Ухвала суду № 37427993, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/84801/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - Слов'янська ОДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2а/0570/9581/2011

за позовом комунального підприємства Слов'янської міської ради "Словміськводоканал" (далі - Підприємство)

до Слов'янської ОДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Слов'янської ОДПІ від 30.05.2011 № 0001092341 та № 0001102341.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, вимогам чинного законодавства (зокрема, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.2 статті 4, підпунктам 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи Слов'янська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту витрат за операціями з придбання товарів (робіт, послуг), використаних поза межами господарської діяльності платника.

Перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Слов'янської ОДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, оформлену актом від 19.05.2011 № 2193/23-3-35420080.

За наслідками цієї перевірки Слов'янською ОДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.05.2011:

№ 0001092341, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 22 849,50 грн. (у тому числі 9293 грн. за основним платежем та 2323,25 грн. і 11233,25 грн. за штрафними санкціями);

№ 0001102314, за яким Підприємство зобов'язано сплатити грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 223 088,75 грн. (у тому числі 178 471 грн. за основним платежем та 44617,75 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу, зокрема, про те, що у перевіреному періоді позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість води в обсязі понадлімітних втрат при її постачанні споживачам, яка не була використана в господарській діяльності Підприємства, та незаконно відніс суми ПДВ, сплачені у складі вартості такої води, до податкового кредиту.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції послалися, зокрема, на те, що Підприємством придбавалася вода виключно з метою здійснення його основної статутної діяльності з централізованого постачання води та здійснення водовідведення, а відтак наявність об'єктивних понадлімітних втрат води у рамках провадження цієї діяльності не може розцінюватися як використання води у невиробничих цілях.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, однією з визначальних умов виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту є придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою.

У пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарську діяльність визначено як будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та істотною. Як безпосередню участь слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У справі, що переглядається, господарська діяльність Підприємства полягає в закупівлі води та її реалізації кінцевим споживачам.

Рішеннями виконавчого комітету Слов'янської міської ради від 21.01.2009 № 23 та від 16.12.2009 № 797 затверджено розрахунок індивідуального технологічного нормативу використання питної води згідно з Галузевими технологічними нормативами використання питаної води підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства України, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.02.2004 № 33, яким визначено максимально допустимий обсяг технологічних втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам.

У той же час підстави для обмеження витрат платника, що підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, виключно вказаними нормативами відсутні.

У розглядуваному випадку суди встановили, що понадлімітні втрати води виникли у Підприємства при здійсненні його діяльності з водопостачання та водовідведення та обумовлені незадовільним технічним станом системи водопостачання. Наведене підтверджує об'єктивність цих втрат та їх виробничий характер.

Доказів виникнення у Підприємства втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності, податковою інспекцією не представлено. Оцінка ж ефективності використання води не впливає на податковий облік платника (позивача у справі).

А відтак слід погодитися з висновком судів про відсутність підстав для виключення з податкового обліку позивача вартості понадлімітних втрат води.

Іншою підставою для прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії слугували висновки податкової інспекції про те, що Підприємство не включило до бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість операції з безоплатної поставки води Управлінню МНС України для цілей пожежотушіння, проведення пожежно-технічних навчань та повірки гідрантів.

Надаючи правову оцінку цьому епізоду, суди послалися на те, що з огляду на положення пункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємством» за наслідками поставки води неприбутковій установі об'єкта оподаткування податку на прибуток не виникає; крім того, суди зазначили про незаконне застосування податковим органом непрямих методів при визначенні податкового зобов'язання з ПДВ за даною операцією.

Однак з такою правовою позицією судів погодитися не можна. Адже пункт 7.11 статті 7 названого Закону визначає порядок оподаткування неприбуткових установ та організацій, до категорії яких Підприємство не належить, а тому підстави для застосування наведеної норми Закону до спірних правовідносин відсутні.

Також суди безпідставно ототожнили порядок застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань з ПДВ про безоплатній поставці товару із застосуванням непрямих методів. Поширивши на донарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін процедуру, встановлену для визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, законодавець, разом з тим встановив для вказаних способів визначення податкових зобов'язань окремі підстави.

Непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) платника податків можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Таких підстав у податкової інспекції не було, тому остання будь-який непрямий метод не повинна була застосовувати; докази фактичного застосування Слов'янською ОДПІ непрямих методів при обчисленні оспорюваної суми ПДВ у матеріалах справи відсутні.

У той же час слід зазначити, що відповідно до частин першої, шостої статті 34 Закону України «Про пожежну безпеку» гасіння пожеж пожежною охороною здійснюється безкоштовно. Для участі у гасінні пожежі місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації на вимогу керівника гасіння пожежі зобов'язані надавати безкоштовно в його розпорядження вогнегасні речовини, техніку, паливно-мастильні матеріали, людські ресурси, обладнання, засоби зв'язку тощо, а під час пожежі, що триває понад три години, - харчування, приміщення для відпочинку і реабілітації особового складу та осіб, залучених до гасіння пожежі.

Таким чином, безоплатне надання позивачем води Управлінню МНС України для тушіння пожеж є втратою майна платника (позивача у справі), що зумовлена виконанням ним своїх обов'язків перед державою. Таку втрату не можна кваліфікувати як операцію з поставки у розумінні пункту 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим при понесенні Підприємством втрат води для цілей пожежотушіння об'єкта податку на додану вартість та податку на прибуток не виникає.

Однак наведене не стосується операцій з передачі позивачем води для проведення пожежно-технічних навчань та повірки гідрантів. Адже чинним законодавством не передбачено обов'язок Підприємства поставляти воду для зазначених цілей безоплатно.

Зазначені операції є поставкою товару, позаяк опосередковуються переходом права власності на товар (у даному разі - на воду), а відтак база оподаткування ПДВ за цими операціями має визначатися за правилами пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто за звичайною ціною (якою в даному разі є установлений для відповідної групи споживачів тариф на воду), а валовий доход - за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (з огляду на статус покупця - Управління МНС України - як неприбуткової установи).

Оскільки оспорювані за цим позовом донарахування не розмежовані за окремими епізодами (що з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції виключає можливість визнання нечинними оспорюваних податкових повідомлень-рішень у частині) ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, визначити суму донарахувань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за кожним окремим епізодом, з урахуванням вище наведених висновків касаційного суду розмежувати правомірні донарахування від незаконних та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а/0570/9581/2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко