Рішення № 37430010, 13.02.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2014 р.Справа № 922/226/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адам Компані", с. Новий Биків до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення 44 911,46 грн. за участю представників сторін:

позивача - Рибалка Т.О., довіреність №2 від 12.02.2014 р.,

Степчук С.С., довіреність №1 від 12.02.2014 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адам Компані" (позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (відповідача) заборгованість в розмірі 42 428,88 грн. та пеню в розмірі 2 482,58 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №737 від 10.10.2012 р. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.

Відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів до суду не подав.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи те, що судом вжито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10.10.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (продавець) було укладено договір поставки №737 (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача продукцію, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах договору в строки, об'ємах і асортименту, зазначених в заявках відповідача, прийнятих і узгоджених позивачем та вказаних в Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п.1.2. договору асортимент, кількість та ціна кожної партії поставленої продукції узгоджується сторонами у відповідних заявках та вказуються в товарних накладних.

Згідно з п.1.3. договору право власності на продукцію переходить до відповідача в момент передачі продукції відповідачеві.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як свідчать надані позивачем та досліджені судом матеріали справи, позивач виконав свої договірні зобов'язання належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 42 428,88 грн., що підтверджується видатковими накладними № 381 від 14.06.2013 р. на суму 20 717,82 грн. та №443 від 08.07.2013 р. на суму 21 711,06 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печаткою відповідача (а.с. 19, 22), та виставив відповідачеві рахунки на оплату №189 від 14.06.2013 р. на суму 20 7171,82 грн., № 232 від 08.07.2013 р. на суму 21 711,06 грн. (а.с. 21, 24) та

Згідно з частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами пункту 3.1. договору відповідач оплачує за товар у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, зазначеного у договорі або у інший спосіб, не заборонений діючим законодавством України. Додатково умови оплати визначаються на підставі Додаткової угоди № 1, підписаної сторонами, котра є невід'ємною частиною дійсного договору.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди № 1 від 10.10.2012 р. до договору передбачено відстрочення платежу за поставлений товар по договору на 45 днів з моменту поставки.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач товар отримав, але у визначений договором вартість товару в розмірі 42 428,88 грн. не оплатив.

Позивач надіслав відповідачеві претензію №176 від 11.12.2013 р. (а.с. 25, 27), в якій просив сплатити у строк 14-ти календарних днів з дня отримання даної претензії заборгованість в розмірі 42 428,88 грн. Але відповідач залишив претензію без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Таким чином судом встановлено, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем з оплати товару за договором поставки в розмірі 42 428,88 грн.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладені обставини, норми закону і на те, що суму заборгованості відповідачем не спростовано і не погашено, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 42 428,88 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач нарахував та пред'явив до стягнення пеню в розмірі 2 482,58 грн.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання, мало бути виконано.

Пунктом 9.4. договору передбачено, що у випадку порушення термінів оплаті продукцію, позивач вправі вимагати, а відповідач зобов'язаний виплатити пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення термінів оплат кожний день прострочки.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, суд встановив, що нарахування пені в розмірі 2 482,58 грн. (а.с. 10) здійснено позивачем за видатковими накладними № 381 від 14.06.2013 р. на суму 20 717,82 грн. та №443 від 08.07.2013 р. на суму 21 711,06 грн. Судом встановлено, що за умовами договору вірними періодами, протягом яких позивач має право нараховувати пеню, є періоди часу з 30.07.2013 р. по 20.01.2014 р. (за видатковою накладною №381 від 14.06.2013 р. на суму 20 717,82 грн.) та з 23.08.2013 р. по 20.01.2014 р. (за видатковою накладною №443 від 08.07.2013 р. на суму 21 711,06 грн.).

За результатами проведеного судом перерахунку суд визначив, що за видатковою накладною №381 від 14.06.2013 р. сума пені дорівнює 1 299,26 грн., а за видатковою накладною №443 від 08.07.2013 р. - 1 167,64 грн., всього: 2 466,90 грн.

За таких обставин суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково в розмірі 2 466,90 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 15,68 грн. суд вважає за необхідне відмовити у зв'язку з безпідставним пред'явленням до стягнення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 42 428,88 грн. основного боргу та 2 466,90 грн. пені. У задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 15,68 грн. слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_1 в ПАТ "ВТБ Банк" м. Київ, МФО 321767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адам Компані" (вул. Промислова, 2а, с. Новий Биків, Бобровицький район, Чернігівська область, 17452, п/р 26003189247100 в АБ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005, п/р 26006388478 в КРД АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, ЄДРПОУ 35920729) заборгованість в розмірі 42 428,88 грн., пеню в розмірі 2 466,90 грн. та судовий збір в розмірі 1 826,37 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 18.02.2014 р.

Суддя О.В. Макаренко