Ухвала суду № 374288, 22.11.2006, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

“22” листопада 2006 р. Справа № 5/268-25/16

к/с- К-6951/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайла О.М.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання Буряк І.В.

за участю представників:

позивача: Босак О.Є., дов.в ід 21.11.2006р. № 21-11

відповідача Мельничук В.А., дов. від 17.11.2006р.

№ 26433/10-010

розглянувшиу відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у

Шевченківському районі м. Львова

напостанову Львівського апеляційного

господарського суду

від 16.08.2005р.

та рішення господарського судуЛьвівської області

від 05.03.2005р.

у справі № 5/268-25/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Юрок-плюс»

до Державної податкової інспекції у

Шевченківському районі м. Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрок-плюс» (надалі позивач, ТОВ «Юрок-плюс») звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (надалі відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.01.2005р. № 0000512320/0/2367.

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Якімець Г.Г.) від 05.03.2005р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя: Онишкевич В.В., судді: Слука М.Г., Скрутовський П.Д.) від 16.08.2005р. у справі № 5/268-25/16 позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 28.01.2005р. № 0000512320/0/2367, стягнено з відповідача на користь ТОВ «Юрок-плюс» 203,00 грн. судових витрат.

Зазначені судові рішення мотивовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого відповідачем прийняті оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме нормам пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зокрема господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що оскільки позивач отримав від продавця-платника податку податкові накладні, що засвідчили факт придбання позивачем товарів (робіт, послуг), висновок відповідача щодо безпідставності включення до податкового кредиту задекларованих позивачем сум є помилковим. Тому позивач правомірно відніс до податкового кредиту відповідних звітних періодів ПДВ в загальній сумі 908 986,61 грн.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 16.09.2005р. № 26316/10-10, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.03.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2005р. у справі № 5/268-25/16 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вказана касаційна скарга мотивована тим, що суди при винесені оскаржуваних рішень допустили порушення вимог матеріального та процесуального права, а саме, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.11.2005р. у справі № 5/268-25/16 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова разом із матеріалами справи № 5/268-25/16 передано для розгляду Вищому адміністративному суду України.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, в яких доводи, викладені у касаційні скарзі вважає необгрунтованими, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій вважає повністю законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційої інстанцій встановлено наступне:

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийняте податкове повідомлення-рішення від. 28.01.2005р. № 0000512320/0/2367, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 554 511,56 грн., в тому числі основний платіж 376800,34 грн. та штрафні (фінансові) санкції 177711,22 грн.;

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 53/23-416/30994872 від 26.01.2005р. „Про результати позапланової документальної перевірки ТзОВ «Юрок-плюс» з питання відшкодування з бюджету податку на додану вартість» за травень листопад 2004р.

Даним актом зокрема встановлено порушення вимог п.7.2 та п.п. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту 908986,61грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.

За змістом висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що твердження відповідача про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту 908986,61 грн., грунтується на тому, що в ході проведених зустрічних перевірок контрагентів позивача, а саме у 2-гому ланцюгу були отримані відомості, що свідчать про незнаходження одного з контрагентів ПП «Нарда» за юридичною адресою, відсутність звітування останнього про сплату податку на додану вартість з липня 2004р.

Скаржник, на підставі викладеного у резолютивній частині спірного акту перевірки встановив порушення позивачем п.7.2, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким розумінням податкового законодавства виходячи з наступного:

Згідноз п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (із врахуванням змін та доповнень) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7 названого Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладене, при формуванні податкового кредиту звітного періоду платником податку мають бути виконані умови щодо сплати ПДВ у відповідному звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та наявності податкової накладної, оформленої належним чином.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 названого Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

й) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У відповідності до пп.7.2.4 п.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на складання податкових накладних надане виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Відповідно до п.9.6 ст. 9 вказаного Закону, свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Тобто, спеціальним законом передбачено випадки, коли не дозволяється включення до податкового кредиту звітного періоду будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість, перелік таких випадків, за змістом даної норми, носить вичерпний характер, що зумовлює відсутність обовязкової наявності інших підтверджуючих здійснення господарської операції документів.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відповідність, наявних у позивача податкових накладних, за період, що перевірявся, вищенаведеним вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищевикладеного, порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в цій частині судових рішень колегією суддів Вищого адміністративного суду України - не вбачається.

Крім того, у ході судового розгляду даної справи зясовано, що контрагент позивача ТОВ «Веста» належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що свідчить, надана позивачем та досліджена господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, копія свідоцтва від 19.01.2004р. № 03575295 (бланк НВ № 475513), яким ТОВ «Веста» присвоєно індивідуальний податковий номер юридичної особи платника податку на додану вартість 328188204151. А щодо іншого контрагента ПП «Нарда», то апеляційним господарськими судом встановлено, що поставка продукції позивачу від ПП «Нарда» через ТОВ «Веста» була здійснена лише одноразово на суму 139 218,30 грн. в тому числі ПДВ 27843,66 коп. Таким чином, твердження відповідача, що виробником всієї продукції, яка поставлялась ТОВ «Юрок-плюс» через ТОВ «Веста» є - ПП «Нарда» - помилковий та такий, що зроблений без достатного дослідження фактичних обставин справи, що не дає змоги прийти до однозначних, обєктивних висновків.

Відповідач, в свою чергу, в порушення вимог, чинного на момент прийняття оспорюваних судових рішень у справі № 5/268-25/16, процесуального законодаства не довів підставність тверджень, що були викладені у висновках оспорюваного акту перевірки та потягли за собою прийняття податкового-повідомлення, що є предметом даного спору.

Також судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує обгрунтованість правової позиції господарських судів першої та апеляційної іннстанцій в частині відсутності підстав для нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій у звязку із висновком про неправомірність нарахування основного платежу податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при вирішенні справи № 5/268-25/16 господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 16.09.2005р. № 26316/10-10 підлягає залишенню без задоволення, а рішенням господарського суду Львівської області від 05.03.2005р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2005р. у справі № 5/268-25/16 без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 16.09.2005р. № 26316/10-10 на рішення господарського суду Львівської області від 05.03.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2005р. у справі № 5/268-25/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 05.03.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2005р. у справі № 5/268-25/16 залишити - без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.

Судді Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Шипуліна Т.М.