Ухвала суду № 37483104, 12.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м. Київ К/9991/88582/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011

у справі № 2а-4380/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Системне обслуговування та логістика об'єктів» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 13.04.2011 №0000330700.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з факту дотримання позивачем умов, з якими чинне законодавство України пов'язує право платника на отримання податкової вигоди у формі бюджетного відшкодування ПДВ.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.4, 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства питань правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «АЛЬЯНС-Д», товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «ЕЛЕКОН», закритим акціонерним товариством «ЕЛЕХКОМ», товариством з обмеженою відповідальністю «МІДІЕЛ МЕ» за період з 01.05.2010 по 30.11.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 30.03.2011 № 859/07-0/34861144 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2011 №0000330700, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 377146 грн. (в т.ч. за листопад 2010 року - 123534 грн., за жовтень 2010 року - 253612 грн.).

Висновок податкового органу про необґрунтованість податкової вигоди позивача у формі оспорюваної суми бюджетного відшкодування мотивований неможливістю встановлення факту надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету за наслідками проведення зустрічних перевірок усіх постачальників Товариства по ланцюгу.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, від'ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі виникло у позивача за наслідками придбання ним товарів та послуг у названих контрагентів. На підтвердження виконання спірних господарських операцій позивачем подано договори, специфікації, податкові накладі, платіжні доручення, що містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про обсяг, вартість та зміст операцій.

Доказів наявності недостовірних відомостей у названих первинних документах податковим органом не подано.

На підставі цього суди дійшли об'єктивного висновку про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки товарів та послуг спірними контрагентами та реальність понесених Товариством витрат за цими операціями, у тому числі і по сплаті ПДВ.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на відсутність доказів сплати постачальниками по ланцюгу необхідної суми ПДВ до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товарів та послуг позивачеві.

Адже наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 у справі № 2а-4380/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько