Ухвала суду № 37427946, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року м. Київ К/9991/77458/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції у м. Маріуполі (далі - Жовтнева МДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.08.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

у справі № 2а/0570/12838/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маррембуд" (далі - Товариство)

до Жовтневої МДПІ

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.08.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.07.2011 № 0000312310, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 64435 грн. (у тому числі 51548 грн. за основним платежем та 12887 грн. за штрафними санкціями).

У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві підрядних робіт (за якими податкова інспекція не визнала право позивача на формування податкового кредиту) підтверджується необхідними, належним чином оформленими первинними документами, тоді як Жовтневою МДПІ не доведено існування обставин, з яким чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити позові. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про формування позивачем даних податкового обліку за фіктивними операціями, які не були опосередковані реальним виконанням.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, Жовтневою МДПІ було проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» та приватним підприємством «Марис» за період з 01.04.2009 по 31.10.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 12.07.2011 № 1675/23-2/33760478 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення з тих мотивів, що позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені названими постачальниками у ціні поставлених товарів та будівельних робіт.

При цьому відповідач посилається на те, що реальність зазначених операцій не підтверджується документально необхідними первинними документами (як-от - банківськими виписками, прибутковими касовими ордерами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними); крім того, Жовтнева МДПІ наголошує на тому, що відсутність у названих постачальників основних фондів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання розглядуваних операцій з поставки товарів та підрядних робіт, свідчить про неможливість виконання ними спірних операцій.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з приватним підприємством «Азов-Бізнес-Трейдінг» та приватним підприємством «Марис» створює лише видимість руху активів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Вирішуючи даний спір, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно не погодилися із наведеною правовою позицією податкового органу.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачем (замовник) та приватним підприємством «Марис» (підрядник) було укладено ряд договорів, якими передбачалося виконання останнім капітального ремонту об'єктів позивача з використанням матеріалів замовника.

На підтвердження виконання зазначених робіт Товариством подано договори, рахунки-фактури, довідки про вартість виконаних робіт типової форми № КБ-3, акти приймання виконаних робіт, рахунки-фактури, виписки з банківського рахунку про оплату зазначених робіт.

Вказані первинні документи підписані сторонами без застережень та містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо переліку робіт, виконаних названим постачальником та їх вартість.

Крім того, у перевіреному періоді позивач придбав будівельні матеріали у приватного підприємства «Азов-Бізнес-Трейдінг» на загальну суму 34240,69 грн., що підтверджується рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними, а також подорожніми листами вантажного транспорту, якими оформлювалося перевезення цієї продукції.

Суди цілком правомірно оцінили вказані документи як такі, що містять необхідні відомості про спірні господарські операції, та підтверджують факт їх здійснення.

Суди правомірно відхилили доводи податкового органу про відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставки товарів та робіт силу відсутності основних засобів та робочого персоналу. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

За таких обставин висновок судів про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції у м. Маріуполі залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а/0570/12838/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко