Рішення № 37430005, 18.02.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2014 р.Справа № 922/5150/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом Дочірнього підприємства "Капарол-Україна", м. Київ до Приватного підприємства "Фасад-сервіс", м. Харків про стягнення 92 444,33 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Капарол-Україна", м. Київ (позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Фасад-сервіс", м. Харків (відповідача) 134 158,90 грн., з яких: 88 229,00 грн. основного боргу, 337,22 грн. пені та 45 592,68 грн. штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки №12/10003 від 19.01.2012 р. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 683,18 грн.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Через канцелярію суду подав уточнення до позовної заяви вх.№5468 від 14.02.2014 р., в яких просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 93 837,43 грн., з яких: 88 228,93 грн. основного боргу, 3 774,30 грн. пені, 441,10 грн. штрафу, 863,02 грн. 3% річних та 530,08 грн. інфляційних втрат. Окрім того, просить суд повернути позивачу судовий збір в розмірі 806,43 грн. у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог та покласти на відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору.

Проаналізувавши зміст поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що дана заява за своїм змістом є заявою про одночасне зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 88 228,93 грн. та штрафу до 441,10 грн., збільшення розміру позовних вимог в частині пені до 3 774,30 грн. та зміну предмету позову шляхом заявлення позовних вимог про стягнення 863,02 грн. 3% річних та 530,08 грн. інфляційних втрат.

У відповідності до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, право позивача на зміну предмету позову може бути реалізоване, по-перше, шляхом подання відповідної письмової заяви а по-друге, до початку розгляду господарським судом справи по суті. З огляду на те, що на момент подання позивачем уточнень (заяви) розгляд даної справи розпочато по суті, суд вважає, що зміна предмету позову в даній справі є неприпустимою. Враховуючи викладене, господарський суд приймає заяву позивача до розгляду в частині зменшення розміру основного боргу до 88 228,93 грн. та штрафу до 441,10 грн., а також в частині збільшення розміру позовних вимог про стягнення пені до 3 774,30 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. У поданому до суду відзиві вх.№5707 від 17.02.2014 р. просить суд у позові відмовити. Свої заперечення обґрунтовує тим фактом, що згідно з пунктом 8.1. договору позивач надає відповідачеві товарний кредит на загальну суму 30 000,00 грн. в тому числі ПДВ. Умова платежу - товарний кредит вказується в рахунку-фактурі. Отже вартість товару, яка може бути відпущена на умовах, викладених у п.8.1. договору обмежена. Проте, як вбачається з тексту позовної заяви та доданих до неї документів, вартість неоплаченого товару значно перевищує розмір кредиту. Відповідач також зауважує на тому, що позивач не звертався до відповідача з вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо оплати товару за видатковими накладними №РН-13/43713 від 11.07.2013 р. на суму 34 258,14 грн., №Рр-13/20195 від 19.07.2013 р. на суму 5 073,44 грн., №РН-13/44180 від 22.07.2013 р. на суму 7 244,64 грн., №РН-13/44181 від 22.07.2013 р. на суму 24 244,54 грн., №РН-13/44376 від 24.07.2013 р. на суму 8 605,36 грн. та №РН-13/45207 від 05.08.2013 р. на суму 8 874,80 грн. Окрім того, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 11.1. договору термін дії договору встановлено до 31.12.2012 р. Проте, як вбачається зі змісту вище зазначених видаткових накладних, поставка товару відбулася у 2013 році, тобто після закінчення терміну дії договору. Також відповідач зазначив, що умовами п.9.4. договору передбачена подвійна відповідальність відповідача, а саме, сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та за прострочення в оплаті товару більш як на 10-ть календарних днів сплата штрафу в розмірі 0,5% вартості неоплаченого/несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення в оплаті товару.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

19.01.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки №12/10003, в п.1.1. якого позивач зобов'язався поставити відповідачеві товар, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, викладених у договорі.

Згідно з п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Зі змісту пункту 11.1. договору поставки вбачається, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що будь-які докази пролонгації сторонами дії даного договору в розумінні вищенаведених норм закону в матеріалах справи відсутні. За таких підстав суд погоджується з доводами відповідача щодо припинення дії договору з 31.12.2012 р.

Отже, на час звернення позивача до суду з даним позовом правовідносини сторін за договором поставки №12/10003 від 19.01.2012 р. припинилися внаслідок закінчення дії цього договору.

Разом з тим, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 88 300,92 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: №РН-13/43713 від 11.07.2013 р. на суму 34 258,14 грн., №Рр-13/20195 від 19.07.2013 р. на суму 5 073,44 грн., №РН-13/44180 від 22.07.2013 р. на суму 7 244,64 грн., №РН-13/44181 від 22.07.2013 р. на суму 24 244,54 грн., №РН-13/44376 від 24.07.2013 р. на суму 8 605,36 грн. та №РН-13/45207 від 05.08.2013 р. на суму 8 874,80 грн. (а.с. 22-27).

Позивач виставив відповідачеві рахунки-фактури на оплату товару №СФ13/213524 від 09.07.2013 р. на суму 39 331,73 грн., №СФ13-/89575 від 18.07.2013 р. на суму 7 244,64 грн., №СФ13-/89573 від 18.07.2013 р. на суму 24 224,54 грн., №СФ13-/89919 від 23.07.2013 р. на суму 8 605,36 грн. та №СФ13-/91076 від 05.08.2013 р. на суму 8 874,80 грн. (а.с. 34-38)

Відповідач товар прийняв, про що також свідчать довіреності №427 від 24.07.2013 р., №365 від 10.07.2013 р., №418 від 22.07.2013 р., №417 від 22.07.2013 р. №365 від 10.07.2013 р., №464 від 05.08.2013 р. (а.с. 28-33), але вартість товару не сплатив.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що дії сторін у даному випадку (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними та прийняття цього товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки у спрощений спосіб відповідно до вимог ст. 181 ГК України.

За умовами ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про необхідність застосування до даних спірних правовідносин положень частини 2 статті 530 ЦК України, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин визнаний відповідачем факт отримання товару та видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (див. постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. № 12/5026/556/2012).

З пояснень позивача у минулому судовому засіданні та зі змісту акту звірки взаємних розрахунків (а.с. 39) вбачається, що в рахунок погашення боргу відповідача позивач зарахував 71,71 грн., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 88 228,93 грн.

Проте зі змісту наданих позивачем до матеріалів справи видаткових накладних вбачається, що загальна вартість переданого відповідачеві товару за вказаними видатковими накладними дорівнює 88 300,92 грн. - 71,71 грн. переплати = 88 229,21 грн. основного боргу, а не 88 228,93 грн., як стверджує позивач у заяві (а.с. 73-77). Не виходячи за межі позовних вимог, суд розглядає позовну вимогу про стягнення суми основного боргу у визначеному позивачем розмірі, тобто в розмірі 88 228,93 грн.

Суд приймає до уваги і той факт, що відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 88 229,05 грн. у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків (а.с. 39-40).

Таким чином судом встановлено, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем з оплати товару за видатковими накладними в розмірі 88 228,93 грн., яка до цього часу залишається непогашеною.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладені обставини, норми закону і на те, що суму заборгованості відповідачем не спростовано і не погашено, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 88 228,93 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач у відповідності до пункту 9.4. договору нарахував та пред'явив до стягнення з відповідача 3 774,30 грн. пені та 441,10 грн. штрафу.

Розглянувши дані позовні вимоги, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, відповідно до норм діючого законодавства, неустойка поділяється на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами у договорі).

Враховуючи той факт, що між сторонами не було укладено відповідного письмового договору поставки і не досягнуто згоди щодо розміру неустойки, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 774,30 грн. пені та 441,10 грн. штрафу слід відмовити.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 88 228,93 грн. основного боргу. В частині позовних вимог щодо стягнення 3 774,30 грн. пені та 441,10 грн. штрафу слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 179, 193, 180, 181, 222 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 549, 551, 631, 638, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 11, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Фасад-сервіс" (61141, м. Харків, вул. Клочківська, 197-В, кв. 146, п/р 26002162609 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 32438415) на користь Дочірнього підприємства "Капарол-Україна" (юридична адреса: 02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 35-А, поштова адреса: 08170, Київська область, с. Віта Поштова, вул. Карла Маркса, 200-А, п/р2600116326 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335, код ЄДРПОУ 32593100) заборгованість в розмірі 88 228,93 грн. та судовий збір в розмірі 1 764,58 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 20.02.2014 р.

Суддя О.В. Макаренко