, а тому як пенсіонер не потребує соціального страхування і може брати участь у страхуванні лише в добровільному порядку. Зазначена обставина, як стверджує позивач, підтверджується численними рішеннями, як Черкаського окружного адміністративного суду так і суду апеляційної інстанції. Вказаними рішеннями скасовано вимоги УПФУ в Тальнівському районі за різні періоди щодо сплати ФОП ОСОБА_1 недоїмки по єдиному внеску. Оскільки, судовими рішеннями, які набрали законної сили встановлено, що позивач має право брати учать у страхуванні лише в добровільному порядку, то ФОП ОСОБА_1 звернулась до УПФУ в Тальнівському районі з вимогою зняти її з обліку платників єдиного внеску. Отримавши відмову в задоволенні заяви, ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Позивач в судове засідання не прибула, натомість надіслала заяву, в якій позовні вимоги підтримала та просила розглядати справу за її відсутності на підставі наявних в справі матеріалів, в порядку письмового провадження.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання також не прибули, проте надіслали до суду заперечення на адміністративний позов, а також заяви про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, якщо всіма особами, які беруть участь у справі, буде заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності, то судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що письмовим провадженням у справі є розгляд і вирішення адміністративної справи судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд вирішив провести розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних матеріалів справи в порядку письмового провадження.

Частиною 1 ст. 41 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована, як суб'єкт господарювання 07.12.2000р., за ідентифікаційним номером НОМЕР_1.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010р. (надалі - Закон № 2464).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є, зокрема: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

З огляду на викладені вище норми Закону № 2464, ФОП ОСОБА_1 є страхувальником, в розумінні цього Закону, та зареєстрована як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в УПФУ в Тальнівському районі.

Згідно ч. 4 ст. 4 Закону №2464 особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Стаття 1 Закону України від 09.07.2003р. № 1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058) передбачає чітке визначення поняття «пенсіонер» - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону № 1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Нормативним актом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створюєт єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (надалі - Закон №796).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону № 796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Таким чином, спеціальним законом встановлені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

При дослідженні матеріалів адміністративної справи, зокрема, копій судових рішень Черкаського окружного адміністративного суду та Київського апеляційного адміністративного суду, які набрали законної сили, у справах за позовом ФОП ОСОБА_1 до УПФУ в Тальнівському районі Черкаської області про визнання протиправними дій та скасування вимоги, суд встановив, що ФОП ОСОБА_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_2 є громадянином, яка постійно проживає або постійно працює на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4). Окрім цього, у відповідності до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Пенсійному фонді України, як пенсіонер за віком з 01.10.2008р. - довічно.

Суд наголошує, що у відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням викладеного, зважаючи на положення ч. 4 ст. 4 Закону № 2464, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1, як особа, якій призначено пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, дійсно звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як пенсіонер та фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, оскільки, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку не впливає на статус позивача, як пенсіонера за віком.

Аналогічна правова позиція закріплена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.05.2013р. у справі К/9991/74042/12.

Натомість, вимоги ФОП ОСОБА_1 щодо зняття її з обліку платників єдиного внеску, в зв'язку з тим, що остання має право брати учать у страхуванні лише в добровільному порядку задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

У зв'язку з набранням чинності Законів України від 04.07.2013р. № 404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України, в зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013р. № 406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, в зв'язку з проведенням адміністративної реформи», органи Пенсійного фонду України з 01.10.2013р. передали функції щодо адміністрування єдиного соціального внеску органам Міністерства доходів і зборів України.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013р. № 458 затверджено «Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - «Порядок»), яким визначається питання взяття на обік, внесення змін до облікових даних та знання з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У відповідності до п. 3 розділу 1 Порядку, останній поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464.

Зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців регулюється розділом 4 Порядку.

Частиною 1 розділу 4 Порядку визначено, що підставами для застосування органами доходів і зборів України процедури пов'язаної із зняттям з обліку платників єдиного внеску, є одержання хоча б одного з таких документів (відомостей), зокрема:

- відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності;

- судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника єдиного внеску, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів такого платника, зміну мети установи, реорганізацію платника єдиного внеску.

При дослідженні витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців по ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) станом на 20.02.2014р., судом встановлено про відсутність в ньому будь-яких записів по вище переліченим підставам, які можуть слугувати для застосування органами доходів і зборів України процедури зняття фізичної особи-підприємця з обліку платників єдиного внеску.

Крім цього, розділом 4 зазначеного Порядку встановлено, що орган доходів і зборів може зняти платника єдиного внеску з обліку лише в разі відсутності у останнього заборгованості зі сплати єдиного внеску.

З наданих до суду заперечень представника третьої особи встановлено, що 21.11.2013р. Тальнівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області відносно ФОП ОСОБА_1 прийнято вимогу №Ф-11 про сплату недоїмки по єдиному внеску в розмірі 1194,03грн., яка була оскаржена останньою в судовому порядку (позовній заяві ФОП ОСОБА_1 по скасуванню вищевказаної вимоги присвоєно № 823/3876/13-а).

Згідно відомостей, які містяться в системі діловодства Черкаського окружного адміністративного суду, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 в адміністративній справі № 823/3876/13-а за позовом ФОП ОСОБА_1 до Тальнівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу задоволені в повному обсязі, постановою суду від 24.12.2013р.

Зазначене рішення було оскаржено Тальнівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області в апеляційному порядку (05.05.2014р. за № 823/3876/13-а/424/14 вищевказана справа надіслана до КААС). Станом на дату прийняття рішення у справі № 823/50/14, апеляційна скарга Тальнівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області по суті не вирішена (відомості про її розгляд в електронній обліковій картці справи № 823/3876/13-а відсутні), в зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції від 24.12.2013р. не набрало законної сили.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, а також проаналізувавши положення чинного законодавства, яке регулює питання щодо зняття фізичних осіб-підприємців з обліку платників єдиного внеску, суд дійшов висновку, що УПФУ в Тальнівському районі Черкаської області не могло вчинити відповідні дії (по зняттю ФОП ОСОБА_1 з обліку платників єдиного внеску), в зв'язку з тим, що органи Пенсійного фонду України з 01.10.2013р. передали функції щодо адміністрування єдиного соціального внеску органам Міністерства доходів і зборів України, а тому, поведінка відповідача, яка виразилася у відмові задовольнити заяву ФОП ОСОБА_1 щодо знання останньої з обліку платників єдиного внеску не є протиправною.

Крім цього, у суб'єкта владних повноважень були також відсутні підстави, які визначені розділом 4 вищевказаного Порядку для розгляду питання щодо необхідності застосування до ФОП ОСОБА_1 процедури зняття останньої з обліку платників єдиного внеску.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що під час вчинення дій з приводу яких подано позов, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги яка подається до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя С.М. Гарань