Ухвала суду № 37490416, 26.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18326/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет - Тойс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Паритет - Тойс» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.10.2013 року № 00011011710.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р. в результаті чого складено акт від 10.06.2013 року за № 3/22.2.09/34761734.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

ст. 109, 110, п. 164.2.17, п. 164.2 ст. 164, п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168, ст. 171, ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 6295 грн. внаслідок не включення до оподатковуваного доходу сум доходу, отриманого платником податку як додаткове благо у вигляді послуг міжнародного роумінгу.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 25.07.2013 року № 0000941710, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 6295 грн. та штраф у сумі 1 573 грн.

Відповідно до ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Внаслідок адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів вказаного вище рішення позивачу зменшено суму грошового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб до 4 636 грн. 04 коп. та винесено податкове повідомлення - рішення від 22.10.2013 року № 0001101710.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

При цьому, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом III цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

В контексті підпункту 14.1.180 названої статті та статті 168 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа, яка зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати даний податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

На підтвердження використання послуг міжнародного роумінгу в межах господарської діяльності товариства, позивачем надано:

- копія наказу № 8 від 01.07.2011 року де зазначено відділи, які забезпечено мобільними телефонами (мобільним зв'язком) для підтримання оперативного зв'язку з підприємствами - постачальниками, клієнтами та швидкого прийняття управлінських рішень в господарській діяльності підприємства в період відрядження, відпусток та хвороб;

- правила користування мобільним зв'язком на підприємстві, де зазначено, що користування мобільним зв'язком здійснюється виключно у виробничих цілях та забороняється використовувати мобільний зв'язок в інших цілях, не пов'язаних з потребами підприємства;

- рахунки за телекомунікаційні послуги;

- звіт про використання коштів.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що використання відповідних послуг мобільного зв'язку здійснювалось з метою забезпечення належного виконання позивачем своєї господарської діяльності, в свою чергу податковим органом не підтверджено своєї позиції щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині неутримання податку з доходів фізичних осіб з вартості безоплатно наданих працівнику послуг та не надано жодного доказу.

Слід також зазначити, що акт перевірки органу державної податкової служби не містить конкретизації щодо номерів телефонів відносно яких зроблені висновки про необґрунтовану оплату послуг мобільного зв'язку.

Окремо, колегія суддів хоче звернути увагу на те, що Податковим кодексом України не встановлено чіткий та вичерпний перелік документів, обставин та критеріїв, аналіз застосування яких дають можливість зробити висновок, чи пов'язані із виробничою метою отримані платником податків послуги телефонного зв'язку, оскільки незалежно від того, де саме особою отримано телефонну послугу та при яких обставинах, критерієм віднесення телефонних розмов до послуг, які отримані з виробничою метою є сам характер та зміст телефонних розмов.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду від 27.09.2013 року у справі № В/800/3932/13, від 30.07.2013 року у справі № К/9991/4146/11.

З огляду на викладене, колегія суддів повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, прийшла до обґрунтованого висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги та залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.