Ухвала суду № 37483204, 03.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/64596/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Нальотова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (правонаступника Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012

у справі №2а-1670/1980/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен»

до Кременчуцької об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Латифа»

про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області від 26.03.2012 №0005972301/286 та №0005992301/287.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову документальну перевірку з питання взаємовідносин позивача з ТОВ «Латифа» за період з 01.12.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт №136/23-309/00382191 від 12.03.2012.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження платником податків податку на додану вартість за вересень 2011 року загалом в сумі 3202 грн. та пп. 135.5.4 п.135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 3682 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0005992301/287, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 4803 грн., в т.ч. 3202 грн. - основний платіж, 1601 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0005972301/286, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 3682 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивачем в бухгалтерському та податковому обліку за вересень 2011 року відображено придбання робіт з очисти каналізаційних мереж у ТОВ «Латифа» за договором №15/08-Б.О від 12.09.2011.

За наслідками здійснення даних господарських операцій позивачем віднесено до складу витрат вартість придбаних робіт в сумі 16010,44 грн. та до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних робіт, в розмірі 3202,09 грн.

Понесення зазначених витрат позивачем, за позицією судів попередніх інстанцій, підтверджено відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, а саме копією дефектного акту, локального кошторису №2-1-1, розрахунку загальновиробничих витрат, підсумкової відомості ресурсів, актом приймання виконаних робіт, довідкою про вартість виконаних робіт та затрати, рахунком-фактурою від 21.09.2012 №21/09-Б.О, податковою накладною від 27.09.2011 №111, виданою ТОВ «Латифа» позивачу. Оплата проведена в повному обсязі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Латифа».

З огляду на встановлене, суди дійшли висновку, що формування позивачем витрат та податкового кредиту здійснено з дотриманням вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.137.10 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.127 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як визначено підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Податковий кредит, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 вказаного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, наявність належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, не є безумовною підставою для віднесення сум, визначених ними, до складу витрат та податкового кредиту за умови доведення податковим органом того, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

Таким чином, у судовому процесі підлягали встановленню обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування доводів про правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту за вересень 2011 року, зокрема, у зв'язку з тим, що позивачем здійснено «видимість» придбання робіт у ТОВ «Латифа», а фактично такі роботи контрагентом позивача не виконувались, та полягали лише у їх документальному оформленні з метою ухилення від сплати податків.

У разі підтвердження доводів податкового органу про нездійснення господарських операцій, зменшення об?єкту оподаткування та визначення податкового кредиту було би безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної та інших первинних документів, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

З огляду на викладене, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити ведення ТОВ «Латифа» реальної економічної діяльності, у тому числі, наявності у нього трудових ресурсів та засобів виробництва, які б забезпечували можливість виконання робіт, зокрема, передбачених умовами договору укладеного з ТОВ «Рошен».

У разі якщо сторони не надали доказів, які підтверджують або спростовують правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та збільшення сум витрат або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун