Постанова № 37473309, 27.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року 810/736/14-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І., за участю секретаря судового засідання Тарасюка А.О.,

представників позивача: Скибуна Р.А., Нечай О.В.,

представника відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засідання

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіле-Модус»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Мобіле-Модус» з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2013 № 0001272204, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 136656,25 грн.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам ТОВ «Інтернафтогазінвест компані», що призвело до заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 136656,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки господарські відносини мали реальний характер - товар поставлений контрагентом та оплачений позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а тому просив оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасувати.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених в письмових запереченнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, водночас, в матеріалах справи міститься його клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.

Заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобіле-Модус» є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 13.02.1998. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 03.08.2000 за № 831, перебуває на обліку в Ірпінській ОДПІ.

01 січня 2011 року між позивачем та ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» укладено договір № 27/01-2011, відповідно до умов якого продавець (ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» брав на себе зобов'язання поставити позивачу товар (скраплений газ).

На підтвердження дійсного надання послуг позивачем надано податкові накладні від 03.04.2012 № 10, від 12.04.2012 № 48, 51, від 24.02.2012 № 92, 93, від 04.05.2012 № 16, 17, від 12.05.2012 № 58, від 23.05.2012 № 100, від 05.06.2012 № 12, від 15.06.2012 № 53, від 28.06.2012 № 136, від 08.07.2012 № 49, від 19.07.2012 № 101, від 31.07.2012 № 173, від 01.10.2012 № 7, від 15.10.2012 № 76, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та сертифікати якості.

Позивач здійснив оплату за вищевказаним договором у розмірі 596790,90 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

За результатами здійснення вищезазначених господарських операцій, позивачем віднесено до податкового кредиту суму коштів, сплачених контрагенту у складі ціни поставлених товарів у розмірі 109325,00 грн.

У серпні 2013 року на підставі наказу Ірпінської ОДПІ від 01.08.2013 № 64 посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності і правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість під час здійснення господарських відносин з ТОВ «Інтернафтогазінвест компані», за результатами якої складено Акт від 13.08.2013 № 913/22-4/25406737.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на суму 109325,00 грн.

При перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги Акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 29.03.2013 № 1118/22-621/33108265 «Про неможливість проведення ТОВ «Інтернафтогазінвест компані», згідно із яким встановлено, що товариство відсутнє за місцезнаходженням, а факт реальності здіснення товариством господарських операцій з контрагентами не підтверджено.

На підставі викладеного посадові особи податкового органу дійшли висновку, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» є фіктивними.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.08.2013 № 0001272204, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 136656,25 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа: 1) що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового Кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового Кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які, згідно з вказаним Законом, є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме - вказувати на посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Із системного аналізу положень пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних та здійснення реальної господарської операції.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Таким чином, право нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності. За відсутності факту придбання товарів/послуг, відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних бухгалтерських документів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що поставка товарів ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Мобіле-Модус» понесло реальні витрати на оплату поставлених ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» товарів.

Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується платіжнимидорученнями та податковими накладними.

Позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг та поставки товарів контрагентом. Податковий орган ані в акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Під час судового розгляду представник позивача (головний бухгалтер товариства) пояснив, що позивач співпрацює з ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» вже понад 3 роки і за весь період співпраці жодних питань щодо реальності господарських операцій з поставки вказаним товариством позивачу скрапленого газу, зокрема під час проведення планових перевірок, у податкового органу не виникало.

Крім того, отриманий від ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» товар використаний позивачем у свої господарській діяльності шляхом продажу іншим юридичним та фізичним особам. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів, податкових накладних та платіжних доручень.

Також у матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб контрагентів.

Суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: сертифікатів якості, податкових накладних, рахунків фактур, платіжних доручень, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Інтернафтогазінвест компані».

На вимогу суду надати передбачені укладеним між позивачем та ТОВ «Інтернафтогазінвест компані» договором поставки товарів акти приймання-передачі скрапленого газу, представник позивача зазначив наступне.

Відповідно до Інструкції про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту складення таких актів потребує присутності при вимірі об'єму поставленого газу представників сертифікованої організації, уповноваженої виконувати дії з виміру об'єму скрапленого газу.

Водночас, оскільки таких організацій не існує, та враховуючи той факт, що вимірювання об'єму газу при його прийманні з автоцистерни до газозаправочної станції позивача здійснюється автоматично за допомогою спеціального устаткування, про що робиться відмітка у товаросупроводжуючих документах, акти приймання-передачі товару позивачем не складались. Крім того представник позивача зазначив, що у своїй господарській діяльності позивачем ніколи не складались акти приймання-передачі скрапленого газу при отриманні такого газу, а факт відсутності вказаних актів не викликав у податкового органу сумніву щодо реальності здійснення господарських операцій з поставки газу позивачу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Інтернафтогазінвест компані».

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.08.2013 № 0001272204, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 136656,25 грн., прийняте безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 30.08.2013 № 0001272204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіле-Модус» сплачений судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят) гривень 70 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 березня 2014 р.