Ухвала суду № 37483203, 12.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/21995/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Мусійчук І.О.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Маісурадзе З.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012

у справі № 2а-13814/11/2070

за позовом публічного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.06.2011 № 0000410847, від 23.06.2011 № 0000420847 та від 23.06.2011 № 0000550847.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві товару (соняшника) приватним підприємством «Логістик-Центр» (далі - ПП «Логістик-Центр») підтверджується документально, тоді як за відсутності доказів узгодженості дій постачальників по ланцюгу господарські правовідносини спірного постачальника з іншими суб'єктами господарювання не можуть впливати на оцінку добросовісності позивача як платника податків.

На вказані рішення попередніх судових інстанцій СДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням податкового законодавства (зокрема, підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») і дійсним обставинам справи та просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог СДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Логістик-Центр» за грудень 2010 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 06.06.2011 № 1606/47-0/22649344 та з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 23.06.2011 № 0000410847, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 310 693,50 грн. (у тому числі 207 129 грн. за основним платежем та 103 564,50 грн. за штрафними санкціями);

від 23.06.2011 № 0000420847, згідно з яким Товариству донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 388 365 грн. (у тому числі 258 910 грн. за основним платежем та 129 455 грн. за штрафними санкціями);

від 23.06.2011 № 0000550847, за яким позивачеві збільшено суму штрафних санкцій з податку на додану вартість на 51 782,25 грн.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії стало неправомірне, на думку податкової інспекції, зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат за операціями з придбання соняшника за договором купівлі-продажу від 23.12.2010 № ЛЦ1223-2п, укладеним з ПП «Логістик-Центр», а також незаконне відображення Товариством у складі податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названим постачальником у ціні поставленого товару, у зв'язку з безтоварністю розглядуваних операцій.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція посилається на факт придбання ПП «Логістик-Центр» соняшника (який виступав предметом поставок) у інших суб'єктів господарювання (товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус-Агро» та товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер Україна») за фіктивними правочинами, що ґрунтувались виключно на штучно оформленому документообігу та не були опосередковані дійсним рухом активів.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно не погодилися із зазначеними висновками відповідача по справі.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час у період, охоплений перевіркою) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

Однак, як встановлено судами за наслідками дослідження наявних у справі доказів, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Так, під час розгляду цієї справи суди з'ясували, що у межах провадження свого основного виду діяльності (оптова торгівля) позивач придбав у ПП «Логістик-Центр» соняшник врожаю 2010 року за договором купівлі-продажу від 23.12.2010 № ЛЦ1223-2п на умовах франко-елеватор. Виконання цього договору оформлено актами приймання-передачі товару, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, складськими квитанціями на переоформлення товару. Придбаний товар зберігався на елеваторах (які фактично були місцем поставки товару) на підставі договорів складського зберігання сільгосппродукції, укладеними позивачем з елеваторами. В подальшому придбаний товар реалізовувався позивачем іншим суб'єктам господарювання, у тому числі й на умовах комісії, а також експортувався за зовнішньоекономічними контрактами; залишок нереалізованого товару було повернуто позивачем ПП «Логістик-Центр» з одночасним здійсненням коригування податкового кредиту.

Наведені первинні документи були цілком правомірно визнано судами як належне документальне підтвердження реальності виконання спірних операцій та як підставу для формування даних податкового обліку Товариства.

В основу ж оспорюваних донарахувань податковим органом фактично покладено аналіз фінансово-господарських правовідносин між постачальниками по ланцюгу, з якими позивач не перебував у безпосередніх правовідносинах.

Однак такі доводи самі по собі стосуються порушень, допущених третіми особами, а не позивачем, у зв'язку з чим ці доводи за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом (ПП «Логістик-Центр»).

У справі, що переглядається, доказів участі позивача разом з ПП «Логістик-Центр» у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено, так само як і доказів побудови Товариством фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо незаконності оспорюваних донарахувань та з обґрунтованістю позовних вимог.

Доводи касаційної скарги є, по суті, відтворенням правової позиції податкового органу по справі; ці доводи були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій та отримали належну правову оцінку під час вирішення цього спору по суті.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити СДПІ її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

За таких обставин, керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 у справі № 2а-13814/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько