Ухвала суду № 37453697, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року м. Київ К/9991/50936/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. , Степашко О. І., Костенко М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р.

у справі № 2а/1570/5301/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Югзернобалк»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 р. товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Югзернобалк» (далі - позивач, ТОВ «Югзернобалк») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі - відповідач, ДПІ у Малиновському районі м.Одеси) про скасування податкових повідомлень - рішень від 04.07.2011 р. № 0003482301/0 та № 0003442301/0.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Малиновському районі м.Одеси проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Югзернобалк» з питань взаємовідносин з ТОВ «Сібаріт ЛТД» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки від 17.06.2011 р. № 174/23-213/34552312 та встановлено порушення позивачем приписів п.п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 91 153 грн. за 3-й квартал 2010 р. та встановлено порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 18 230, 61 грн. за липень 2010 р.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси винесла податкове повідомлення-рішення № 0003482301/0 від 04.07.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 113 941 грн., в тому числі, за основним платежем - 91 153 грн. та 22 788,30 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та податкове повідомлення-рішення № 0003442301/0 від 04.07.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 22 788 грн., в тому числі, за основним платежем - 18 230, 60 грн. та 4 557, 70 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкові зобов'язання з ПДВ визначені відповідачем позивачу у порушення норм діючого законодавства, а відтак й штрафні (фінансові) санкції нараховані позивачу не правомірно. Крім того, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської діяльності, наявність належним чином оформлених податкових накладних, подальша реалізація отриманої продукції від ТОВ «Сібаріт ЛТД».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з вимогами п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із аналізу положень п.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Сібаріт ЛТД» було укладено договір купівлі-продажу № 21/07-2010/2, згідно умов якого ТОВ «Сібаріт ЛТД» зобов'язується передати товар - пшеницю 3 класу, визначеної якості та в кількості 92 тонни, а ТОВ «Югзернобалк» зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину та за наявності доказів: податкових накладних, видаткових накладних, актів прийому-передачі товару, складських квитанцій, тощо вірно встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ «Сібаріт ЛТД».

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, посилання відповідача на частину 1 статті 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 04.07.2011 р. № 0003482301/0 та № 0003442301/0 , вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволено.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р. у справі № 2а/1570/5301/2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді підпис О. І. СтепашкоПомічник судді підпис М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська