Постанова № 37493521, 03.03.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 р. Справа № 914/4002/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу фермерського господарства «Круглик»

на рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2013р.

у справі № 914/4002/13

за позовом прокурора Галицького району м.Львова в інтересах держави в особі Львівського відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств, м.Львів

до фермерського господарства «Круглик», м.Перемишляни

про стягнення 73013,35 грн. заборгованості,

з участю представників :

від скаржника - Парасюк І.В.

від прокуратури - Яворський Я.Т.

від позивача - не з»явився

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Позивач належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.12.2013р. у справі № 914/4002/13 (суддя Матвіїв Р.І.) задоволено частково позов прокурора Галицького району м.Львова в інтересах держави в особі Львівського відділення Українського державного Фонду підтримки фермерських господарств та стягнуто з фермерського господарства «Круглик», м.Перемишляни на користь Львівського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств 49000,00 грн. основного боргу, 4013,35 грн. пені та 1720,50 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, припинено провадження у справі в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу, в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням в частині стягнення пені відповідач - фермерське господарство «Круглик» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог щодо стягнення договірної пені неправильно застосовано норми ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, так як нарахування пені за договором припинилось 31.12.2012р.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частково до задоволення з огляду на наступне.

28.07.2008 року між сторонами було укладено договір № 12/2008 про надання фінансової підтримки фермерському господарству (надалі по тексту рішення - договір), відповідно до п. 1 якого, позивач зобов'язався надати відповідачу фінансову підтримку на поворотній основі в сумі 100 000 грн., а фермерське господарство зобов'язується використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений даним договором строк.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1102 від 25.08.2004 року "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам" фінансова підтримка на поворотній основі надається Фермерському господарству "Круглик" для провадження виробничої діяльності.

Договором сторони встановили графік повернення коштів. Зокрема, п. 3.4.2 договору, визначено наступний порядок повернення фінансової підтримки: до 01.08.2009 року в сумі 10 000 грн.; до 01.11.2010 року в сумі 10 000 грн.; до 01.11.2011 року в сумі 20 000 грн.; до 01.07.2012 року в сумі 30 000 грн.; до 28.07.2013 року в сумі 30 000 грн.

На виконання п. 3.4.3 договору сторони уклали договір застави від 29.07.2008 року.

У відповідності до умов договору позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, що підтверджено платіжним дорученням № 10 від 30.07.2008 року на суму 100 000 грн., копія якого долучена до позовної заяви.

Також, позивач надсилав відповідачу листи-вимоги від 15.07.2013 року № 93 та від 26.09.2013 року № 147 про необхідність вчасного повернення грошових коштів у відповідності з договором.

Всупереч умовам договору відповідач вчасно кошти не повернув, підтвердженням чого є розрахунок заборгованості від 15.10.2013 року № 161, згідно з яким станом на 15.07.2013 року заборгованість становила 69 000 грн. Така ж сума боргу залишилась несплаченою і станом на дату подання позову.

Під час розгляду справи, згідно з платіжним дорученням № 167 від 25.11.2013 року, відповідачем здійснено часткову оплату боргу в розмірі 20 000 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документально не спростовувались.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Із матеріалів справи судом встановлено, що між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі договору про надання фінансової підтримки фермерському господарству.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про фермерське господарство" Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі Статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про фермерське господарство" кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі, а іншим фермерським господарствам підтримка надається тільки на поворотній основі, а також - спрямовуються на забезпечення гарантій, поруки при кредитуванні банками фермерських господарств.

Згідно зі Статутом Фермерського господарства "Круглик" від 16.06.2007 року Фермерське господарство "Круглик" є юридичною особою, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку. Відповідно до п .6.5 Статуту фермерське господарство має право претендувати на отримання коштів Українського держфонду підтримки фермерських господарств та місцевих бюджетів.

Подавши заявку на участь у конкурсі для отримання фінансової підтримки на поворотній основі від 26.06.2008 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи, та отримавши позитивну відповідь, Фермерське господарство "Круглик" отримало фінансову підтримку у сумі 100 000 грн., що встановлено судом вище.

Матеріалами справи підтверджено факт надання відповідачу фінансової допомоги, що, зокрема, вбачається з долучених до позовної заяви матеріалів, проте факт повернення відповідачем грошових коштів в повному обсязі підтверджений не був.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення 49000,00 грн. основної заборгованості за Договором, з врахуванням часткового погашення 20000,00 грн. під час розгляду справи, є підставною та підлягає задоволенню.

Судом також встановлено, що відповідачем було допущене порушення умови договору щодо повернення коштів фінансової допомоги.

Відповідно до п.5.2 Договору за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки фермерське господарство сплачує Львівському відділенню Українського державного фонду підтримки фермерських господарств пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення.

Відповідно до ч.1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 549 Цивільного коденсу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 статтею 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Суд здійснивши перерахунок пені з моменту виникнення заборгованості дійшов висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 4013,35 грн.

Однак, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та здійснивши власний перерахунок пені, дійшла висновку про часткове скасування рішення у цій частині, оскільки із доданого позивачем до позовної заяви розрахунку суми позовних вимог вбачається, що за період з 16.04.2013р. по 28.07.2013р. пеня розраховувалась із суми заборгованості в розмірі 49000,00 грн. Однак, як вбачається із матеріалів справи, станом на 16.04.2013р. існувала заборгованість в розмірі 39000,00 грн., що підтверджується, в тому числі, доданим до позовних матеріалів розрахунком заборгованості за договором, на яку і повинні розраховуватись штрафні санкції.

Відтак, до стягнення підлягає пеня в розмірі 3 601,69 грн.

Звертаючись з позовними вимогами, позивач просив також накласти арешт на заставне майно та банківські рахунки фермерського господарства "Круглик".

Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У п. 1, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначається, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи необґрунтованість та непідтвердженість заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у її задоволенні.

Окрім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано статтю 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судових витрат, оскільки у відповідності до ч.3 даної статті судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Всупереч даної норми судом першої інстанції судовий збір стягнуто з відповідача на користь позивача, що є неприпустимим.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.49,91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2013р. у справі № 914/4002/13 скасувати в частині стягнення пені в сумі 4013,35 грн.

3. Прийняти в цій частині нове рішення.

4. Стягнути з фермерського господарства «Круглик» (81200, Львівська область, Перемишлянський район, м.Перемишляни вул. Бічна Залипська, 14, код ЄДРПОУ 35080357) на користь Львівського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (79000, м.Львів, вул.Технічна, 1 кім.63, код ЄДРПОУ 13817211) 49 000,00 грн. основного боргу та 3 601,69 грн. пені.

5. Стягнути з фермерського господарства «Круглик» (81200, Львівська область, Перемишлянський район, м.Перемишляни вул. Бічна Залипська, 14, код ЄДРПОУ 35080357) в доход державного бюджету 1720,50 грн. судового збору.

6. В решта рішення залишити без змін.

7. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

8. Зобов»язати господарський суд Львівської області видати накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

9. Повний текст постанови складено « 05» березня 2014р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.