Ухвала суду № 37453724, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року м. Київ К/9991/59465/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Степашко О.І. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р.

у справі № 2а/1270/4609/2012

за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Стікс»

до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2012 р. Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Стікс» (далі - позивач, ПП «ВКФ «Стікс») звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Алчевської ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2012 р. № 0001072310.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 21.05.2012 р. № 232 та за направленням від 22.05.2012 р. № 6145/22-3 відповідачем у період з 22.05.2012 р. по 28.05.2012 р. проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Стікс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» за період березень, квітень, травень, червень 2011 р., приватним підприємством «Неомаркет» за період квітень, серпень 2011 р., за результатами якої було складено акт перевірки від 31.05.2012 р. № 448/223/24187339.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 08.06.2012 р. № 0001072310 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на суму 183 704, 75 грн., у тому числі 159 667 грн. - за основним платежем, 24 037, 75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав з ПП «Неомаркет» договір від 28.02.2011 р. № 280211 на постачання устаткування, перелік та умови постачання якого обумовлені сторонами в специфікації № 1 до договору від 28.02.2011 р. № 280211 та з ТОВ «Оріал» договір від 02.09.2010 р. № 020910/1 на постачання продукції (коксу, чавуну та феросплавів) та додаткову угоду від 30.09.2010 р. № 1 та від 27.12.2010 р. № 2.

Судами попередніх інстанцій інстанції з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: податкових накладних, актів приймання-передачі, платіжних доручень, тощо вірно встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій з ПП «Неомаркет» та ТОВ «Оріал».

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність, майна та інших матеріальних ресурсів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущення.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на ст. 228 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 08.06.2012 р. № 0001072310, вимоги щодо його скасування були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.07.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. у справі № 2а/1270/4609/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) О. І. Степашко Помічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська